Сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

.... Вчинення сторонами удаваного правочину спричиняє наслідки у вигляді визнання його недійсним. Оскільки при вчиненні удаваного правочину на­стання його мети — приховати інший правочин бажають досягти обидві сторо­ни, то й до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, яко­му відповідала їхня внутрішня воля і який вони насправді вчинили. Але як зазначено в п. 14 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», у тому разі коли такий правочин суперечить зако­нові, суд постановляє рішення про визнання недійсним укладеного сторонами правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочи­ну, який вони мали на увазі.

 

 

322

323

лнига перша, кагальні положення. Розділ IV

Стаття 236

 

Стаття 236. Момент недійсності правочину

і. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є не­дійсним з моменту його вчинення.

2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися ли­ше на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

1.       Обидва види недійсних правочинів (оспорювані і нікчемні) згідно з
коментованою статтею вважаються недійсними з моменту їх вчинення.

Моментом вчинення дво- та багатосторонніх правочинів за загальним пра­вилом слід вважати момент, визначений ч. 1 ст. 638 ЦК, тобто досягнення сто­ронами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Законодавст­вом можуть бути передбачені й інші моменти набуття чинності договорів (на­приклад, частини 2, 3 ст. 640 ЦК). Так, реальні договори, навіть незважаючи на те, що сторони домовилися про всі істотні умови, не можуть вважатись ук­ладеними, оскільки для їх укладення потрібне також передання майна або вчинення іншої дії. Виходячи з цього, реальні договори, які не набули чин­ності, вважаються неукладеними, а тому не можуть бути визнані недійсними. Аналогічна ситуація складається з договорами, щодо яких сторони не досяг-ли всіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Такі договори також не можуть бути виз­нані недійсними. Так, наприклад, в п. 7 Оглядового листа ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідноси­нами» від 12 квітня 2001 р. № 01-8/442 зазначається, що відсутність у дого­ворі оренди усіх істотних умов є підставою для визнання такого договору не-укладеним та припинення провадження у справі про визнання його недійсним.

Оскільки згідно з ч. 5 ст. 202 ЦК до правовідносин, які виникли з односто­ронніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину, вказані вище положення щодо набуття чинності договорами є справедливими і для односторонніх правочинів.

2.       Коментована стаття встановлює тільки один момент, з якого правочини
вважаються недійсними, — момент їх вчинення.

Момент набуття чинності договором слід відрізняти від строку виконання зо­бов'язань. Строк виконання зобов'язань встановлюється сторонами. Момент на­буття договором чинності встановлюється законодавством і не може бути зміне­ний сторонами. Не вважається виключенням із цього правила й обумовлення сторонами строку набуття договором сили через деякий час після його підписан­ня, оскільки такі договори є вже укладеними і обов'язковими для сторін внаслідок досягнення ними істотних умов і будь-яка сторона не може в односто­ронньому порядку відмовитися від їх виконання. Ці договори також визнаються недійсними з моменту їх вчинення, але наслідки визнання недійсними таких до­говорів передбачені в ч. 2 ст. 236 ЦК — припинення можливості настання прав і обов'язків за таким договором. Це є справедливим також і для договорів, в яких обумовлено настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідо­мо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (ч. 1 ст. 212 ЦК).

Враховуючи те, що ЦК визначив тільки один момент правочину — момент його вчинення, виникає проблема з договорами найму, а також деякими вида-

ми договорів  про надання послуг, зокрема юридичних, аудиторських та ш. Справа в тому що у випадку, коли виконавці за такими договорами надають послуги чи наймодавець майно, то застосувати реституцію до таких договорів при їх визнанні недійсними неможливо. Порядок визнання недійсними таких договорів  визначався ч. 2 ст. 59 ЦК 1963 p., яка передбачала, що якщо з само-го змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє. За чинним ЦК такі договори можуть бути визнані недійсними з моменту їх вчинення, що при практичному застосуванні цієї норми викличе зазначені вище проблеми.

 

 

324

 

Глава 17 ПРЕДСТАВНИЦТВО

Стаття 237. Поняття та підстави представництва

1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (пред­ ставник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сто­ рони, яку вона представляє.