Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі

 

До вищих навчальних закладів належать технікум, училище, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет. Згідно із Законами України "Про освіту" та "Про вищу освіту", підготов­ка фахівців у вищих закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва. Працюючим надана можливість її на­буття — через широко розвинену мережу вечірнього та заочно­го навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам організують­ся лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Кон­троль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування письмових завдань, передбачених навчальним пла­ном, та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлено для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.

Аспірантура — основна форма підготовки наукових і науко­во-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів і підготовки кандидат­ської дисертації за відповідною галуззю знань.

Основні пільги, що надаються для цієї категорії працівників, такі.

1. Відпустка без збереження заробітної плати. Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 кален­дарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до міс­цезнаходження закладу освіти і назад. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе пра­цівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, у період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, нада­ються додаткові оплачувані відпустки:

а) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і 2-му курсах у вищих закладах освіти:

—І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
10 календарних днів щорічно;

—III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

—незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­ня — 30 календарних днів щорічно;

б) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних
курсах у вищих закладах освіти:

—І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

—III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
30 календарних днів щорічно;

—незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­ня — 40 календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закладах
освіти незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (робо­ти) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти із вечір­ньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка — ви­клик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підго­товки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кож­ний іспит. Особам, які вступають до аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами, надається до­даткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпу­стку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.

До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до аспірантури, до місцезнаходження вищого навчаль­ного закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до скла­дання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку нау­ково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309).

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, й таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалі­стю 30 календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Закону України "Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місцезнаходження вищо­го навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів).

На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗлП).

3. Надання вільних від роботи днів. Надання вільного від ро­боти часу має цільову спрямованість — створення кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчаль­них місяців перед початком виконання дипломного проекту (ро­боти) або складання державних іспитів надається щотижня при 6-денному робочому тижні один вільний від роботи день для підго­товки до занять з оплатою його в розмірі 50 % одержуваної заро­бітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної пла­ти. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх бажанням, можуть бути додатково надані ще 1—2 вільних від робо­ти дні на тиждень без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва і аспірантурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспі­рантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст. 218 КЗпП).

4. Встановлення відпусток у зв'язку з навчанням. Для пра­цівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути встановлена інша три­валість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 634 затверджено "Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навча­ються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною форма­ми навчання, де навчальний процес має свої особливості".

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти за наведеними нижче напрямками підготовки, де навчаль­ний процес має свої особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України "Про відпустки", надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво —
щорічно 10 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво —
щорічно 20 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) — щорічно 10 календарних
днів без збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхідності надано право перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості навчального процесу.

5. Надання творчої відпустки. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 "Про затвердження умов, три­валості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюєть­ся порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук тривалістю до 3 мі­сяців — для кандидатської, а для докторської — до 6 місяців. Така відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової ради центрального органу виконавчої влади чи вченої ради вищого закладу освіти III—IV рівня акредитації або НДІ про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої ре­комендації працівник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри, де відбувається наукова робота. Крім того, така відпустка може бути надана для написання підручника — до 3 місяців. Підстава — заява працівника та довідка видавниц­тва про включення підручника або наукової роботи до плану ви­пуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив — письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час твор­чої відпустки за працівником зберігаються місце роботи та заро­бітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати вста­новлюється відповідно до чинного законодавства.

6. Оплата проїзду до місцезнаходження вищого закладу осві­ти. Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На влас­ника незалежно від форми власності підприємства покладаєть­ся обов'язок оплатити проїзд працівника до місцезнаходження закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заоч­ною формами навчання, проїзд до місцезнаходження закладу осві­ти і назад один раз на рік на настановчі заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів — у розмірі 50 % вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обме­жень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти). У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів,

Успішне проходження виробничого навчання, закінчення за­кладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та пе­реваги щодо просування по роботі. При підвищенні кваліфіка­ційних розрядів та просуванні по роботі повинне враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва, здо­буття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стиму­лювання підвищення кваліфікації, здобуття професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єктивне право на переваги перед іншими праців­никами на підвищення кваліфікаційних розрядів та просуван­ня по роботі

7. Просування по роботі — це переведення на більш відпові­дальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчення закладу освіти, а Й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання — останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги щодо скорочення робо­чого часу більші, ніж на перших курсах вищих навчальних за­кладів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко засто­совується укладення з працівниками договорів на скерування їх на навчання до вищих навчальних закладів на контрактній осно­ві. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчан­ня працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацюва­ти на підприємстві визначену угодою кількість років. Вважає­мо, що в цьому випадку ми маємо справу з цивільно-правовим договором і, відповідно, — з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний вико­нати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підприємстві. В іншому випадку власник підприєм­ства має право вимагати від працівника відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випад­ку — юридичне. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З іншого боку, видається, від молодого фахівця не можна вима­гати відшкодування коштів, витрачених державою на його підготовку, якщо він вчився на бюджетній формі, а надалі відмовив­ся працювати за скеруванням навчального закладу. Держава — особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансо­ве забезпечення з бюджету або спеціальних фондів тих соціаль­них прав людини і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно.

Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки є в кожній країні. Так, у Швеції система профе­сійної освіти перебуває під постійним контролем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на під­приємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного на­вчання з теоретичним курсом має тривалість у середньому близь­ко трьох років. У Німеччині передбачено надання субсидій під­приємствам, що здійснюють професійну підготовку молоді за сис­темою наставник — учень. У Франції після ухвалення Закону про професійну підготовку в 1984 р. питання професійної підго­товки, підвищення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укладанні колективних договорів. В угодах з впроваджен­ням новітніх технологій у Франції передбачено умови про підви­щення кваліфікації та перепідготовку працівників (Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн) // Соціальний захист. — 1999. — № 4. — С 67—74).

У Росії роботодавець має право на відшкодування витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду осві­ти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлення діяльності міжшкільних на­вчальних комбінатів для надання молоді можливості придбан­ня професії в школі.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте загальну характеристику організації виробничого навчання.

2.У яких формах здійснюються підготовкаі підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві?

3. Назвіть види пільг, що надаються працівникам, які поєдну­ють роботу з навчанням.

 

 

Теми рефератів

1. Правове регулювання професійною навчання на вироб­ництві.

2. Пільги для працівників, які навчаються у середніх закла­дах освіти.

3. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти.

Література

1. Білецький С, Хохлюк П. Державне регулювання в системі підготовки кадрів: Зарубіжний досвід // Україна: аспекти пра­ці. — 1996. — №2—3.

2. Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн) // Соціальний захист. — 1999. — №4. — С 67—74.

3. Грішанова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 1. — С. 26—28.

4. Кязимов К.Г., Новиков П.Н. Профессиональное обучение незанятого населения в России и Швеции: Учеб.-метод, посо­бие. — М.: Русь, 1996.

5. Сова В, Продуктивність праці і кваліфікація працівників // Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С 16—17.

 

Глава 17

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ