Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не вип­ ливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

1. Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новоство-рене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загаль­нодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам'ятки історії та куль­тури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).

За похідними підставами право власності на річ виникає за волею поперед­нього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди потрібно враховувати можливість існування прав на цю річ інших осіб-невласників (наприклад орендаря, заста-водержателя, суб'єкта іншого обмеженого речевого права). Ці права, як прави­ло, не припиняються при зміні власника речі, яка переходить до нового во­лодільця. Зрозуміло, що на первісного набувача речі такі обмеження не поши­рюватимуться.

Більшість підстав виникнення права власності можна розглядати як універ­сальні, тобто вони поширюються на різні форми власності (виробництво, пере­робка речей, плоди й доходи). Водночас є й такі, які притаманні лише певній формі власності (конфіскація, приватизація).

2. Велике практичне значення має правильне встановлення особи власни­ка конкретного майна. У пункті 2 ст. 330 ЦК закріплюється презумпція пра­вомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на кон­кретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановле­но в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із за­кону.

Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публічного права

1. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах не заборонених законом.

1. Стаття 329 ЦК встановлює такий спосіб виникнення права власності який не був закріплений у ЦК 1963 p.

2. Юридична особа публічного права має своє власне майно, відокремлене по-перше, від майна її засновників та учасників; по-друге, від майна інших юридичних осіб, у тому числі вищих за підлеглістю органів. Формою правово­го режиму майна цієї юридичної особи є право власності. Юридична особа публічного права стає власником майна, переданого їй засновником (заснов­никами), подарованого майна та іншого майна, набутого на законних підста­вах. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна несе сама юридична особа як власник.

У статтях 170-173 ЦК та інших передбачається також, що держава бере участь у цивільних відносинах як суб'єкт публічного права. Держава набуває право власності на майно, у тому числі кошти, що їй належать. У власність дер­жави надходить майно, що є скарбом, і визнано пам'яткою історії та культури (ст. 343 ЦК), конфісковане майно (ст. 354 ЦК), реквізоване майно (ст. 353 ЦК), майно, що є пам'ятником історії та культури і безгосподарно утримується влас­ником (ст. 352 ЦК).

Суб'єктами публічного права визнаються також територіальні громади та АРК. Вона не є державним утворенням і лише здійснює управління належним їй майном відповідно до п. З ст. 138 Конституції України. Правовий статус те­риторіальних громад визначається Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні». Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюд­жетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та ор­ганізації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, ча­стку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені від­повідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, от­римані від їх відчуження.

Територіальна громада також може набути право власності на майно, зокре­ма на майно, що є безхазяйним (ст. 335 ЦК), на знахідку (ст. 337 ЦК), на без­доглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК).

Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права

1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добро­совісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.1 1.2003 р. № 1255- IV) Суб'єктом відносин, що регулюються коментованою статтею, є добро­совісний набувач. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати (див. ко­ментар до ст. 388 ЦК). Відповідно до положень статті добросовісний набувач може набути право власності на майно, якщо відповідно до норм ЦК воно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно зі ст. 388 ЦК власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння за його волею та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Влас­ник також має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх ви­падках, коли він набув його безвідплатно.

В усіх інших випадках власник не має права витребувати майно від добро­совісного набувача. Це можуть бути випадки, коли власник передає своє май­но за правочинами чи за іншими підставами іншим особам, які неправомірно згодом здійснили відчуження такого майна третім особам. Такі обставини од­нозначно свідчать про вибуття майна з володіння власника за його волею і, отже, воно не може бути витребуване власником від добросовісного набувача за оплатною угодою.

Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набу- вається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі дого­ вору, є власником цієї речі.

2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (ство­ рення майна).