Загальна характеристика принципів трудового права

 

Галузеві принципи трудового права виражають загальні сутнісні властивості норм певної галузі права. Такі принципи кон­кретизуються і виявляються в окремих інститутах і нормах за­лежно від їх змісту і цільової спрямованості.

У літературі сучасні принципи трудового права поділяють на чотири групи (Трудове право: Учебник / Отв. ред. проф. О.В. Смирнов. — М.: Статус ЛТД+, 1996. — С. 23—24):

1) ті, що виражають політику держави в галузі правового ре­гулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

2) ті, що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

3) ті, що визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4) ті, що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників.

Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предме­том сучасного трудового права України, принципи трудового права можна поділити, на нашу думку, на 2 види: принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин і принципи правового регулювання колективних трудових відно­син. Окрім того, можна виділити принципи, спільні для трудо­вого права в цілому.

До принципів індивідуального трудового права належать основні засади правового регулювання індивідуальних трудових відносин, основними серед них є такі: свобода праці й заборона примусової праці; захист прав людини у сфері застосування пра­ці; рівність прав і можливостей та заборона дискримінації; пра­во на справедливі й безпечні умови праці, право на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя, гідний людини, для самого працівника і членів його сім'ї; принцип соціальної стан­дартизації і державного гарантування; принцип сприяння.

У ст. 43 Конституції України закріплено принцип свободи праці й заборони примусової праці: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". У цій же статті йдеться про заборону використання примусової праці: "Використання примусової праці забороняється. Не вважаєть­ся примусовою працею військова або альтернативна (невійсько­ва) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан".

Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць вису­ває принцип захисту прав людини у сфері застосування праці. Цей постулат, закріплений у загальновизнаних міжнародних актах, а також у Конституції України, має знайти належну кон­кретизацію в нормах трудового права. Цей принцип включає в себе соціальний і юридичний захист прав найманого працівни­ка. Слід констатувати, що ці принципи соціального захисту най­маного працівника в умовах кризового стану економіки Украї­ни мають багато в чому декларативний характер. Низька заро­бітна плата, сталий рівень безробіття, невідповідність умов праці вимогам техніки безпеки, заборгованість роботодавців перед пра­цівниками із заробітної плати, мізерні розміри допомоги по без­робіттю — все це зводить нанівець проголошення таких прин­ципів. Існує також проблема судового захисту трудових прав працівників, виконання судових рішень. Замало проголосити принцип, необхідно узгодити його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення.

Принцип рівності прав і можливостей та заборона дискри­мінації у сфері праці належить до основних принципів, закріп­лених у міжнародних актах. Останнім часом цій проблемі при­діляють особливу увагу. Це стосується тендерних досліджень, спрямованих на подолання нерівності прав чоловіків та жінок, і створення рівних можливостей у доступі до праці, просуванні по службі, оплаті праці тощо. Проблема рівності набула особливо­го значення стосовно трудових прав неповнолітніх, осіб з обме­женими фізичними даними, осіб похилого віку, працівників-мігрантів. Принцип рівності також включає в себе такий аспект, як рівність прав і можливостей між працівником і роботодав­цем. Потрібно визнати, що в умовах становлення ринкових відно­син, наявності безробіття та економічної нестабільності праців­ник і роботодавець фактично не є рівними суб'єктами. Праців­ник завжди є слабшою стороною, і необхідна ціла система пра­вових заходів щодо вирівнювання економічних і юридичних можливостей між цими суб'єктами. Не зайвим буде ознайоми­тися з оцінкою цього питання на міжнародному рівні. У доповіді Генерального директора Міжнародного бюро праці підкреслю­валося таке: "Основна мета розвитку трудового законодавства і системи трудових відносин протягом багатьох десятиріч поля­гала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільного права XIX сто­ліття, яка проголошувала, що сторони індивідуального договору найму мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої взаємовідносини" (див. Меняющийся мир труда; главные проблемы будущего: Доклад Генерального директора МВТ на 72-й сессии МОТ. — Женева, 1986. — С. 56).

Право на справедливі й безпечні умови праці, на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя, гідний людини, для самого працівника і членів його сім'ї як принцип індивіду­ального трудового права випливає з численних конвенцій і ре­комендацій МОП, з положень Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні і культурні права та інших міжнародно-пра­вових актів.

Стаття 43 Конституції України закріпила право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці. Щодо права працівни­ка на справедливу і гідну заробітну плату, то слід зазначити, що цей принцип не знайшов ще належного закріплення ні в Кон­ституції, ні у трудовому законодавстві. Відбулася підміна цього принципу іншим — згідно зі статтею 43 Конституції України розмір заробітної плати не може бути нижчим від визначеного законом, тобто мінімальної заробітної плати. Така юридична позиція не сприяє зростанню заробітної плати, оскільки в цьо­му принципі "закладено" орієнтацію на межу виживання, а не розвитку людини. Сучасний рівень заробітної плати не здатний забезпечити навіть відтворювальної її функції. У доповідях пер­ших осіб держави неодноразово визнавалося, що мати роботу в Україні ще не означає бути соціально захищеним.

Принцип соціальної стандартизації і державного гарантуван­ня закладено новою системою соціальних стандартів, що упро­ваджується в Україні. Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" (2000 р.) створив пра­вову основу для прийняття соціальних стандартів у сфері праці й установлення для них державних гарантій. Такими стандар­тами та гарантіями виступають мінімальна заробітна плата, гра­нична межа тривалості робочого дня і робочого тижня, мінімальна щорічна відпустка, обов'язкові вимоги щодо прийняття на робо­ту та звільнення працівника, вимоги щодо охорони праці тощо. Ці правила, встановлені у законодавстві, є обов'язковими для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду господарю­вання, в тому числі й для роботодавця — фізичної особи. Систе­ма соціальних стандартів у сфері праці слугує захисту інтересів найманого працівника і забезпечує стабільність його соціального статусу.

Принцип сприяння ("in favorem") означає недопущення по­гіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаче­ним законодавством. У зарубіжному трудовому праві цей прин­цип є загальновизнаним і застосовується не лише до співвідно­шення договорів про працю із законодавством. Він має універ­сальне значення, стосується будь-якого нормативного акта ниж­чого рівня, що може тільки поліпшувати становище працівника порівняно з нормативними актами більш високого рівня. Такий принцип закріплено в законодавстві про працю України (статті 9, 9-1 КЗпП).

З цієї проблеми цікаво звернутися до зарубіжного досвіду. Польськими науковцями передбачається закріплення таких принципів в кодексі індивідуального трудового права:

—принцип вільності праці;

—принцип гідної винагороди за працю;

—принцип захисту робочого місця з урахуванням економіч­них та соціальних потреб;

—принцип захисту гідності та інших цінностей особистості (у тому числі й даних про особу);

—принцип тендерної рівності працівників та заборони дис­кримінації (можливо, з виділенням принципу рівності чоловіків та жінок);

—принцип охорони життя та здоров'я працівників;

—принцип взаємної дбайливості працівника та роботодавця про слушні інтереси другої сторони;

—принцип права працівника на інформацію та висловлюван­ня думки про питання, що стосуються прав і інтересів працівників;

—принцип особливого захисту праці жінок, неповнолітніх та
інвалідів.

Для колективного трудового права характерним є принцип соціального партнерства, комплексний за характером і складом. До нього входять такі принципи-права: право працівників і ро­ботодавців на об'єднання для захисту своїх прав та інтересів; свобода об'єднання, рівність прав і можливостей.

Цей принцип міжнародно-правового регулювання праці (діяль­ність МОП базується на трипартизмі) набув поширення і в Украї­ні. Соціальне партнерство існує на різних рівнях: державному (Генеральна угода), галузевому (галузеві угоди), регіональному (ре­гіональні угоди), виробничому (колективний договір) — і покли­кане вирішувати суперечності, узгоджувати інтереси найманих працівників і власників. Нині відбувається процес становлення механізму соціального партнерства.

Законодавчу базу для цього створено такими законами краї­ни, як "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1999 р.), "Про організації роботодавців" (2001 р.), "Про колектив­ні договори і угоди" (1993 р.), "Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)" (1998 р.). Організаційно-правовий механізм соціального партнерства має бути встанов­лений комплексно у Законі України "Про соціальне партнерство", проект якого перебуває на розгляді у Верховній Раді України.

Трудовому праву в цілому притаманні такі принципи: захис­ту права працівників і роботодавців; оптимальної узгодженості між інтересами найманих працівників, роботодавців і держави.

Проблема принципів трудового права не лише важлива, а й вимагає багатьох зусиль від дослідників, адже необхідно звести воєдино і права людини, і досягнення загальної теорії права, проаналізувати весь масив трудового законодавства і, нарешті, — реальні економічні можливості держави.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке принципи права?

2. За якими критеріями можна класифікувати принципи тру­дового права?

3. Розкрийте принципи, притаманні індивідуальному трудо­вому праву.

4. Що означає принцип соціального партнерства у правово­му регулюванні трудових відносин?

 

Теми рефератів

1. Поняття та види принципів трудового права України в умовах формування ринкової економіки.

2. Рівність прав і заборона дискримінації як принцип трудо­вого права.

3. Соціальне партнерство як принцип правового регулюван­ня трудових відносин.

Література

1. Бару М. Правове регулювання трудових відносин: закон, мораль, справедливість // Право України. — 1998. — №2. — С. 66.

2. Бугров Л.Ю. Проблемы свободы труда в трудовом праве России. — Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 1992.

3. Васильев А.М. О правовых идеях-принципах // Советское государство и право. — 1975. — № 3.

4. Жернаков В.В. Поняття примусової праці за законодавством України // Право України. — 1997. — №10.

5. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского тру­дового права // Советское государство и право. — 1974. — № 8.

6. Маврин СП. Принципы трудового права в условиях рыноч­ной экономики // Правоведение. — 1992. — № 2. — С. 52.

7. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. — М., 1977.

 

Глава 4

ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА