Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.



4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не вста­ новлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті спільною сумісною власністю є та спільна власність двох чи більше осіб, у яких завідомо не визначені частки кожної з них. Отже, праву спільної сумісної власності, як і праву спільної часткової власності, притаманні такі риси, як множинність її суб'єктів (співвласників) та єдність її об'єкта. Тому єдиною вирішальною ознакою виділення сумісної власності як різновиду права спільної власності є факт відсутності існування в ньому ідеальних часток кожного із співвласників, які давали б можливість виявити обсяг їх прав за наявності бажання одержати конкретну частину у спільному майні та розпорядитися нею.

Оскільки сумісна власність є різновидом права спільної власності, то її співвласниками можуть бути ті самі суб'єкти, тобто фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Чинний ЦК не містить безпосередніх обмежень щодо виникнення права спільної сумісної власності між зазначеними суб'єктами, хоча на практиці більш поширеними є випадки виникнення її за участю фізичних осіб.

Спільна сумісна власність як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак порядок та умови її виникнення дещо інші, ніж у спільної часткової власності. Це обумовлено, зокрема, змістом ч. 4 ст. 355 ЦК, яка встановлює презумпцію режиму права спільної часткової власності на спільний об'єкт кількох осіб, якщо договором або законом прямо не передбачена спільна сумісна власність. Водночас законодавець передбачає окремі випадки виникнення права спільної сумісної власності, що обумов­люється особливим суб'єктним складом її учасників або особливим харак­тером взаємовідносин між ними.

Так, ч. З ст. 368 ЦК передбачає презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна подружжя, набутого ним за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом. Правові засади спільної сумісної влас­ності подружжя визначаються статтями 60-74 СК. Однак подружжя має право встановити шлюбним договором інший правовий режим їхнього майна (статті 93, 97 СК). Крім того, СК визначає майно кожного з подружжя, яке не стає їхньою спільною сумісною власністю (статті 57-59).

Спільною сумісною власністю відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК також є майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Майже аналогічна норма, але дещо вужча за своїм змістом, була закріплена в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Однак в обох випадках законодавець не визначає коло осіб, які мають визнаватися в таких правовідносинах членами сім'ї. В окремих законодавчих актах трапляються визначення поняття «член сім'ї», що не збігаються одне з одним. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК членом сім'ї наймача житлового приміщення вважаються дружина (чоловік) наймача, їхні діти й батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. У статті З СК зазначається, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Наведені в ЖК та СК ознаки члена сім'ї можуть використовуватися також для тлумачення норми ч. 4 ст. 368 ЦК. Однак їх недостатньо для визнання за членами сім'ї права спільної сумісної власності на майно, адже обов'язковою умовою для цього має також бути факт вкладення в це майно їхньої спільної праці чи їхніх спільних коштів.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. № 2009-ХП майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, належало їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Однак новим Законом України «Про фермерське господарство» було змінено правовий режим майна фермерських господарств. По-перше, майно, яке передається фермерському господарству для забезпечення його діяльності, є його власністю. По-друге, члени фермерського господарства можуть за домовленістю між собою утворити спільну (часткову або сумісну) власність з того майна, яке не ввійшло до складеного капіталу господарства.

В окремих випадках у законодавстві передбачається виникнення або спільної часткової, або спільної сумісної власності. Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку). Майно, що використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону (ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. № 742-1V).

Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності

і. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2019-05-20; просмотров: 166; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.13.1 (0.006 с.)