Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недо­ стовірною.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка по­ ширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при ви­ конанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про вста­ новлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є не­можливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від ви­ ни особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же
спосіб, у який вона була поширена.

1. Коментована стаття передбачає два спеціальні способи захисту особистих немайнових прав: право на спростування неправдивої інформації та право на відповідь.

Під «правом на спростування» слід розуміти право фізичної особи вимагати від того, хто порушив її особисте немайнове право шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є іден­тичною чи адекватною формі поширення такої неправдивої інформації.

У свою чергу, під «правом на відповідь» слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення осо­бистого немайнового права.

Попри те, що спільним між цими способами захисту є те, що вони мають місце у випадку, коли особисті немайнові права зазнали свого порушення внаслідок поширення інформації, принципова відмінність між відповіддю та спростуванням полягає в тому, що:

1) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відо­мостей неправдивими;

2) відповідь здійснюється особою, щодо якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування — особою, яка поширила ці неправдиві відомості.

2. Вимагати спростування та відповіді можуть фізичні особи, щодо яких по­
ширена неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права.

Однак в окремих випадках, що прямо передбачені законом, фізична особа має також і право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена щодо інших осіб. Насамперед це стосується членів сім'ї фі­зичної особи. Однак поширення неправдивої інформації щодо членів сім'ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізич­ної особи, а не членів її сім'ї.

Особливий порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена щодо осіб, які померли. У цьо­му випадку суб'єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім'ї померлої особи, її близь­ких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому вказані особи також вва­жаються такими, що насамперед діють у власних інтересах, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Адже особисті немайнові права не можуть належати померлій особі. Також слід зауважити, що такий порядок може діяти і щодо осіб, які ого­лошені судом померлими в порядку ст. 46 ЦК.

3. Як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право на спростування та від­
повідь має певний момент виникнення. Моментом виникнення права на спро­
стування та відповідь слід вважати юридичний факт правопорушення, проти-
правність якого включає в себе:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьо­му не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів мистецтва тощо), головне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. То­му не вважається поширенням інформації повідомлення її особі, якої вона стосується;

поширення інформації про особу, з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи принаймні ця особа включається до кола осіб, яких ця інформація стосується (наприклад, інформація про те, що юридична особа випускає неякісну продукцію чи надає неякісні послуги, порушує не лише право на репутацію цієї юридичної особи, а й опосередковано по­рушує особисті немайнові права осіб, які працюють в цій юридичній особі та відповідальні за якість продукції чи послуг). Також слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов'язково зазначати її прізвище, ім'я та по батькові, номер і серію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані. Для то­го щоб інформація стосувалася конкретної особи, потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших;

3) інформація є неправдивою, тобто такою, що не відповідає дійсності чи ви­кладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть якщо вона порушує особисті немайнові права фізичних осіб, не може бути спростована ними. У цьому випадку можна застосувати інші способи захисту, наприклад відшкодування майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Важ­ливим при визначенні інформації неправдивою є введення законодавцем пре­зумпції добропорядності, що більш детально буде розглянуто нижче;

4) поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права, тобто ця інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчас­ному здійсненні особистого немайнового права, наприклад створювати загро­зу його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі.

Суттєвою особливістю цього правопорушення є те, що у випадку спросту­вання поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи-поширювача не враховується.

4. Важливим питанням при здійсненні права на спростування є встановлен­ня так званої презумпції добропорядності, яка означає, що негативна інфор­мація, поширена про особу, є недостовірною. На нашу думку, презумпція доб­ропорядності є вкрай необхідною в час декриміналізації образи та наклепу.

5. Як уже зазначалося вище, особливістю спростування як спеціального спо­собу захисту особистих немайнових прав є те, що воно здійснюється особою, яка поширила недостовірну інформацію. Якщо неправдива інформація, що по­рушує особисті немайнові права фізичних осіб, була поширена декількома осо­бами, то ці особи повинні спростувати її солідарно (наприклад автор та засіб масової інформації, який помістив його статтю). Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов'язків, то обов'язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій працює така посадова (службова) особа.

Окремий порядок встановлений законодавцем щодо спростування інфор­мації, автор якої є невідомим. Це можливо, наприклад, коли інформація поши­рена анонімно чи під псевдонімом. У цьому випадку спростування здійснюється судом, проте воно поєднується ще з одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав, а саме — визнання інформації недо­стовірною. Мета застосування такого поєднаного способу ідентична меті спро­стування і полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. Процедурно реалізація цього способу захисту можлива шляхом подання фізичною особою, право якої порушено, за­яви до суду про встановлення факту неправдивості цієї інформації в порядку окремого провадження для встановлення фактів, що мають юридичну силу. За­стосування цього способу можливе також у випадках, коли фізична особа, яка поширила недостовірну інформацію, померла, а юридична особа, яка повинна спростувати цю інформацію, ліквідована.

6. За загальним правилом спростування здійснюється у такий самий спосіб,
у який була поширена неправдива інформація. Однак якщо спростування не­
можливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно
здійснюватися в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі, з ураху­
ванням того, що спростування повинне бути ефективним, тобто охопити мак­
симальну кількість реципієнтів, які сприйняли попереднє поширення інфор­
мації. Так, наприклад, коли недостовірна інформація, яка порушує особисті не­
майнові права фізичних осіб, була поширена в друкованому засобі масової
інформації, яке зменшилося за обсягом чи припинило існування, то альтерна­
тивним способом слід визнати забезпечення спростування цієї інформації че­
рез споріднені засоби масової інформації.

Спеціальний порядок спростування недостовірної інформації передбаче­ний для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. У такому випадку документ, який містить таку недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права фізич­них осіб, має бути відкликаний.

Коли особисті немайнові права порушено внаслідок поширення недо­стовірної інформації в засобах масової інформації, то порядок спростування цієї інформації визначається спеціальним законом. Так, наприклад, коли не­правдива інформація була поширена в друкованих засобах масової інформації, то її спростування повинне відбуватися відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ, де в ст. 37 передбачено, що спростування має бути набране тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому самому місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Щодо обсягу спрос­тування, то воно не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовувано­го фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. При цьому заборо­няється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Що стосується спростування неправдивої інформації, яка поширена іншими ЗМІ, то в спеціальних законах або не пропи­сана процедура спростування (наприклад, закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 28 лютого 1995 р. № 74/95-ВР, «Про інформаційні агентст­ва» від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХП, «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР тощо), або такі спеціальні закони відсутні взагалі (напри­клад у випадку поширення інформації в комп'ютерній мережі Internet). Саме тому в кожному з цих випадків слід користуватися загальними положеннями про спростування, тобто воно повинне проводитись у тому самому ЗМІ. Однак якщо спростування в тому самому засобі масової інформації є неможливим внаслідок припинення його діяльності, воно має бути оприлюдненим в іншому ЗМІ за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

7. Що стосується строків позовної давності щодо вимог спростувати не­правдиву інформацію, поміщену у ЗМІ, то законодавець встановлює їх в один рік з моменту поміщення цих відомостей у ЗМІ або від дня, коли особа довіда­лася чи могла довідатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

Окрім передбачених у законі способів суди інколи на практиці намага­ються застосовувати й інші способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб, які не передбачені в законі. Одним із таких способів є примусо­ве вибачення перед потерпілим за поширення недостовірної інформації. На на­шу думку, застосування такого способу захисту не тільки не має на меті спрос­тування — повідомлення про недостовірність поширеної інформації, а й глибо­ко суперечить конституційному праву на свободу поглядів та переконань. То­му використання його на практиці є недопустимим.

Стаття 278. Заборона поширення інформації,

якою порушуються особисті немайнові права

Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права.

2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборо­ нити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги тощо з ме­ тою його знищення.

1. Коментована стаття містить ще один спосіб захисту особистих немайно-
вих прав фізичної особи — заборону поширення інформації, якою порушують­
ся особисті немайнові права. Мета застосування цього способу зводиться до
того, що у разі порушення особистого немайнового права фізична особа має
право вимагати припинити поширення інформації, якою здійснюється це по­
рушення.

Цей спеціальний спосіб захисту, як і передбачені вище, застосовується у ви­падку порушення особистих немайнових прав шляхом поширення інформації, однак його принципова відмінність полягає в тому, що:

заборона поширення інформації є здебільшого превенційним заходом, оскільки спрямована на обмеження кола реципієнтів, які потенційно спро­можні її сприйняти, в той час коли спростування інформації спрямовується на повідомлення особам, які вже сприйняли цю інформацію, про те, що вона є не­правдивою;

заборона поширення інформації може бути застосована незалежно від того, чи вона є недостовірною, чи абсолютно правдивою. Основним для застосуван­ня цього способу захисту є те, що ця інформація порушує особисті немайнові права фізичних осіб, тому він може бути застосований навіть у випадку дифа­мації (поширення правдивої інформації, яка порочить честь та гідність фізич­ної особи, наприклад про те, що особа хвора на СНІД);

заборона поширення інформації орієнтована здебільшого на застосування до масових поширень інформації, якою порушуються особисті немайнові пра­ва, наприклад шляхом публікації в газетах, книгах, розміщення цієї інформації в кінофільмах, телепередачах тощо.

2. З огляду на стадійність у поширенні інформації законодавець виділяє два
підвиди цього способу захисту з різними правовими наслідками його застосу­
вання:

у випадку коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у га­зеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, то вважається, що ця інформація зазнала поширення в межах осіб, які ведуть ці підготовчі роботи. І тому, зважаючи на невелику зону поширення інформації, суд може заборонити випуск зазначених друкованих видань чи кіно-, телепро-дукції у світ до усунення порушення особистого немайнового прав. Так, на­приклад, коли в передачі поширені відомості, які розкривають таємницю осо­бистого життя, то фізична особа, особисте немайнове право якої порушене, дізнавшися про це, має право вимагати демонтувати запис цієї передачі перед випуском її в ефір. Однак слід зауважити, що не завжди застосування цього способу захисту може бути невигідним у майновому плані порушнику цього права. В окремих випадках законодавець встановлює також і покладення пев­них негативних наслідків на особу, особисті немайнові права якої порушують­ся. Так, наприклад, коли фізична особа знялася за власною згодою на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, вона може вимагати припинення їх публічного по­казу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя лише за умови по­криття всіх витрат, пов'язаних з демонтажем виставки чи запису (ст. 307 ЦК);

у випадку коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у га­зеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, то вважається, що ця інформація набула широкого поширення, яке досить важко піддається контролю. У цьому випадку суд може вдатися до двох способів захисту. Так, за умови, що поширення вказаної продукції в світ є незначним і переважна більшість її контрольована, наприклад коли випустили тираж книги і в про­даж пішла тільки незначна частина накладу, то в цьому випадку суд має пра­во заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушен­ня. Але коли усунення цього порушення фактично неможливе, то в цьому ви­падку суд може постановити рішення, за яким зобов'язати вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Однак, як правило, якщо зазначені носії інформації виходять у світ, доволі важко відстежувати їх переміщення, особливо це стосується газет, які реалізу­ються вроздріб, кінофільмів, телепередач, інформації, яка поширюється через комп'ютерну мережу Internet. Тому за доцільне видається застосовувати цей спосіб захисту у сукупності з іншими, наприклад, спростуванням, відшкоду­ванням майнової та/або моральної шкоди тощо.

Стаття 279. Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права

і. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судо­ вого рішення, на неї може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.