Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката.

2. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для від­ правлення богослужіння та релігійного обряду.

1. Коментована стаття встановлює досить специфічні особисті немайнові
права. Особливість цих прав полягає в тому, що вони стосуються не всіх фізич­
них осіб, а лише тих, які перебувають на стаціонарному лікуванні.

Під поняттям «стаціонарне лікування» слід розуміти надання медичної до­помоги, що включає в себе обстеження стану здоров'я осіб, діагностику, ліку­вання, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію і надається в стаціонар­них умовах понад 24 години підряд.

2. Фізична особа, яка перебуває в стаціонарі, має право на допуск до неї пев­
них категорій осіб, до яких законодавець відносить:

інших медичних працівників, тобто мається на увазі тих медичних працівників, які не є лікуючим лікарем;

членів сім'ї, до яких слід відносити осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки (ст. З СК), наприклад інший з подружжя, батьки, діти, сестри, брати тощо;

опікуна та піклувальника, тобто осіб, які призначені такими на підставах і в порядку, що передбачені главою 6 ЦК;

нотаріуса, тобто особу, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшла стажування протягом шес­ти місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склала кваліфікаційний іспит та одержа­ла свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (ст. З Закону Ук­раїни «Про нотаріат»);

адвоката, тобто особу, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склала кваліфікаційні іспити, одержала свідоцтво про право на за­няття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП);

священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Зазначені заходи можуть здійснюватись у медичних закладах як за проханням фізичних осіб, що перебувають в них на стаціонарному лікуванні, так і за ініціативою релігійних організацій (ст. 21 Закону України «Про свободу со­вісті та релігійні організації»).

Під поняттям «допуск» слід розуміти можливість вільно та безперешкодно дістатися до хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні, та перебувати з ним впродовж необхідного часу. Проте допуск цих осіб не може бути не-контрольованим і безсистемним. Він повинен відбуватись, як правило, відповідно до внутрішнього розпорядку медичного закладу.

Стаття 288. Право на свободу

Фізична особа має право на свободу.

Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

1. Одним з найбільших досягнень людини є її свобода. Свобода людини —
це можливість особи діяти на власний розсуд у відповідності зі своїми інтере­
сами та метою. З огляду на це закріплене в коментованій статті право на свобо­
ду є одним з найважливіших особистих немайнових прав фізичної особи.

Важливість права на свободу підкреслюється також і тим, що воно закріплене також і в ст. 29 Конституції України, ст. З «Загальної декларації прав людини», ст. 9 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні пра­ва», ст. 5 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» тощо.

2. ЦК не визначає конкретних повноважень, які включаються у зміст цього права, а це означає, що людина має право вчиняти всі не заборонені законом дії, які спрямовані на реалізацію цього особистого немайнового права. Однак право на свободу не слід розглядати як закріплену законом вседозволеність. Воно, як вже зазначалося, також має передбачені законом межі, оскільки не-контрольована свобода людини може перерости у свавілля. Тому право на сво­боду в окремих випадках може бути обмеженим на законних підставах. До та­ких підстав, зокрема, належить затримання фізичної особи, її арешт чи триман­ня під вартою, за умови, що вони вчинені на підставах та в порядку, що перед­бачені чинним законодавством. Обмежує право на свободу також і примусова госпіталізація фізичної особи до психіатричного закладу (статті 14, 17 Закону України «Про психіатричну допомогу»), примусове стаціонарне лікування осіб, які хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби (ст. 28 Закону Ук­раїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня») тощо.

3. До гарантій реалізації права на свободу законодавець відносить заборону будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотронних засобів, вчинен­ня інших дій, що порушують право на свободу.

Заборона будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу означає, що поведінка особи повинна формуватися лише залежно від її волі в межах, що передбачені чинним законодавством. Ніхто не має права змінювати цю по­ведінку внаслідок як психічного тиску на людину (наприклад шляхом погроз, шантажу, обману, гіпнозу тощо), так і фізичного тиску (наприклад шляхом ут­римування особи силоміць, в тому числі взяття у заручники, «домашній арешт» тощо). Законодавець також забороняє втягування фізичної особи до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів чи інших форм прищеплення їй певної залежності від тих чи інших факторів зовнішньо­го світу, що можуть впливати на придушення волі особи.

Однак законодавець не визначає виключного переліку тих дій, які можуть впливати на неправомірне обмеження права на свободу. Натомість він вводить заборону і на вчинення будь-яких інших дій, що порушують право на свободу, до яких можна, зокрема, віднести: тримання фізичної особи в неволі; безпідставне затримання особи, тобто крім випадків, коли затримання здійсне­не на підставах і в порядку, що встановлені законом, зокрема ст. 29 Конституції України, статті 106, 106', 115, 139, 156, 165² КПК тощо; безпідставний арешт або тримання під вартою, крім випадків, коли вони здійснені не інакше як за вмотивованим рішенням суду, а також на підставах та в порядку, що передба­чені чинним законодавством. При цьому якщо потрібно запобігти злочинові чи його перепинити, тримання під вартою може застосовуватись і без поперед­нього вмотивованого рішення суду, але його обґрунтованість впродовж 72 го­дин повинна бути перевірена судом (ст. 29 Конституції України); інші випад­ки, які безпідставно порушують право особи на свободу

4. Право на свободу гарантується також і ст. 29 Конституції України та статтями 146-151 КК.

Стаття 289. Право на особисту недоторканність