ТОП 10:

Система трудового права і система трудового законодавства



 

Для юридичних норм характерною є їх системність. Тобто вони діють не кожна сама собою, а переважно в комплексах, асоціаці­ях, у складі цілих правових інститутів і у більш широких підроз­ділах — галузях права. Система галузі права — це сукупність елементів, які певним чином зв'язані між собою та утворюють певну цілісність.

Системність — закономірна, неодмінна властивість об'єктив­ного права. її деформація, руйнування — аномалія, "хвороба" права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити очікуваному законодавцем соціальному результа­ту. Соціальне призначення, соціальна сутність системи права — слугувати нормативною базою, підмурівком державного забезпе­чення певних суспільних відносин, цілеспрямованого впливу на них (Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994. — С. 94—95).

Структура будь-якого суспільного явища, у тому числі й га­лузі права, являє собою внутрішню будову, закономірну органі­зацію змістовних компонентів системного цілого. Структура системи трудового права втілюється у внутрішній організації цієї галузі права, в єдності, узгодженості, розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями, в їх зв'язках та взаємодії. Елементом системи права виступає норма права, яка регулює будь-яку одну сторону суспільних від­носин. Для правової регламентації відносин у цілому необхідна взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, норм-принципів, норм-дефініцій).

Норми права об'єднуються в інститут права, який становить відособлену групу юридичних норм, які регулюють суспільні відносини певного виду.

Система трудового права є сукупністю об'єктивно пов'язаних правових інститутів і норм, які розподіляються у певній струк-турованій послідовності та у відповідності до специфіки суспіль­них відносин, що ними регулюються.

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається із Загальної та Особливої частин, хоча між авторами немає єдності з приводу на­лежності окремих правових інститутів до Загальної або Особли­вої частини.

Є й інші думки. Так, П.Д. Пилипенко вважає, що поділ трудо­вого права на Загальну і Особливу частини має штучний харак­тер (див. Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. — JL: В-во Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. — С 22).

Розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріаль­но розвинутих державах свідчить про новий підхід до системи трудового права. Він набув практичного застосування, зокрема у Трудовому кодексі Угорщини (1992 р.), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і положення трудового законодавства розвинутих країн Заходу, передусім ФРН, і становить собою євро­пейський тип трудового права, для якого характерним є одно­часне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудо­вих колективів, встановлення численних обмежень господарської влади (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення; колективні трудові відно­сини; індивідуальні трудові відносини, трудові спори; заключні та перехідні положення.

І.Я. Кисельов на підставі аналізу досвіду зарубіжних країн у регулювання трудових відносин визначає структуру сучасного трудового права як таку, що складається із загальних положень; індивідуального трудового права; колективного трудового права; процесуального трудового права; колізійного трудового права.

Ці ідеї відповідають і реальному розвиткові трудових відно­син в Україні, а також тенденції до уніфікації моделей правово­го регулювання на міжнародному рівні, зокрема європейському.

Під час обговорення концепції проекту нового Трудового ко­дексу України українські вчені-трудовики мали нагоду ознайо­митися з думкою зарубіжних колег щодо системи трудового права, представленою у доповіді польського професора, доктора юридичних наук Марії Матей-Тирович, яка детально виклала позицію щодо розмежування індивідуального і колективного трудового права як "загальновизнаного і глибоко вкоріненого". М. Матей-Тирович зазначила, що підставою для такого розмежування є відмінність прав та інтересів, що потребують захисту: індивідуальні права та інтереси працюючих утворюють основу індивідуального трудового права, а предметом колективного тру­дового права є колективні трудові відносини, змістом яких ви­ступають колективні права та інтереси працівників і роботодав­ців. При цьому автор навела широкий перелік робіт науковців країн Західної Європи, які підтримують цю позицію.

Нині в Польщі відбувається рекодифікація трудового законо­давства, що ґрунтується на концепції, згідно з якою між індиві­дуальними та колективними трудовими відносинами є тісний ге­нетичний і функціональний зв'язок, оскільки без індивідуаль­них трудових відносин не можуть з'явитися колективні трудові відносини, а останні служать реалізації індивідуальних трудо­вих відносин — і тому належать до спільної галузі трудового права, — проте відособленість предмета і принципів колектив­ного трудового права є підставою для його регулювання в окре­мому законі, можливо, навіть, піднесеному до рангу "кодексу ко­лективного права". Звертається увага на те, що таке інтеграль­не регулювання зробило б свій внесок у піднесення ваги цієї юри­дичної сфери, з огляду на важливу роль, яку відіграє колектив­не трудове право в політичному, економічному та суспільному житті. У зв'язку з такою концепцією готується Кодекс індивіду­ального трудового права, після ухвалення якого буде підготовлено кодекс або окремий закон колективного трудового права (див.: Zielinski Т. Pojecie і przedmiot zbiorowego prawa pracy; Gozdie-wicz G. Podstawowe zasady zbiorowego prawa pracy // Zbiorowe prawo pracy w spolecznej gospodarce rynkowej. — Torun, 2000; M. Sewerynski. Problemy rekodyfikacji prawa pracy // Prawo pra­cy a wyzwania XXI-go wieku. — Warsawa, 2002).

Норми трудового права, які регламентують колективні трудові відносини, зокрема щодо діяльності профспілок та їхнього пра­вового статусу, щодо утворення та діяльності організацій робото­давців, щодо укладення колективних договорів та угод, проведен­ня колективних переговорів, консультацій, розв'язання колектив­них трудових спорів — містяться в окремих законах КЗпП, підза-конних нормативно-правових актах. Такі норми містять визна­чення термінів і понять, завдання, цілі, принципи регулювання колективних трудових відносин, порядок утворення організацій, набуття ними представницьких повноважень, процедури арбітражно-третейського розгляду колективних трудових спорів. І хоча сьогодні формування колективного трудового законодавства ще не завершено, вважаємо, є підстави стверджувати, що в націо­нальному трудовому законодавстві утворюється відносно відо­соблена частина — колективне трудове право.

З урахуванням викладеної аргументації вважаємо, що струк­тура трудового права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове пра­во; колективне трудове право.

Загальні положення містять норми, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулю­вання, єдність і диференціацію, суб'єктів трудового права, їхній правовий статус. Належне місце в загальних положеннях має бути відведено нормам, які закріплюють право на працю, його по­няття, зміст, гарантії.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час; час відпочинку; охорона здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; дисциплінарна відповідальність працівників; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфікації працівників; матеріальна відповідаль­ність сторін трудового договору; індивідуальні трудові спори.

Колективне трудове право включає такі правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус об'єднань роботодавців; колективний договір і колективні угоди; вирішення колектив­них трудових спорів.

Нині, на нашу думку, ще не має підстав вважати, що норми про розгляд індивідуальних і колективних трудових спорів об'єдну­ються в єдиний самостійний правовий інститут "процесуальне трудове право".

Не важко помітити, що правові інститути не завжди збігають­ся з видами трудових відносин, які становлять предмет трудово­го права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових від­носин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин професійної орієнтації та професійного добору кадрів, яке проводиться роботодав­цем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсто­ронення працівника від роботи. Водночас деякі відносини пере­бувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів.

Наведена структура трудового права викладена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона — динамічна, розвивається під впливом но­вих економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переваж­на більшість дослідників поділяють думку про те, що система права має об'єктивний характер, у зв'язку з чим її розвиток зу­мовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учеб­ник / Под ред. В.К. Бабаева. — М,: Юристъ, 1999. — С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулюван­ня тягне за собою зміни системи трудового законодавства.

Система трудового законодавства, на відміну від системи тру­дового права, що містить правові норми, становить собою сукуп­ність нормативно-правових актів про працю. Система трудово­го права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудово­го права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято майже ЗО років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці ре­гламентуються більш сучасними законами та підзаконними нор­мативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традицій­ному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави — "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому ін­ституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового догово­ру" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріаль­ну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпІІ (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індивідуальні трудові спори"). Слід також врахувати, що відпо­відальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліц­твом або іншим ушкодженням здоров'я нині регулюється спеці­альним актом — Законом України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — С. 2080).

Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Тру­дового кодексу — нагальна потреба нинішнього стану суспіль­них відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.

Наука трудового права вивчає трудове право шляхом ком­плексної розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток науки трудового права зроби­ли відомі російські вчені В,М. Догадов, Ф.М. Левіант, М.О. Алек­сандров, А.А. Абрамова, B.C. Андреев, Б.К. Бегічев, Л.Я. Гінцбург, К.П. Горшенін, В.В. Глазирін, К.Н. Гусов, CO. Іванов, СС. Нарин­ський, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, СП. Маврін, М.В. Молодцов, B.I. Шкітінський, Ю.П. Орловський, А.Є. Пашерстник, О.С. Паш­ков, А.В. П'ятаков, В.М. Скобєлкин, О.В. Смирнов, B.I. Смоляр-чук, І.О. Снігірьова, ОЛ. Ставцева, Л.А. Сироватська, В.М. Тол­кунова, К.П. Уржинський, А.А. Фатуєв, О.С. Хохрякова, О.І. Цепін, українські вчені — М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, ЯЛ. Безугла, B.C. Ве­недиктов, Г.С. Гончарова, О. Єрьоменко, П.І. Жигалкін, В.В. Жер-наков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, РЛ. Кондратьев, ЛЛ. Лазор, А.Р. Мацюк, ОЛ. Процевський, В.І. Прокопенко, СМ. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Б.С Стичинський, Н.М. Хуторян, ГЛ. Чанишева, О. Ярошенко таін.

Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки "зсереди­ни", а й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні зв'язки, які забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаш­тування, що здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми влас­ності; відносин щодо державного нагляду за додержанням тру­дового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встанов­лення зв'язків з правом соціального забезпечення та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзви­чайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав люди­ни в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, пер­спективи розвитку тощо. Система науки трудового права в ос­новному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом. Система навчального курсу "Трудове право України" ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему, проблеми фор­мування індивідуального і колективного трудового права. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпе­чення зайнятості й працевлаштування, а також нагляду і кон­тролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-пра­вовий аналіз національного законодавства про працю із законо­давством зарубіжних країн.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.207.100 (0.008 с.)