Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

1. Важливим для природного існування фізичної особи беззаперечно є довкілля. Під поняттям «довкілля», право на яке визначається коментованою статтею, слід розуміти все те, що оточує особу, насамперед — навколишнє природне середовище. Однак довкілля не зводиться лише до навколишнього при­родного середовища, адже в багатьох випадках окрім нього нас оточують і інші предмети, які не пов'язані з природою. До них, зокрема, відносять предмети праці, навчання та побуту, харчові продукти тощо. Потрібно зауважити, що зако­нодавець у коментованій статті трактує поняття довкілля набагато ширше, включаючи до нього всю сукупність об'єктів, явищ і факторів навколишнього се­редовища (природного і штучно створеного), що безпосередньо оточують люди­ну і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо.

2. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля є одним з найважли­
віших природних прав людини, оскільки гарантує такий стан довкілля, що
унеможливлює виникнення загрози найвищим соціальним цінностям, якими є
життя та здоров'я людини.

Коментована стаття дає можливість визначити, що право на безпечне для життя і здоров'я довкілля складається з таких особистих немайнових прав: право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; право на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових про­дуктів і предметів побуту, а також збирання та поширення такої інформації; право на безпечні для життя і здоров'я продукти споживання (харчові продук­ти та предмети побуту); право на належні, безпечні і здорові умови праці, про­живання, навчання тощо.

3. Чинне законодавство не дає визначення поняття «безпечне для життя і
здоров'я навколишнє природне середовище», хоча в ньому містяться певні
юридично значимі критерії, які знаходять своє вираження у системі еко­
логічних стандартів та нормативів. Так, державні стандарти в галузі охорони
навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і ви­
значають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ре­
сурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища,
вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середови­
ща, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середови­
ща та використанням природних ресурсів. У свою чергу, екологічні нормативи
встановлюють, наприклад, у вигляді системи гранично допустимих викидів та
скидів, гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших
шкідливих впливів, гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навко­
лишнє природне середовище тощо.

Здійснення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля забезпечується цілою низкою гарантій, до яких слід відносити: проведення широкомасштаб­них державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану на­вколишнього природного середовища; обов'язок міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для за­побігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навко­лишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногоспо­дарських об'єктів; участь громадських об'єднань та громадян у діяльності що­до охорони навколишнього природного середовища; здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища; компенсація в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворот­ність відповідальності за порушення законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища (ст. 10 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»).

ЦК визначає також, що гарантією цього права є встановлення презумпції незаконності будь-якої діяльності фізичної та юридичної особи, що призво­дить до нищення, псування, забруднення довкілля. Досить цікавим є той факт, що законодавець нічого не говорить про визнання неправомірною діяльності держави, АРК та територіальних громад, яка спричинює такі наслідки. Адже ці утворення визнані окремими учасниками цивільних правовідносин, які не вхо­дять до загального поняття «особа» (ч. 1 ст. 2 ЦК). Беззаперечно, що таке упу­щення законодавця може в подальшому суттєво вплинути на можливість визнання екологічно шкідливої діяльності вказаних суб'єктів незаконною.

Для захисту фізичною особою свого права на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище від незаконної діяльності фізичної та юри­дичної особи, яка призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, особа наділяється додатковим правом вимагати припинення такої діяльності. При цьому така вимога може бути направлена як безпосередньо порушнику, так і через суд. В останньому випадку незаконна діяльність, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

У разі порушення права на безпечне для життя і здоров'я навколишнє при­родне середовище, як і у випадку загрози його порушення, фізична особа може вимагати покладення на винних осіб як загальних заходів цивільно-правової відповідальності (глави 81, 82 ЦК), так і спеціальних заходів відповідальності (статті 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища»). Це право гарантується застосуванням до порушника також заходів кримінальної та адміністративної відповідальності.

4. Право на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових про­дуктів і предметів побуту, а також збирання та поширення такої інформації є та­кож однією із складових права на безпечне довкілля. Під поняттям «достовірна інформація» слід розуміти інформацію, яка відображає реальний стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, а також відповідає вимогам за­конодавства. Однак ця інформація повинна бути не лише достовірною, а й по­вною та такою, що викладена в доступній формі (ст. 7 Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»).

Для реалізації права на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту фізична особа наділяється можливістю:

отримати вказану інформацію, тобто набувати, придбавати, накопичувати відповідно до чинного законодавства України документовану або публічно оголошувану інформацію громадянами, юридичними особами або державою;

поширити вказану інформацію, тобто розповсюджувати, обнародувати, ре­алізовувати в установленому законом порядку документовану або публічно оголошену інформації.

Однак такий перелік повноважень є невичерпним, оскільки ст. 14 Закону України «Про інформацію» гарантує ще такі повноваження, як використання інформації (задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави) та зберігання інформації (забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв).

Особливістю достовірної інформації про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту є те, що згідно зі ст. 50 Конституції України така інформація є абсолютно доступною, тобто такою, що не може бути засекрече­ною. Більш детальний порядок реалізації фізичними особами права на інфор­мацію, в тому числі такої, що відображає стан довкілля, визначається Законом України «Про інформацію».

5. Аналізуючи право на безпечні для життя і здоров'я продукти споживання
(харчові продукти та предмети побуту), слід зазначити, що під поняттям «без­
пека харчових продуктів» розуміють відсутність токсичної, канцерогенної, му­
тагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчо­
вих продуктів при їх споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких
встановлюються МОЗ (ст. 1 Закону України «Про якість та безпеку харчових
продуктів і продовольчої сировини»).

Для здійснення громадянами права на безпечні для життя і здоров'я про­дукти споживання встановлюється ціла система державних гарантій, до яких відносять: виробництво зазначених продуктів споживання в умовах, що відповідають установленим вимогам технології, санітарних норм та правил, безпеки та збереження навколишнього природного середовища; виробництво зазначених продуктів споживання із застосуванням дозволених до викорис­тання продовольчої сировини і супутніх матеріалів; повноти і достовірності інформації про властивості продуктів споживання; відповідність продуктів споживання вимогам нормативних документів щодо якості та безпеки; ре­алізація продуктів споживання відповідно до правил торгівлі.

Якщо право фізичних осіб на безпечні для життя і здоров'я продукти спожи­вання порушене, то до винних осіб застосовується цивільна відповідальність на загальних засадах. Окрім цього, додатковою гарантією захисту прав інших фізичних осіб є вилучення з обігу неякісних, небезпечних, фальсифікованих, неправильно маркованих харчових продуктів, харчових продуктів, які не отри­мали позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та сер­тифіката відповідності або строк придатності до споживання яких закінчився, а також харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, на які відсутні документи, що підтверджують їх якість та безпеку. Таке вилучення про­вадиться для відповідної державної санітарно-гігієнічної, ветеринарно-санітар­ної і товарної експертизи для визначення шляхів їх подальшого використання, утилізації або знищення (ст. 22 Закону України «Про якість та безпеку харчо­вих продуктів і продовольчої сировини»). Порядок подальшого використання, утилізації або знищення такої продукції визначається Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використан­ня неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 p. № 1393-XIV.

6. Ще однією складовою права на безпечне для життя і здоров'я довкілля є
право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.
Під поняттям «безпечні умови для людини» законодавець розуміє стан середо­
вища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його
факторів на людину шляхом створення загрози її здоров'ю, життю або пра­
цездатності чи здоров'ю майбутніх поколінь (ст. 1 Закону України «Про забез­
печення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Право на безпечні та здорові умови праці, крім ЦК, гарантується фізичним особам також відповідно до статей 153-173 КЗпП, законів України «Про охо-рону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV та ін. Право на безпечні і здорові умови проживання гарантується також низкою законодав­чих актів, до яких слід віднести Житловий кодекс, закони України «Про осно­ви містобудування» від 16 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ, «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пожежну безпе­ку» від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХН, а також низкою будівельних норм і пра­вил, державних санітарних норм та правім, санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, санітарно-епідеміологічних правил і норм, протиепідемічних правил і норм, гігієнічних та протиепідемічних правил і норм, державних санітарно-епідеміологічних нормативів, санітарних регла­ментів та ін. Право на безпечні та здорові умови навчання забезпечується відповідно законами України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХП, «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР, «Про вищу освіту» тощо.

Глава 22

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА,

ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 294. Право на ім'я