Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У статті 378 ЦК закріплюється можливість припинення права власності особи на земельну ділянку у примусовому порядку. Загальні підстави припи­нення права власності передбачені ст. 346 ЦК, в якій зазначаються як доб­ровільні, так і примусові підстави припинення права власності. Крім того, ст. 140 ЗК визначає такі підстави припинення права власності на земельну ділянку:

добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

конфіскація за рішенням суду;

невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без грома­дянства в установлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Глава 28 ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО

Стаття 379. Поняття житла

1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщен­ ня, призначені та придатні для постійного проживання в них.

і. Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається держа­вою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду.

У постанові ПВСУ «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 було дано визначення поняття житла — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасо­вого проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовують­ся для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Стаття 4 ЖК дає визначення житлового фонду. Житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України.

Житловий фонд включає:

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать коопера­тивним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать держав­но-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. До цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового ха­рактеру.

ЖК також визначає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання в установле­ному порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру заборо­няється.

Постановою Ради Міністрів СРСР «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним ви­могам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для про­живання» від 26 квітня 1984 р. № 189 визначається придатність житла для проживання. Згідно з цією Постановою інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості обстеження стану жилих будинків провадиться не рідше одного разу на п'ять років.

2. Стаття 13 Закону України «Про власність» визначає, що жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки є об'єктами права приватної власності.

Стаття 12 Закону зазначає підстави виникнення права приватної влас­ності, а саме: праця громадян є основою створення і примноження їх влас­ності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержа­не внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Зазначеним Законом регулюється одержання громадянином у власність квартири та іншого майна (ст. 15). Згідно з цією статтею член житлового, жит­лово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житло­вого фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Постановою ВР України від 19 червня 1992 р. № 2483-ХП було введено в дію Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», який визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права грома­дян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

У статті 9 ЖК визначено житлові права громадян. Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування в установленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбан­ня їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передба­чених законодавством України. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщен­ням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охо­роняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в супереч­ності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, в т. ч. житло, визна­чається «Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно».

Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

1. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотри­ манням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими акта­ ми, і призначена для постійного у ній проживання.

Стаття 13 Закону України «Про власність» встановлює, що одним з об'єктів права приватної власності громадян є житлові будинки. Цим Законом встанов­лено основні положення про право приватної власності громадян на жилий бу­динок.

Житловим будинком визнається індивідуально визначена споруда, фунда­ментально пов'язана з землею, в якій вся чи не менше половини корисної площі зайнята жилими приміщеннями, конструктивно призначеними для постійного проживання громадян. Житловий будинок — один із різновидів споруд як загального універсального об'єкта ряду цивільних прав, що має ба­гатофункціональне призначення (виробниче, адміністративне та ін.) і відпо­відно різні споживчі властивості. Житловий будинок як різновид родового по­няття «споруда» наділений загальними та особливими споживчими властиво­стями. Як загальна властивість будинок належить до нерухомого майна. Його видові властивості: житловий будинок повинен відповідати за своїми санітар­ними, технічними та іншими споживчими характеристиками, похідними від основної функції, мети постійного проживання людей, і цим він відрізняється від інших споруд, у тому числі від дач, що також мають фундаментальну будівничу конструкцію.

Єдиний класифікатор житлових будинків визначає, що до житлових бу­динків капітального типу належать будинки з терміном служби від ЗО до 150 років, та залежно від якості житла і наявного інженерного обладнання поділяє їх на шість класів будинків.

У ЦК 1963 p. мали місце положення щодо обмеження кількості житлових будинків та розміру житлового будинку, які могли бути у власності окремих громадян.

На сьогодні Закон України «Про власність» встановлює, що склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежуються, крім ви­падків, передбачених законом. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на ок­ремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності гро­мадян (ст. 13).

Відповідно до наказу Мін'юсту «Про затвердження Тимчасового положен­ня про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» до прийняття ВР України та набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна» бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Згідно з Тимчасовим положенням реєстрація прав власності на нерухоме майно — це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на неру­хоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звер­нулася до БТІ.

Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме май­но фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадян­ства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних дер­жав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядуван­ня та держави в особі органів, уповноважених управляти державним май­ном.

Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності