Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Учасники спільної часткової власності мають частку у праві власності на спільне майно в цілому, а не конкретну частину майна. Тобто не річ (майно) поділяється на частки, а право власності на це майно.

Частка учасника спільної часткової власності являє арифметично виражену частку у праві власності на все майно. Частка може бути виражена у вигляду дробу /₂, Уз, 'А або у відсотках. Таку частку прийнято називати «ідеальною», оскільки вона виділена шляхом ідеального, абстрактного поділу речі — це частка у праві на річ. Якщо є категорія ідеальної частки, то виникає питання, чи може бути її абстрактність конкретизована?

У теорії цивільного права з цією метою існує поняття «реальної» частки. «Реальна» частка — це частка майна в натурі. Вона розуміється як конкретна частина спільного майна в натурі, яка закріплюється за співвласниками при визначенні порядку користування спільним майном. Реальна частка у спільному майні повинна відповідати ідеальній частці. Питання щодо доцільності розкриття змісту права спільної власності за допомогою реальної та ідеальної частки останнім часом є надто спірним. Необхідність у конкретизації «реальної» частки виникає в разі закріплення за співвласниками частини майна на праві власності в разі поділу майна чи виділу частки.

Конструкція «реальної» частки була створена з метою надання більшого захисту суб'єктам спільної часткової власності. Законом встановлюється принцип відповідності реальної та ідеальної частки. Цей принцип отримав своє відображення у нормах про розрахунки між співвласниками в разі неможливості виділення майна в натурі (ст. 366 ЦК).

Правова сутність спільної власності залишається незмінною незалежно від того, який вид права власності представляють її суб'єкти (приватну, державну, комунальну). Проте суб'єктом спільної власності не може бути довірчий власник, хоча в ЦК передбачено цей вид власності. Справжнім власником належного йому майна залишається установник управління, а довірчий власник є лише титульним володільцем і зобов'язаний повідомляти третіх осіб, що він не є власником майна (п. 2 ст. 1038 ЦК). У такому разі суб'єктом права спільної власності буде установник управління.

Слід зазначити, що суб'єкти права спільної власності, як і будь-який інший власник, володіють, користуються та розпоряджаються належним їм майном на власний розсуд, але разом, спільно. І не має значення, хто саме є суб'єктом спільної власності — громадяни, юридичні особи чи держава.

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності

1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо
інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не вста­ новлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

3. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх спів­ власників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

5. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Встановлення розміру часток зумовлено необхідністю більш чіткої врегулювання відносин між співвласниками. Від цього залежить розподіл доходів і витрат щодо спільного майна, визначення частки у майні при виділі та поділі спільної власності. Крім того, розмір частки не завжди залишається незмінним.

Розмір часток у праві власності може бути рівним або нерівним. Закон встановлює презумпцію рівності часток, якщо сторони не домовилися про інше або це прямо не встановлено законом. У разі спору суд при визначенні розміру частки враховує вклад у придбання (виготовлення, спорудження) майна кожним із співвласників.

Закон передбачає можливість збільшення частки в праві спільної власності, але з дотриманням певних вимог. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

У випадку збільшення одним із співвласників за свій рахунок з дотри­манням встановлених правил корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови частка у праві спільної власності на будинок і порядок користування цим будинком будуть змінені на прохання цього власника. Дозвіл на збільшення корисної площі надається виконкомом місцевої ради на підставі згоди решти учасників спільної часткової власності. Слід зазначити, що спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок (п. 12 постанови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7).

Аналіз п. 5 ст. 357 ЦК дає можливість зробити висновок, що існує інший правовий режим щодо «поліпшень, які можна відокремити». ЦК 1963 р. не містив такого положення. Водночас п. 5 цієї статті передбачає, що поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Тобто співвласники можуть домовитися про виплату компенсації тому, хто зробив поліпшення, або збільшення його частки.

Слід підкреслити, що у чинному ЦК надто велике значення та перевагу мають домовленості співвласників з тих чи інших питань щодо користування та розпоряджання спільним майном, що ще раз підкреслює втілення загальних принципів приватного права в сучасне цивільне законодавство України.

Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності