Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної осо­ би, визнаної недієздатною.

3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Представництво, яке ґрунтується на законі, виникає на підставі прямої вказівки закону. Згідно з коментованою статтею на законі ґрунтується пред­ставництво малолітніх і неповнолітніх дітей їх батьками (усиновлювачами) або малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, опікуном. Ха­рактерною рисою представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які не можуть самі піклуватися про себе. Закон­ними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є їх батьки (усинов­лювачі). Батьки (усиновлювачі), діючи від імені своїх дітей на підставі зако­ну, а також актів цивільного стану, які підтверджують факт народження дити­ни, шлюбу, усиновлення та ін., мають право вчиняти правочини від імені своїх малолітніх і неповнолітніх дітей. Однак укладені ними правочини не можуть суперечити правам та інтересам дітей (див. ст. 203 ЦК та коментар до неї).

Законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної судом недієздатною, є опікун. Повноваження останнього ґрунтуються на нормі закону, а також рішенні суду про встановлення опіки та акта органу опіки та піклування про призначення опікуна. Опікун має право вчиняти пра­вочини від імені та в інтересах підопічного (ч. З ст. 67 ЦК). Законним пред­ставником, у випадках, передбачених законом, може бути і інша особа, напри­клад учасник повного товариства або простого товариства, який має право діяти від імені товариства, якщо інше не встановлено засновницьким догово­ром або договором простого товариства (статті 122, 1135 ЦК). Представ­ництво, яке ґрунтується на законі, на відміну від добровільного представ­ництва, виникає без волевиявлення особи, яку представляють, а обсяг і зміст повноважень представника визначаються безпосередньо законом.

Стаття 243. Комерційне представництво

1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно ви­ ступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допу­ скається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

331

Книга перша. Загальні положення. Розділ IV

3.     Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені
письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або дові­
реністю.

4.      Особливості комерційного представництва в окремих сферах під­
приємницької діяльності встановлюються законом.

1.        Коментована стаття містить законодавче визначення нового різновиду до­бровільного представництва в Україні — комерційного представництва. Згідно із законом комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно ви­ступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. За підставами виникнення комерційне представ­
ництво ґрунтується на договорі, укладеному між комерційним представником і особою, яку він представляє. За своєю правовою природою цей договір є дого­вором доручення (ст. 1000 ЦК). Норми глави 68 ЦК, що регулюють договір до­ручення, визначають деякі особливості договору доручення у комерційному представництві, наприклад щодо виконання доручення повіреним (ст. 1004 ЦК), припинення договору доручення (ст. 1008 ЦК) або наслідків припинення договору доручення (ст. 1009 ЦК). Повноваження комерційного представника на вчинення правочинів можуть бути підтверджені як письмо­вим договором між ним та особою, яку він представляє, так і довіреністю.

Для комерційних представників закон допускає одночасне представництво кількох сторін правочину за їх згодою та в інших випадках, встановлених за­коном. З цієї норми закону можна зробити висновок, що комерційне представ­ництво істотно відрізняється від інших видів представництва, оскільки при звичайному представництві вчинення таких правочинів заборонене законом (див. ст. 238 ЦК та коментар до неї).

2.       Комерційне представництво має свої особливості:

1) оскільки комерційне представництво відбувається в сфері підприємницької діяльності, а її суб'єктом
є особа, яка постійно представляє підприємців при укладанні договорів, ко­мерційним представником може бути лише суб'єкт підприємницької діяль­
ності;

2) можливість здійснення одночасного представництва кількох сторін правочину допускається за умови наявності згоди сторін правочину та в інших
випадках, встановлених законом;

3) оскільки комерційне представництво є підприємницькою діяльністю, договори доручення, що укладаються сторонами
з комерційним представником, мають оплатний характер;

4)комерційний представник зобов'язаний виконати доручення самостійно, тобто безпосеред­
ньо сам, у зв'язку з чим він не може передавати свої повноваження іншій особі
(передоручення).

Конструкція коментованої статті визначає можливість встановлення зако­ном особливостей комерційного представництва в окремих сферах під­приємницької діяльності. Наприклад, встановлення законом можливості на­дання представникові (повіреному) виключного права на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених дого­вором, з встановленням у договорі строку дії та (або) території, у межах якої чинне виключне право представника (ч. 2 ст. 1000 ЦК).

332

Стаття 244

Стаття 244. Представництво за довіреністю

і. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

2. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юри­дичної особи.

3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

1. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій
особі для представництва перед третіми особами. Довіреність є підставою
представництва, яка ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи,
яку представляють. Вона також може ґрунтуватися на договорі або акті юри­
дичної особи. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім пра-
вочином. Останнє викликане тим, що вчинення цього правочину здійснюється
діями однієї сторони, а саме особи, яку представляють за довіреністю (довіри­
телем), та не потребує згоди представника. Зазначений правочин є фідуціар-
ним, оскільки він тісно пов'язаний з особою представника. На довіреність як
цивільний правочин поширюються загальні вимоги закону щодо правочинів.
На відміну від договору або акта юридичної особи, які визначають переважно
внутрішні відносини між представником та довірителем, довіреність має своїм
призначенням встановлення зовнішніх відносин представництва, а саме відно­
син між довірителем та третьою особою за допомогою дій представника. Отже,
довіреність як правочин вчиняється довірителем перед представником, але
спрямована також щодо третіх осіб, з якими представнику належить вчинити
правочини. Правові наслідки вчиненого представником правочину для
довірителя відбуваються незалежно від того, чи була ознайомлена третя особа
з довіреністю при вчиненні правочину за участі представника, чи ні. Треті осо­
би дізнаються про зміст повноважень представника зі змісту наявної в нього
довіреності. У свою чергу, зміст довіреності визначається правосуб'єктністю
особи, яку представляють.

Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, кон­кретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК). У довіреності вказується особа, на яку довіреність видана (представник), особа, яка її видала (довіритель), їх ад­реси (місцезнаходження), бути відображена воля довірителя на вчинення від його імені представником правочину, та вказана дата її вчинення, оскільки без неї довіреність є нікчемною (ст. 247 ЦК). Про вимоги до змісту довіреності, що підлягає нотаріальному посвідченню, див. п. 146 «Інструкції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України». Довіреність може бути складе­на від імені однієї або кількох осіб на ім'я однієї або кількох осіб. Довіреність на вчинення правочину видається довірителем представнику або безпосеред­ньо третій особі, з якою представник повинен вчинити від імені довірителя правочин.

2.       За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на:

1) разові, які видаються на вчинення одного правочину, наприклад на про­даж будинку або отримання заробітної плати;

333

Книга перша. Загальні положення. Розділ IV

2) спеціальні, які видаються на вчинення багатьох однорідних правочинів, наприклад на укладення договорів керівнику філії, представництва юридичної особи, отримання заробітної плати, пенсії, поштового переказу протягом визначеного строку;

3) загальні, які видаються на визначений строк на вчинення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на вчинення учасником простого товарист­ва правочинів з третіми особами від імені всіх учасників.

Стаття 245. Форма довіреності

1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до за­ кону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає но­ таріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з ме­ дичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової час­ тини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає но­ таріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізо­ляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівню­ ються до нотаріально посвідчених.

4.     Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, алі­
ментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів,
посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій
довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або
за місцем його проживання.

1. Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Згідно з вимогами за­кону форма довіреності має відповідати формі, в якій вчиняється правочин. Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою но­таріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення пра-вочину, який потребує нотаріального посвідчення, у випадках, передбачених законом або договором (ст. 209 ЦК). Нотаріального посвідчення вимагає і довіреність, за якою повноваження передоручаються іншій особі, крім ви­падків, встановлених ч. 4 коментованої статті. Ця вимога закону поширюється і на передоручення довіреностей, виданих за правилами ст. 246 ЦК юридични­ми особами. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріаль­ному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене пра­во на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основ­ною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

334

Статті 246, 247

2. Нотаріальне посвідчення довіреностей в Україні згідно зі стат­тями 34-38 Закону України «Про нотаріат» та Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 932/98 здійснюється: державними нотаріальними конторами; приватними нотаріусами; у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних де­путатів; консульськими установами України.

Норми коментованої статті також визначають перелік довіреностей, які хоч і не є нотаріально посвідченими, але згідно із законом прирівнюються до них. Як виняток із загальних правил довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів акціонерних товариств може посвідчуватися реєстратором або правлінням акціонерного товариства (емітента акцій) (див. ст. 45 Закону України «Про господарські товариства»), а довіреність фізичної особи на здійснення видаткових операцій за її поточним рахунком у банку мо­же бути посвідчена уповноваженим працівником банку, у присутності власни­ка рахунку та довірених осіб (див. п. 7.1 «Інструкції про порядок відкриття, ви­користання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах»).

Стаття 246. Довіреність юридичної особи

1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріп­ люється печаткою цієї юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою осо­бою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріпленою печат­кою цієї юридичної особи. За вказаним правилом довіреності видаються всіма юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правової форми чи фор­ми власності. Новацією норм цієї статті є те, що на відміну від ЦК 1963 p. ви­давати довіреності від імені юридичної особи може не тільки керівник юри­дичної особи, а й інші особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи.

Стаття 247. Строк довіреності

1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіре­ ності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може переви­ щувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.