Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

1. Здоров'я людини на рівні з її життям та іншими особистими немайнови-ми благами визнається вищою соціальною цінністю (ст. З Конституції Ук­раїни). Під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного, душев­ного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних де­фектів (ст. З «Основ законодавства України про охорону здоров'я»). Такий підхід відповідає загальній тенденції європейського законодавства і, зокрема, положенням «Статуту (Конституції) Всесвітньої організації охорони здо­ров'я». Основоположним елементом при визначенні немайнового блага «здо­ров'я» слід визнати наявний стан життєдіяльності організму, який визна­чається системою якісних та кількісних медичних показників. При цьому слід зауважити, що здоров'я як особисте немайнове благо має свій вияв не лише в організмі, тобто тілі людини, айв психічних процесах, стан яких також впли­ває на людський організм. Тому потрібно говорити не лише про соматичне здоров'я, а й про специфічну складову цього блага — психічне здоров'я і відповідно про специфічну низку повноважень, що пов'язані з цим.

2. Коментована стаття закріплює за кожною людиною природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження ге­нофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку на­селення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Конкретизація цього положення міститься у ст. 6 «Основ законодавства України про охорону здоров'я».

3. Фізичною особою — носієм права на охорону здоров'я є громадяни Ук­раїни, іноземці та особи без громадянства. При цьому іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими самими правами в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, як­що інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством Ук­раїни. А для іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, права в галузі охорони здоров'я визначаються законодавст­вом і відповідними міжнародними договорами (ст. 11 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»). Щодо громадян України, які перебувають за кордоном, то чинне законодавство гарантує їм право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна (ч. З ст. 6 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»).

4. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. При цьо­му основу державної політики охорони здоров'я формує ВР України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначен­ня її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відпо­відних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, за­твердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охо­рони здоров'я.

Певною компетенцією в галузі охорони здоров'я наділені також і міністер­ства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади. Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої вла­ди в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (далі — МОЗ), компетенція якого визначається положенням. У межах передбачених законодавством повноважень державну політику реалізовують також місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санатор­но-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

5.     Право на охорону здоров'я забезпечується також і певними консти­
туційними гарантіями, до яких слід відносити заборону скорочення існуючої
мережі державних і комунальних медичних закладів та сприяння розвитку
лікувальних закладів усіх форм власності (ч. З ст. 49 Конституції України),
встановлення обов'язку держави дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечувати санітарно-епідемічне благополуччя (ч. 4 ст. 49 Конституції України) та ін. Також право на охорону здоров'я забезпечується стат­тями 121-145 КК тощо.

Стаття 284. Право на медичну допомогу