Перелік особистих немайнових прав, які встановлені конституцією України, цим кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

і. Законодавець, здійснюючи позитивне регулювання особистих немайно­вих прав, закріплює в коментованій статті орієнтовний перелік особистих не­майнових прав.

Насамперед до переліку особистих немайнових прав законодавець відно­сить ті з них, які закріплені в Конституції України: право на життя (ст. 27); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32); право на повагу до гідності та честі (ст. 28); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на недоторканість житла (ст. ЗО); іграво на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості (ст. 54).

Конституція України закріплює загальні засади правового регулювання суспільних відносин, більш детального розвитку вони дістали в галузевому за­конодавстві, зокрема цивільному. Саме тому природа цих прав повинна визна­чатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини. Адже ніхто не буде заперечува­ти цивільно-правову природу права власності тільки внаслідок того, що за­гальні засади права власності передбачені ст. 41 Конституції України.

2. Зважаючи на те, що Конституція України має характер основного норма­тивного акта, який закріплює основні положення національного правопорядку, передбачити в ній усі особисті немайнові права є неможливим. Саме тому за­конодавець надає можливість закріплювати особисті немайнові права фізич­них осіб ЦК, а також іншим законом. Так, наприклад, ЦК додатково закріплює права фізичних осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні (ст. 287), права на донорство (ст. 290), сім'ю (ст. 291), опіку або піклування (ст. 292), ім'я (ст. 294), недоторканність ділової репутації (ст. 299), індивідуальність (ст. 300) тощо. Низку особистих немайнових прав закріплено також і в інших кодифіко­ваних актах. Так, наприклад, СК закріплює право жінки на материнство (ст. 49), чоловіка на батьківство (ст. 50) тощо. Певні особисті немайнові права закріплені в інших законах. Так, наприклад, право на психіатричну допомогу та гарантії його здійснення дістає своє закріплення в Законі України «Про психіатричну допомогу», право на донорство крові та її компонентів, а також трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини дістає свою деталізацію та гарантії здійснення в законах України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР, «Про трансплантацію ор­ганів та інших анатомічних матеріалів людині» тощо. Особливу увагу потрібно також звернути на те, що окремі особисті немайнові права можуть бути закріплені на рівні міжнародних актів. Однак слід зазначити, що це повинно стосуватися саме тих міжнародних актів, згода на обов'язковість яких дана ВР України, тобто тих, які є частиною національного цивільного законодавст­ва. При цьому слід зауважити, що відповідно до ст. 10 ЦК такі міжнародні ак­ти в ієрархії нормативно-правових актів розміщення одразу після Конституції України.

Законодавець визначає, що перелік особистих немайнових прав, які вста­новлені Конституцією України, ЦК та іншими законами, не є вичерпним. Та­кий підхід абсолютно виправданий, оскільки жодним нормативним актом не можна визначити виключний перелік можливостей фізичних осіб. Окрім цьо­го, він відповідає прагненню законодавця офіційно відійти від октройованого (дарованого державою) характеру особистих немайнових прав. Проте законо­давець не зазначає, яким чином слід визначати, чи є відповідна можливість суб'єктивним правом, чи ні. Таке умовчання законодавця, на нашу думку, має

теоретичне та практичне значення. Адже кожне суб'єктивне право, відповідно до принципу «юридичної синхронності», повинно бути забезпечене відповідним обов'язком, а невиконання останнього, в свою чергу, повинно бу­ти забезпечене відповідальністю. В іншому випадку суб'єктивне право не мо­же вважатися гарантованою можливістю. Адже якщо фізична особа почне довільно створювати для себе особисті немайнові права (наприклад право на отримання задоволення від спілкування з природою тощо), то ці права матимуть характер декларативних. Тому коли можливість фізичної особи не забезпечена, вона не може претендувати на характер особистого немайнового права. Видається, що в цьому випадку доцільно говорити про охоронюваний законом інтерес.

4. Для зручності особисті немайнові права фізичних осіб класифікують за­лежно від їх цільового призначення на особисті немайнові права, що забезпе­чують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК), та особисті немай­нові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК).

Однак слід визнати таку класифікацію досить умовною, оскільки окремі особисті немайнові права можуть належати не всім без виключення фізичним особам, а лише окремим. Так, наприклад, право на зазначення свого імені у зв'язку з використанням авторського твору, яке має характер особистого не­майнового, належить тільки автору (ч. 1 п. 1 ст. 438 ЦК).

Стаття 271. Зміст особистого немайнового права