Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке ви­никає внаслідок закону або договору управління майном.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 19.062003 р. № 980- IV)

1. Право власності є найбільш повним пануванням над річчю. Воно є водно­час і одним із найбільш вагомих у цивільному праві. Визначення поняття пра­ва власності є неоднозначним. По-перше, право власності визначають як повне і абсолютне панування особи над річчю. По-друге, право власності визначають як відносини осіб з приводу речі. Кожне визначення містить певні риси права власності, проте перше визначення є більш суттєвим і виражає найбільш ха­рактерні ознаки права власності — його абсолютний характер, виключність щодо всіх третіх осіб, які не мають права втручатися в здійснення власником права власності на свій розсуд і виконувати правомочності володіння, корис­тування і розпоряджання (див. коментар до ст. 319 ЦК).

2. Право власності в його економічному вимірі виражає приналежність ма­теріальних благ певним конкретним особам, стан присвоєння матеріальних благ, поділ цих благ у соціальних відносинах на благо «моє» і «чуже».

Власник здійснює своє право відповідно до закону, і це здійснення не може суперечити закону, але здійснює він його своєю волею, на свій розсуд. Це по­зитивний характер права власності. Негативний характер визначає, що ніяка інша особа не може мати на ту саму річ того самого права власності. Власник завжди виключає всіх інших осіб від власності на цю річ, ніхто не може втру­чатися в його здійснення права власності, перешкоджати здійсненню власни­ком цього права.

У зв'язку з цим до кожної особи — власника можна пред'явити вимогу, щоб ця особа була визнана як власник з його повним і абсолютним правом влас­ності.

Позитивний аспект права власності, отже, означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний — усунення всіх інших осіб від речі і захист її від усіх цих осіб.

Цінність права власності полягає в тому, що воно визнається усіма.

3. Повнота панування власника над річчю означає можливість здійснювати
з цією річчю будь-які дії. Вона виражає свободу власника, а можливі обмежен­
ня, які вводить закон, захищаючи суспільний інтерес, не означають зменшення
повного панування, яке спрямоване на річ як таку.

Ніяке інше право, отже, не може конкурувати з правом власності або погли­нути його. Свобода власника у здійсненні свого права власності виражається також в тому, що воно є безстроковим, і ця безстроковість пов'язана з якостя­ми особи як такої. Важливою особливістю права власності є те, що воно найтіснішим чином пов'язане з особою власника: зі смертю особи-власника припиняється і право власності. Право власності на майно, що належало влас­нику, який помер, надходить до його правонаступників у порядку спадкуван­ня. Воля нових власників виражається в акті прийняття спадщини.

Повнота власності означає, що її зміст, на відміну від інших речових прав, не може бути вичерпаним через перерахування можливих правомочностей. Повнота власності передбачає, що всі правомочності належать власнику повністю, а ті обмеження, які вводяться для захисту публічного інтересу, не означають зменшення повного панування власника над річчю. Право влас­ності відновлюється в повному обсязі після того, як відпали будь-які обмежен­ня власності (наприклад застава, арешт майна та ін.).

4. Право довірчої власності досі буле невідомим цивільному праву України,
яке належить до континентального права Європи, в той час як довірча влас­
ність характерна для англо-саксонських країн. Довірчі правовідносини перед­
бачають передачу прав на одне й те саме майно особам з поділом між ними на
окремі і різні за характером повноваження за умові їх наступної передачі виго-
донабувачам або вчинення іншого майнового надання.

Для встановлення довірчих правовідносин укладається договір управління майном, який може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обме­ження права довірчої власності управителя (ст. 1029 ЦК).

5. Правова природа довірчої власності породжує спори. Основний спір по­лягає в тому, якого характеру є довірчі відносини — зобов'язальними чи речо­вими, чи зобов'язальними з речовим елементом.

Оскільки щодо переданого в довірче управління майна управитель здійс­нює правомочності власника в межах, встановлених законом або договором, цілком закономірно, що ст. 1033 ЦК називає його довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і договору. Проте управитель не стає власником майна, ним є установник уп­равління (ст. 1032 ЦК). Суттєвою ознакою відносин, що виникають при довірчій власності, є те, що управитель діє не у власних інтересах, а в інтересах власника, хоч і від свого імені. Фактично власник — установник управління пе­редає управителю не свої повноваження (вони залишаються у власника), а можливість їх реалізації. Згідно зі ст. 1029 ЦК одна сторона (установник уп­равління) передає управління майном другій стороні (управителеві) на певний строк, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені уп­равління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним осо­би (вигодонабувача).

7. Суб'єктом права власності є Український народ, фізичні і юридичні осо­
би, держава, територіальні громади (див. коментар до ст. 318 ЦК).

Колектив і колективні утворення, якщо вони не є юридичними особами, не можуть бути суб'єктами права власності, суб'єктами права власності в цих ви­падках можуть бути лише створені відповідно юридичні особи.

8. Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це юридичний інститут, який складає сукупність правових норм, що відображають право власності. Ці нор­ми закріплюють, регулюють і здійснюють захист права власності конкретних осіб. Право власності в суб'єктивному розумінні — це сукупність правомочно-стей володіння, користування і розпоряджання майном власником.

9. Об'єктом права власності є будь-яка індивідуально визначена річ (май­но). Поняття майна зазнало в юриспруденції значних змін. Якщо раніше під майном розуміли окремі речі або їх сукупність, то нині поняттям майна охоп­люються речі, сукупність речей, цінні папери, а також майнові права, вимоги і обов'язки (ст. 190 ЦК).

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджан­ ня своїм майном.