Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.

3. Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення за­ собів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною.

Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана перевіря­ ти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.

1. Коментована стаття закріплює за фізичною особою право на інформацію.
Під поняттям «інформація» слід розуміти документовані або публічно оголо­
шені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та
навколишньому природному середовищі (ст. 1 Закону України «Про інфор­
мацію»). Об'єктом цього права є всі види інформації, до яких відносять: стати­
стичну інформацію, адміністративну інформацію (дані), масову інформацію,
інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і
регіонального самоврядування, правову інформацію, інформацію про особу,
інформацію довідково-енциклопедичного характеру, соціологічну інфор­
мацію, а також науково-технічну інформацію (ст. 1 Закону України «Про на­
уково-технічну інформацію»). Більш детально див. коментар до ст. 200 ЦК.

2. Право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи
означає можливість вільного та необхідного для реалізації нею своїх прав, сво­
бод і законних інтересів здійснення завдань і функцій:

- збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбан­ня, накопичення відповідно до чинного законодавства України документова­ної або публічно оголошуваної інформації фізичними особами;

- використання інформації, тобто можливість задовольняти свої інфор­маційні потреби будь-яким не забороненим чинним законодавством способом;

- поширення інформації, тобто можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати в установленому законом порядку документова­ну або публічно оголошувану інформацію;

- зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Проте здійснення фізичними особами права на інформацію не повинно по­рушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юри­дичних осіб.

3. Спеціальний режим встановлює коментована стаття для інформації про особу. Під поняттям «інформація про особу» законодавець розуміє сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (ст. 23 Закону України «Про інформацію»). Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інфор­мації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Особливість правового режиму цієї інформації полягає в тому, що збиран­ня, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються. Тобто залежно від своїх інтересів та мети особа має право давати чи не давати згоду на збирання, зберігання, ви­користання і поширення свідчень про особу (освіта, сімейний стан, релігій­ність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персо­нальні дані). При цьому особа самостійно визначає, які її персональні дані належать до сфери конфіденційної інформації, тобто до інформації з обмеже­ним доступом. Згода на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом її сім'ї або законним представником. Окрім цього, фізична особа має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною таємницею або іншою захищеною законом таємницею (ч. З ст. 32 Конституції України). У період збирання інформації про фізичну особу вона, члени сім'ї або законні представники недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються. У період зберігання і поширення персональних даних ці самі особи мають право доступу до такого роду інфор­мації, заперечувати її правильність, повноту тощо.

Однак це право фізичної особи може бути обмежене у випадках, визначе­них законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробу­ту та прав людини. Так, наприклад, особі можуть відмовити в реалізації пра­ва знайомитись із зібраною про фізичну особу інформацією в органах дер­жавної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, коли ці відомості становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю. Або медична інформація (свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі про наявність ризику для життя і здоров'я) може бути обмежена, коли вона може завдати шко­ди здоров'ю пацієнта (ст. 39 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'я»).

4. Окремий правовий режим встановлений цією статтею також і для інфор­
мації, що складає державну таємницю або конфіденційну інформацію юридич­
ної особи.

Під поняттям «державна таємниця» слід розуміти вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких мо­же завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, вста­новленому чинним законодавством, державною таємницею і підлягають охо­роні державою (ст. 1 Закону України «Про державну таємницю»).

Поняття «конфіденційна інформація юридичної особи» чітко законодавцем не визначається. Тому загальне розуміння конфіденційності дає можливість визначити, що під цим поняттям слід розуміти відомості, які перебувають у во­лодінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширю­ються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До неї, зокрема, слід відносити інформацію професійного, ділового, виробничого, банківсько­го, комерційного та іншого характеру, одержану юридичною особою на власні кошти, або таку, яка є предметом її професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої зако­ном таємниці.

Специфіка правового режиму інформації, що складає державну таємницю або є конфіденційною інформацією юридичної особи, полягає в тому, що ЦК не допускає збирання цієї інформації. Але в окремих випадках, що прямо пе­редбачені законом, така заборона може бути знята, наприклад якщо прихову­вання цієї конфіденційної інформації становить загрозу життю і здоров'ю людей.

5. Окрім повноважень, які складають зміст особистого немайнового права
на інформацію, на фізичну особу покладається також і певний обов'язок —
переконатися в достовірності цієї інформації. Цей обов'язок є важливою га­
рантією щодо непорушення інших особистих немайнових прав фізичних
осіб, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність
репутації тощо.

Однак не кожна інформація потребує пересвідчення фізичної особи у її до­стовірності. Достовірність окремих видів інформації презюмується. Так, на­приклад, інформацію, яка подається посадовою, службовою особою при вико­нанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інфор­мації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), законодавець вважає достовірною. Це означає, що коли така інформація повторно поширюється фізичною особою, то вона не зобов'язана перевіряти її достовірність.

Окрім звільнення особи від виконання цього обов'язку, законодавець також звільняє її від відповідальності за невиконання цього обов'язку. Тобто фізична особа не може притягуватися до відповідальності за відшкодування майнової та/чи моральної шкоди, що завдана іншим особам, якщо така інформація була спростована.

6. Здійснення права на інформацію забезпечується цілою низкою га­рантій, передбачених ст. 10 Закону України «Про інформацію»: 1) обов'яз­ком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального са­моврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

2) створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

3) вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних да­них, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зу­мовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схорон­ності, що визначаються законодавством; 4) створенням механізму здійснен­ня права на інформацію; 5) здійсненням державного контролю за додержан­ням законодавства про інформацію; 6) встановленням відповідальності за порушення права на інформацію, наприклад у ст. 49 Закону.

Стаття 303. Право на особисті папери