Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Коментована стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі
витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат нале­
жать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням
збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від
належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, корис­
тування та розпоряджання майном. Невиконання власником свого обов'язку
щодо утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Житловим законодавством встановлюється обов'язок власників житлових будинків, квартир забезпечувати утримання, ремонт, експлуатацію тощо цих об'єктів за власні кошти. У статті 10 Закону України «Про приватизацію дер­жавного житлового фонду» прямо передбачено, що утримання приватизова­них квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників. Згідно із Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР підля­гають обов'язковому страхуванню певні види майна (наприклад об'єкти космічної діяльності), яке здійснюється власником чи іншими уповноважени­ми на це особами. На власників можуть покладатися законом також обов'язки щодо сплати податкових та інших платежів і зборів.

2. Договором або законом обов'язок утримання майна власника може бути
покладено на іншу особу. Наприклад, відповідно до ст. 776 ЦК поточний ре­
монт переданої в найм речі проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше
не передбачено договором або законом. Особа, яка затримала бездоглядну до­
машню тварину, може на час розшуку власника залишити її в себе на утри­
манні (ст. 340 ЦК). Отже, законом або договором тягар утримання може бути
знятий з власника і перекладений на інших сторін.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Ця стаття встановлює загальне правило про те, що ризик випадкового зни­щення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це правило може бути змінене лише договором або законом. Особливість норми ст. 323 ЦК полягає насамперед у тому, що під ризиком випадкового знищення та випадкового пошкодження майна слід розуміти економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи інших осіб. У тих самих випадках, коли знищення або пошкодження є ре­зультатом винних дій конкретних осіб, відшкодування збитків покладається на цих осіб відповідно до правил, що регулюють відповідні правовідносини.

2. Коментована норма визначає економіко-правові наслідки повної або част­кової втрати майна у двох ситуаціях:

коли майно перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власни­ка і не є об'єктом того чи іншого договірного правовідношення;

коли майно є предметом договору, який передбачає передачу цього майна.

Закономірно, що в першому випадку ризик випадкового знищення чи по­шкодження майна завжди несе власник, якщо інше не встановлено законом.

У разі відчуження майна за договором ризик випадкового його знищення чи випадкового пошкодження також покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. ЦК 1963 p. також містив норму про ризик власника, але в іншій редакції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК 1963 p. ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей мав перехо­дити до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. Норма ст. 323 чинного ЦК також дає підстави для висновку про те, що ризик випадкового знищення чи випадково­го пошкодження майна до моменту переходу його у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до останнього пе­реходить і цей ризик. Тому в таких випадках важливо правильно встановити момент виникнення права власності в набувача майна за договором, зокрема за правилами ст. 334 ЦК. Сторони можуть за домовленістю змінити наведене за­гальне правило й передбачити, що ризик випадкового знищення чи випадково­го пошкодження майна переходить до набувача з моменту підписання догово­ру, з моменту його нотаріального посвідчення, не пов'язуючи це з переходом права власності.

Закон може встановлювати особливі правила ризику. Наприклад, ст. 668 ЦК, зокрема, передбачає, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому това­ру, якщо інше не встановлено договором або законом, а щодо товару, продано­го під час його транспортування, — з моменту укладення договору купівлі-про-дажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Пи­тання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, ма­теріалу врегульовані також статтями 772, 842 ЦК.

3. Законодавство може встановлювати спеціальні правила захисту інтересів власника в разі технологічних, екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру. Наприклад, за Законом України «Про захист насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-ІИ громадяни України мають право, зок­рема, на відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Стаття 324. Право власності Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер­ жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.