Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транс­
портні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. Вона вводить до ци­вільного законодавства новий інститут — набуття права власності за давністю володіння. Чинний ЦК усунув необгрунтовані переваги для державної влас­ності, до якої згідно зі ст. 337 ЦК 1963 p. переходило безхазяйне майно. Суб'єктом набувальної давності може бути лише фізична чи юридична особа.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юри­дичного титулу, наприклад договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Об'єктом правової охорони коментованої статті є нерухоме або рухоме май­но. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких без непропорційного збитку для їх призначення є неможливим (жилі будинки, насадження, майнові комплек­си) (ст. 181 ЦК). Режим нерухомої речі також може бути поширений на об'єкти, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива (повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Коментована стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для на­буття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути до­бросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він во­лодіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву у правомірності такого правочину). У разі виникнення спору встано­вити характер володіння (добросовісне і недобросовісне) має тільки суд з ура­хуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Водночас суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Во­лодіння, що виникло в результаті здійснення злочину, не може вважатися доб­росовісним. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна — протягом 15 років, а для рухомого майна — 5 років). Згідно з ч. 2 ст. 344 ЦК до часу фактичного володіння можна приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступни­ком) вона є. Проте це не обов'язок, а право особи, яка заявляє про давність во­лодіння.

2. Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення
володіння. Проте із загального правила ст. 344 ЦК встановлює винятки. Так,
відповідно до п. З цієї статті перебіг строку щодо речей, якими заволоділа осо­
ба на підставі договору з їх власником, який після закінчення строку договору
не пред'явив вимоги про їх повернення, починається на нерухоме майно через
15 років, а на рухоме — через 5 років з часу спливу строку позовної давності за
відповідними вимогами, адже до цього моменту майно може бути примусово
витребуване його законним володільцем, а фактичне володіння не може бути
визнано добросовісним.

Вибуття майна поза волею його володільця (наприклад майно викрадено) не перериває перебігу набувальної давності лише в разі повернення майна його володільцю протягом одного року з моменту його втрати або пред'явлення протягом одного року володільцем позову про витребування майна.

3.     Коментована стаття встановлює, що порядок виникнення права власності
на земельну ділянку за набувальною давністю визначається законом. Таким за­
коном є З К (ст. 119). Право власності за набувальною давністю на нерухоме
майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Право
власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, за набуваль­
ною давністю виникає з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація
прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації зе­мельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру».

Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації

державного майна та майна, що є в комунальній власності

і. Фізична особа може набути право власності у разі приватизації дер­ жавного майна та майна, що є в комунальній власності.