Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

 

1. З прийнятям ЦК інститут позовної давності у вітчизняному цивільному праві вперше втратив свій безумовно імперативний характер. Так, згідно з пра­вилом, закріпленим ст. 259 ЦК, сторонам відповідних правовідносин заборо­нено лише скорочувати встановлений законом строк позовної давності, в той час як збільшення вказаного строку дозволяється шляхом укладення відпо­відного договору. Зазначена обставина дозволяє віднести строк позовної дав­ності до так званих імперативно-диспозитивних строків (див. коментар до ст. 251 ЦК). Більш активне застосування методу диспозитивності при регулю­ванні відносин, пов'язаних з позовною давністю, могло б поставити під загро­зу ті важливі гарантії захисту суб'єктивних прав, які закладені в цьому цивільно-правовому інституті, в той час як надання сторонам можливості за взаємною згодою збільшувати строк позовної давності розширює коло повно­важень суб'єктів цивільних правовідносин та дозволяє вважати ст. 259 ЦК прогресивною нормою.

2. Правило коментованої статті має загальний характер і поширюється без виключення на всі види позовної давності. При цьому закон не встановлює максимальної межі збільшення сторонами строку давності, тому є всі підстави зробити висновок про його потенційну необмеженість.

Абзац 2 п. 1 ст. 259 ЦК передбачає, що збільшення встановленого законом строку позовної давності відбувається шляхом укладання дво- чи багатосто­роннього договору, який повинен мати обов'язкову письмову форму.

 

Стаття 260. Обчислення позовної давності

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за до­ мовленістю сторін.

Норма ст. 260 ЦК має відсилочний характер, оскільки позовна давність за своєю юридичною природою є цивільно-правовим строком, і до її обчислення застосовуються загальні правила.

Зазвичай строк позовної давності триває рік і більше, тому до його обчис­лення слід застосовувати правило, встановлене ч. 1 ст. 254 цього Кодексу. Про­те оскільки ст. 259 ЦК дозволяє сторонам відповідних правовідносин збільшу­вати строк позовної давності без будь-яких обмежень (наприклад, позовна давність може бути встановлена в 4 роки і 6 місяців), його обчислення може здійснюватися за правилами, встановленими для строків, визначених місяця­ми і навіть днями.

Правила обчислення строку позовної давності є суворо імперативними за своїм характером і не можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його по­ рушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним право-чину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.