Індивідуальний стиль і переклад

§ 7.2.1. Сутність поняття і терміна "індивідуальний стиль"

У теоретичній частині підручника вказувалось на те, що лінгвости-льова категорія "ідіолект" має у галузі перекладу два значення: індиві­дуальний стиль перекладача як митця (тобто набір засобів і прийомів для створення тексту) та індивідуальний стиль перекладача як власне перекладача (тобто набір засобів і прийомів для вирішення перекла­дацьких проблем). Якщо згадати при цьому, що єдина мета перекла­ду - це збереження індивідуального стилю автора оригіналу, то стає зрозумілим, наскільки складними виступають тут індивідуально-сти­льові труднощі перекладу. Серед вказаної змістовної тріади ідіолекту у перекладознавстві (індивідуальний стиль автора - індивідуальний стиль перекладача як митця - індивідуальний стиль перекладача як перекладача) найбільш перекладацьки вагомими будуть два останніх компоненти, бо перший породжує загальні проблеми і виступає об'єк­тивним чинником, який не залежить від перекладача і тому повинен залишатись і в перекладі. Інша справа - дві іпостасі в одній особі пере­кладача: ці чинники мають суб'єктивно-об'єктивний характер: суб'єк­тивні вони через те, що, за логічною суттю перекладу як іншомовного переоформлення оригіналу, їх не повинно бути у перекладі; об'єктив­ними є тому, що не можуть не впливати на переоформлення і не за­лишати свого впадаючого в очі відбитка на перекладі. Отже, категорія "індивідуальний стиль перекладача" - це не лише неминуча, але й не­обхідна складова частина перекладу. Звичайно, що вона відчувається в любому функціонально-стильовому перекладі, але виразно унаочнити

її можна лише на значному текстовому матеріалі. Та й на ньому ак­тивніше буде діяти перекладацька іпостась перекладача, а не митця, бо, як вказувалось, рівень художності в усіх функціональних стилях, крім белетристичного, занадто низький. Тому наступні приклади взято з красного письменства.

§ 7.2.2. Сутність поняття і терміна "ідіолект"

Варіативна лінгвістика слідом за функціональними стилями відкри­ла ще нижчий рівень мовленнєвої системи - стиль конкретної людини, який назвала ідіолектом (від давньогрец. idios - "своєрідний ", "особис­ тий " та lexis - "мовлення "). Вперше цю лексему використав у якості терміна американський лінгвіст Б. Блох у 1948-ому році, запропону­вавши її для означення "сукупності можливих висловлювань конкрет­ ного мовця у конкретний час", але поняття індивідуального мовлення існувало задовго до Блоха і навіть до мовознавства у літературознавців як стиль письменника, та тільки у лінгвістів воно набуло універсально­го характеру загальної категорії мовлення у будь-якому функціональ­ному стилі. І якщо у літературознавців воно означало лише художні особливості використання загальнонаціональної мови, то у лінгвістів воно стало включати до свого змісту мовленнєві особливості всіх рів­нів: фонетичного, лексичного, морфологічного, синтаксичного, стиліс­тичного. Але там і тут воно охоплює індивідуальну специфіку вживан­ня загальнонаціональних мовних засобів.

Саме особистий характер використання загальних мовних засобів створює перекладацьку сутність ідіолекту, у змістовній структурі якого треба розмежовувати два компоненти: пристрасті адресанта до певного набору одних і тих самих лінгвальних одиниць (наприклад, до простих непоширених речень або, навпаки, до безмежних складних синтаксич­них утворень, до тавтологічного повтору або, у іншого автора, до багат­ства синонімів тощо) і здібність мовця надавати будь-якій словниковій одиниці додаткові конотації постійного характеру (наприклад, іронічну або пафосну забарвленість, навмисну однозначність або не менш впа­даючу в очі полісемантичність). Якщо пристрасть до постійних лінг­вальних засобів не породжує труднощів для перекладача (треба лише

 

378

379

пам'ятати про неї і не підмінювати мовленнєву однотонність стильо­вою різнобарвністю), то конотативний ідіолект їх створює на кожному кроці, бо потребує від перекладача не лише постійної уваги, щоб не змішувати словниковий шар семантики з конотативним і навпаки, але й значних фонових знань, бо конотації ідіолекту часто пов'язані з ши­роким контекстом.