Фізична особа має право на індивідуальність.

2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культур­ ної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Право на індивідуальність, яке закріплюється законодавцем у комен­тованій статті, є галузевим розвитком конституційного положення, за яким га­рантується, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості,

якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'яз­ки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23 Конституції України).

Під поняттям «індивідуальність», на нашу думку, слід розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших. До структури індивідуальності включають цілу низку особливостей фізичної особи, що пов'язані з її національною, культурною, релігійною, мовною та іншою самобутністю. Саме ці особливості можуть вира­жатись у:

1) зовнішньому вигляді фізичної особи (зовнішність, фігура, фізичні дані, одежа, зачіска тощо, а також сукупність усіх цих елементів);

2) голосі (певні звуки, що відтворюються в формі слів, мелодій, тембрі голо­су тощо) і мові (як система звукових знаків, з усіма своїми особливостями, на­приклад заїкання, невимова окремих звуків, говір, слова-паразити, сміх тощо);

3) манері поведінки (поводження у стосунках з іншими особами та особли­вості у ставленні до речей, наявність моральних принципів, звичок та інших особливостей характеру);

4) інтелектуальному, культурному та освітньому рівні (вміння спілкува­тися, знання правил ґречності, дотепність, кмітливість, хист тощо);

5) інших характерних ознаках, які вирізняють фізичну особу серед інших.
Сукупність усіх зазначених елементів може створювати певне цілісне

сприйняття особи як певного індивідуума та охоплюватися загальним понят­тям стиль (імідж), що доволі близько межує з поняттям ділової репутації.

2. За своїм змістом право на індивідуальність полягає в можливості фізич­ної особи:

1) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага. Досить близьким до цього права є можливість зберігати свою національну, культурну, релігійну, мовну самобутність, яка га­рантується ч. 2 коментованої статті та ст. 11 Конституції України;

2) використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можли­вих форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені за­коном та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 2 коментованої статті). Окремі прояви індивідуальності можуть обмежуватися за певними кри­теріями (місцем, часом, специфікою діяльності тощо). Так, наприклад, нудисти вправі виявляти свою індивідуальність у спеціально відведених для цього місцях, а для працівників міліції право на виявлення індивідуальності щодо їх зовнішнього вигляду обмежується в період виконання ними службових обов'язків шляхом встановлення загальнообов'язкової спеціальної форми одягу;

3.створювати та змінювати свою індивідуальність, тобто можливість са­мостійно визначати її обсяг та зміст. При цьому слід зауважити, що останнім часом створення та зміна індивідуальності особи піддається певній ко­мерціалізації. Так, окремі особи, які посідають відповідне становище у публічній сфері задля успішності своєї діяльності, витрачають чималі кошти для формування чи зміни своєї індивідуальності. Усе це здійснюється шляхом зміни як природних (зміна (корекція) статі, пластичні операції, нарощування волосяного покрову тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від паління чи інших шкідливих звичок, нанесення татуювань, корекція вимови тощо) особ­ливостей фізичної особи;

4) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивіду­альність. До цього повноваження належать як можливість вимагати захисту у випадках, коли особі створюють перешкоди у реалізації цього права (напри­клад, коли в лавах Збройних Сил забороняють носити довге волосся або у ви­щих навчальних закладах примушують носити краватки), так і коли вчиняють дії, якими порушується це право (наприклад, коли сатирики чи команди КВК вчиняють пародії на певних осіб). Захист цього права здійснюється на підста­вах і в порядку, що передбачені главою 3 та статтями 275-280, 1166-1168 ЦК.

Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю