Поняття трудових правовідносин, їх склад, зміст та загальна характеристика

 

Поняття правовідносин є одним із фундаментальних понять правової науки. Теоретики права визначають правовідносини як суспільні відносини, врегульовані нормами права. В науці тру­дового права проблемам трудових правовідносин присвячено фундаментальні праці (Александров Н.Г. Трудовое правоотно­шение. — М., 1948; Карпушин М.П. Социалистическое трудовое отношение. — М., 1958; Гинцбург Л.Я. Социалистическое тру­довое правоотношение. — М., 1977; Мацюк А.Р. Трудовые пра­воотношения развитого социалистического общества. — К., 1984). Останніми роками ця проблема стала предметом докторської дисертації львівського вченого П.Д. Пилипенка (Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудових правовідносин в умовах переходу України до ринкової економіки. Автореф. дис.... докт. юрид. наук. — X., 2001).

У теорії трудового права прийнято переважно говорити про єдине трудове правовідношення. Такий підхід свого часу забез­печив значний крок уперед у розвитку науки трудового права шляхом обґрунтування особливостей, притаманних трудовим правовідносинам, на відміну від цивільних правових відносин, що дають змогу визнати трудове право самостійною галуззю права.

Водночас майже всі автори виділяють комплексний характер трудового правовідношення. С.С, Алексеев на прикладі трудо­вого правовідношення продемонстрував поєднання багатьох груп правовідносин, кожне з яких у свою чергу має досить складну структуру (Алексеев С.С. Общетеоретические проблемы системы советского права. — М., 1961. — С. 108). Сучасні дослідники обґрунтовують ідею про існування не комплексного трудового правовідношення, а про комплекс трудових правовідносин, різних за своїм змістом і значенням (Див.: Скобелкин В.Н. Трудовые правоотношения. — М., 1999. — С. 127—132). На нашу думку, такий підхід відповідає сучасному розвитку трудового права і заслуговує на підтримку.

Важливим етапом у дослідженні трудових правовідносин у науці трудового права стали монографії С.О. Іванова, Р.З. Лівши-ця, Ю.П. Орловського, А.Р. Мацюка, котрі обґрунтували ідею про індивідуальні й колективні трудові правовідносини, які в сучас­них умовах дістали підтвердження новими аргументами, врахо­вуючи нове трудове законодавство, а також зарубіжний досвід, про що йшлося у попередніх розділах.

Індивідуальні й колективні трудові відносини, будучи врегу­льованими нормами трудового права, існують у реальному житті як трудові правовідносини. Вони виникають на підставі вольо­вих дій між конкретними суб'єктами і мають конкретний зміст. Особливістю трудових правовідносин є те, що вони є резуль­татом впливу не лише державних нормативно-правових актів, а й результатом договірно-правових актів — актів соціального партнерства, які містять норми права, ухвалені соціальними парт­нерами у межах наданих їм повноважень.

Оскільки правовідносини є результатом впливу норм права, слід враховувати наявність у цих правовідносинах тристорон­нього зв'язку — юридичні зв'язки (права та обов'язки) між суб'єктами (працівником і роботодавцем, трудовим колективом і роботодавцем, виборним органом профспілки і роботодавцем тощо) і потенційні зв'язки між кожним із цих суб'єктів і дер­жавою. Саме наявність держави як потенційного суб'єкта надає можливість суб'єктам вимагати один від одного певної поведін­ки у правовідносинах, а у разі недотримання встановлених обо­в'язків звернутися до суду або інших уповноважених держав­них органів за захистом і примусовим забезпеченням виконання зобов'язань. Водночас у трудових правовідносинах виражаєть­ся воля їх сторін (Советское трудовое право / Под ред. А.С. Паш­кова, О.В. Смирнова. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 177).

Як уже зазначалося, індивідуальні трудові відносини є основ­ними у предметі трудового права. До складу індивідуальних тру­дових правовідносин належать: правовідносини щодо укладан­ня, зміни та припинення трудового договору; щодо професійної орієнтації і професійного добору кадрів; щодо нормування та оплати праці; щодо робочого часу; щодо часу відпочинку; щодо охорони праці та здоров'я на виробництві; щодо забезпечення дисципліни праці; щодо оцінки результатів праці та атестації працівників; щодо професійного навчання, перенавчання та під­вищення кваліфікації працівників; щодо притягнення до дис­циплінарної відповідальності працівників; щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору; щодо досудового роз­в'язання індивідуальних трудових спорів.

Індивідуальні трудові правовідносини характеризуються низ­кою сутнісних і юридичних ознак. Суб'єктами індивідуальних трудових правовідносин є працівник і роботодавець, які мають спеціально визначений правовий статус. Підставою їх виникнен­ня є специфічний юридичний факт — трудовий договір, а для деяких категорій працівників — складний юридичний склад, до якого крім трудового договору входять також інші юридичні фак­ти (акт обрання або затвердження). Вони опосередковують пра­цю несамостійну (підлеглу); поведінка суб'єктів визначається внутрішнім трудовим розпорядком; правовідносини мають три­ваючий характер; є відплатними.

До складу колективних правовідносин належать: відносини щодо утворення і діяльності профспілок або інших осіб як пред­ставників інтересів трудових колективів найманих працівників у соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності організацій роботодавців як представників інтересів роботодавців у соціально-трудових відносинах; щодо укладання і виконання колективних договорів, колективних угод на галузевому, регіо­нальному та національному рівнях; щодо колективних перегово­рів; щодо діяльності профспілок з приводу застосування трудо­вого законодавства; щодо участі трудових колективів в управ­лінні організаціями; щодо вирішення колективних трудових спорів.

Індивідуальні й колективні трудові правовідносини мають сут­тєві особливості суб'єктного, змістовного і юридичного характе­ру. Разом з тим, вони характеризуються певною єдністю, і зав­дяки своєму єдиному об'єкту — праці як трудовій функції — об'єднуються у певну систему.

Для виникнення всіх трудових правовідносин характерним є договірний характер, зокрема індивідуальні трудові правовідно­сини виникають на підставі трудового договору. Виникнення колективних трудових правовідносини характеризується дого­вірним характером при встановленні умов праці, укладенні ко­лективних договорів та угод, при наданні представницьких пов­новажень профспілковим органам та організаціям роботодавців з боку трудових колективів і роботодавців, при вирішенні колек­тивних трудових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури.

Юридичний зміст трудових правовідносин утворюють суб'єк­тивні трудові права і обов'язки їх суб'єктів. Саме у правовідно­синах права людини у сфері праці набувають статусу суб'єктив­них прав і виражають забезпечену державою єдність трьох мож­ливостей: право на свої дії, право вимагати певних дій від зобо­в'язаних осіб, право звернутися за захистом до держави у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань.

Трудові правовідносини є складними, змістом їх є не окремі права та обов'язки суб'єктів, а цілий комплекс (система прав та обов'язків), причому кожен із суб'єктів трудових правовідносин наділений одночасно як правами, так і певними обов'язками. Ці права та обов'язки є кореспондуючими відносно одне одного, певному праву працівника відповідає відповідний обов'язок ро­ботодавця, і навпаки. Наприклад, юридичному праву працівни­ка на своєчасне одержання заробітної плати кореспондується юридичний обов'язок роботодавця виплатити таку заробітну пла­ту в установлені строки. Праву роботодавця вимагати від пра­цівника належного виконання трудових обов'язків кореспон­дується обов'язок працівника сумлінно виконувати трудові обо­в'язки, передбачені трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором і законодавством. За невиконання без поважних причин трудових обов'язків пра­цівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідаль­ності аж до звільнення.

Трудові правовідносини мають визначені у законі підстави виникнення, зміни і припинення. Як уже зазначалося, звичайно індивідуальні трудові відносини виникають на підставі трудо­вого договору, а у певних випадках на підставі складного юри­дичного складу — їм може передувати акт обрання або акт при­значення, чи затвердження на посаді. Випадки зміни трудових правовідносин врегульовано законодавством. Загальним прави­лом є наявність взаємної згоди сторін щодо такої зміни. Зако­нодавством передбачено чіткий перелік підстав і порядок зміни та припинення трудових правовідносин.

Слід звернути увагу на співвідношення трудових відносин і трудових правовідносин. Не всі трудові відносини існують як правовідносини, про це свідчить досить широке застосування в сучасних умовах найманої праці без оформлення трудового до­говору з усіма негативними наслідками як для працівника, так і для держави. Подолання цього явища становить важливу за­гальнодержавну проблему, про що вже йшлося у попередніх розділах підручника.

Колективні трудові правовідносини мають досить розгалуже­ну систему і значне число суб'єктів. Якщо суб'єктами індивіду­альних трудових відносин виступають найманий працівник і роботодавець, то суб'єктами колективних трудових правовідно­син виступають окремий роботодавець, організації та об'єднан­ня роботодавців, трудові колективи, професійні спілки, виборні органи професійних спілок, інші представники працівників, а також органи державної влади, місцевого самоврядування, На­ціональна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва та примирення. Законодавством України врегу­льовано юридичний статус зазначених суб'єктів.

Змістом колективних трудових правовідносин виступають суб'єктивні колективні права та суб'єктивні колективні обов'яз­ки суб'єктів. Ці права та обов'язки скеровані на виконання пред­ставницької і захисної функцій щодо працівників і роботодавців, а також щодо узгодження колективних інтересів між працівни­ками і роботодавцями, між працівниками, роботодавцями і дер­жавою.

За змістом трудові правовідносини поділяють на матеріальні, процедурні й процесуальні. Матеріальні правовідносини вини­кають у результаті дії матеріальних норм трудового права, зміст яких становлять суб'єктивні права та обов'язки стосовно опла­ти праці, надання відпусток, заохочення працівників. Процедурні правовідносини виникають у зв'язку з реалізацією норм щодо процедури оформлення прийняття працівника на роботу, його переведення та звільнення, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, процедури утворення первинної проф­спілкової організації на підприємстві, утворення виборного органу профспілки тощо. Процесуальні правовідносини виникають у процесі розгляду індивідуальних трудових спорів, діяльності примирної комісії, трудового арбітражу при вирішенні колектив­ного трудового спору тощо.