Стаття 175. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад

1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правовими зо­бов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами на­лежним їм майном. З переліку майна, на яке може бути звернено стягнення за боргами, аналогічно до участі держави (України) у зобов'язаннях, встановлені винятки.

Так, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями територіальної громади на майно, вилучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК), тобто те, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності. Таке звернення можливе лише у разі можливості їх повної оборо-тоздатності.

Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб

і. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не від­повідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім ви­падків, встановлених законом.

2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.

4. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держа­ви і територіальних громад.

5. Територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.

У коментованій статті закріплюється правило про самостійну, незалежну одна від одної відповідальність за зобов'язаннями юридичних осіб, створених Україною, АРК чи територіальними громадами, з однієї сторони, і зобов'язан­нями України, АРК і територіальних громад, створених ними юридичних осіб — з другої.

Чинним законодавством передбачена також відповідальність держави, АРК, територіальної громади за дії органів та посадових, службових осіб, які виконують владні завдання та функції. Так, наприклад, відповідно до ст. 46 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місце-

Іщх державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійс­ненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави з по­дальшим переходом до держави права зворотної вимоги (регресу) до винної посадової особи у розмірах і порядку, визначених законодавством. А відповідно до ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті непра­вомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті непра­вомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самовряду­вання - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

У законодавстві можуть встановлюватися випадки, коли держава, АРК, те­риторіальна громада може нести відповідальність за зобов'язаннями юридич­них осіб публічного та приватного права, які ними створені (наприклад, за зо­бов'язаннями створених ними окремих установ, казенних підприємств та ін.). У таких випадках, як правило, застосовується субсидіарна відповідальність при недостатності грошових коштів останніх.

Також можливе прийняття на себе Україною, АРК, територіальною грома­дою гарантії (поручительства) щодо зобов'язань України, АРК і територіаль­них громад чи юридичних осіб, і навпаки.

Щодо взаємозв'язку держави, АРК, територіальної громади між собою, то, наприклад, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. І, відповідно, держава фінан­сує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Держав­ного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в уста­новленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

 

252

253

Стаття 178

Розділ III ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Глава 12

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ

ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Стаття 177. Види об'єктів цивільних прав

і. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелекту­альної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нема­теріальні блага.

1.       Об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виникають та
здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що є предметом або ре­
зультатом діяльності учасників цивільного обороту.

Об'єктами цивільних прав є речі, тобто матеріальні предмети оточуючого світу, створені природою або людиною, — у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, інші матеріальні блага у вигляді майнових прав, результатів робіт, послуг, а також нематеріальні блага товарного характеру у вигляді результатів інтелектуальної, творчої діяльності, інформації, промислової власності тощо, а також інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові права.

2.       Поряд з речами як товарними предметами матеріального світу, які
є об'єктами речового права, дії (їх результати) та послуги (як різновид дії) є
об'єктами цивільних прав переважно у зобов'язальних правовідносинах, тобто
при виникненні зобов'язань особи, що випливають з договору чи іншого юри­
дичного факту. Наприклад, особа може бути зобов'язана здійснити певні дії
(роботу) з будівництва споруди за договором підряду або надати послуги без
матеріалізованого, але з корисним результатом - здійснити перевезення ван­
тажу, надати консультацію правового чи фінансового характеру, укласти угоду
тощо.

Об'єктами цивільних прав є також вклади особи в майно господарських то­вариств, зокрема товариств з обмеженою, додатковою або повною відповідаль­ністю, кооперативів, кредитних спілок тощо. У цих випадках об'єктом права

, йсоби є не майно чи гроші в натурі, які були ними передані цим організаціям, атіраво вимоги відповідної суми за певних умов (наприклад при виході з чис­ла учасників товариства). У такому випадку право вимоги розглядається як одна із складових частин майна в широкому розумінні слова. Таким чином розглядаються і права користування (землею, приміщенням тощо), які також можуть бути внеском в майно вказаних організацій.

,. Отже, об'єкти цивільних прав можна розділити на чотири основні групи: 1) майно (речі), які є, як правило, об'єктами речових прав; 2) дії (роботи, по­слуги, чужі дії, тобто поведінка зобов'язаних осіб), які є об'єктом зобов'язаль­них або корпоративних прав; 3) результати інтелектуальної (творчої) діяль­ності, які є об'єктом виключних прав; 4) особисті нематеріальні блага, які є об'єктом абсолютних особистих немайнових прав (див. коментар до відповід­них статей ЦК).

3. Слід підкреслити, що об'єктами цивільних прав є лише ті матеріальні та нематеріальні блага, які мають корисні властивості, що усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей вони не можуть стати об'єк­тами цивільно-правових відносин.

Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав

1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути пря­мо встановлені в законі.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасни­кам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюють­ся законом.

1. Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступ-ництво. Універсальне правонаступництво означає перехід до правонаступника всіх прав та обов'язків правоволодільця на підставі одного акта, наприклад при спадкуванні або реорганізації юридичної особи. Сингулярне правонаступ­ництво має місце, коли до правонаступника переходять лише окремі права та обов'язки правоволодільця, наприклад при здійсненні конкретних угод з від­чуження майна.

2. За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: 1) об єкти, що обертаються вільно; 2) об'єкти, обмежено оборотоздатні; 3)об" єкти, вилучені з обігу.

Більшість об'єктів цивільних прав належать до таких, що обертаються віль­но. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. В Україні діє загальна презумпція щодо вільного обороту об'єктів, якщо Немає спеціальної вказівки закону про їх вилучення з обігу або обмеження обігу, або вони не є невід'ємними від фізичної або юридичної особи.

254

Книга перша. Загальні положення. Розділ III

3. До обмежено оборотоздатних об'єктів належать об'єкти цивільних прав, визначені законом, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозво­лом. До таких об'єктів, наприклад, належить зброя, вибухові речовини, нарко­тичні та психотропні засоби тощо. Законодавством також визначено ряд видів підприємницької діяльності та ряд товарів, здійснення операцій з якими доз­воляється лише на підставі відповідних ліцензій. Це стосується виробництва та реалізації алкогольних і табачних виробів, медичних препаратів, здійснен­ня операцій з валютою тощо

Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод чи іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього правила тягне за собою визнання таких угод недійсними. Реформування української економіки на ринкових засадах значно звузило ко­ло об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допус­кається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), які мають бути прямо вста­новлені у законі. Якщо раніше до таких об'єктів належали земля, надра та ін., то зараз земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або іншим чи­ном переходити від однієї особи до іншої відповідно до закону, яким визна­чається певний правовий режим обороту таких об'єктів. Вилученими з обігу є об'єкти, які згідно із законодавством перебувають виключно в державній влас­ності, зокрема землі природно-заповідного фонду, об'єкти історико-культур-ної спадщини та художні цінності загальнодержавного значення тощо. Вилу­ченими з обігу можна також вважати ядерні матеріали та об'єкти ядерної енер­гетики, які можуть перебувати лише в державній власності.

Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

1. Речами є результати праці, внаслідок чого вони мають певну матеріальну цінність, тобто економічну форму товару. Економічні та фізичні властивості речей, їх цільове призначення не є однаковими, внаслідок чого щодо них ви­никають різноманітні за характером правовідносини. Законодавством вста­новлюється певний порядок користування та межі розпорядження річчю, який являє собою правовий режим речей.

2. Раніше, коли засоби виробництва фактично були вилучені з обігу і пере­бували, за деякими винятками, у державній власності, важливе значення мав поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, який з переходом від командно-адміністративної економіки на ринкові засади практично втра­тив своє правове значення. Зараз прийнято поділяти речі на основні засоби та оборотні активи, однак цей поділ має більше значення для бухгалтерського обліку, оскільки за ними ведеться окремий облік; на основні засоби поширю­ються норми щодо амортизації, що при здійсненні підприємницької діяльності впливає на формування валових затрат, отже, і на оподаткування.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Цією нормою, яка є новою для ЦК, введено спеціальний правовий режим тварини як об'єкта цивільних прав та визнано обмежену оборотоздатність тва­рин, що знаходяться на межі вимирання, занесених до Червоної книги Ук­раїни.

Книга перша. Загальні положення. Розділ НІ

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1.    До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать зе­
мельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пе­
реміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2.    Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

1.       Поділ речей на рухомі та нерухомі є традиційним для цивільного права з
давніх часів. Слід, однак, зазначити, що відповідно до радянської доктрини
цивільного права зі скасуванням приватного права на землю радянське
цивільне право відмовилося від такої класифікації. ЦК визнано необхідним
повернутися до такої класифікації речей, оскільки правовий режим рухомих і
нерухомих речей значно відрізняється один від одного. Правовий режим неру­
хомості характеризується ускладненою оборотоздатністю, оскільки потребує
здійснення певних процедур, пов'язаних з нотаріальним посвідченням і реєст­
рацією права власності та угод з ними.

За загальним правилом правовий режим нерухомості, зокрема щодо реєстрації прав на такі об'єкти, поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації в силу їх високої вартості. Однак ці речі не є власне об'єктами нерухомості, оскільки в прямому розумінні слова не пов'язані із землею. Доречно зазначити, що правовими доктринами багатьох країн такі об'єкти прямо віднесені до нерухомості.

2. Основною розмежувальною ознакою рухомих і нерухомих речей є їх зв'язок із землею. Нерухомими речами визнаються: земля із багаторічними на­садженнями, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення (мости, тунелі, шляхопроводи тощо), а також інші об'єкти, розташовані на зе­мельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

3. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, тоб­то всі інші речі, які не належать до нерухомості.

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

і. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухо­мості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

9^ Я

Стаття 182

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

•>. 1 Державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється (до прийняття відповідного закону) відповідно до «Тимчасового положення про порядок пеєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мін'юсту від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу від 28 січня 2003 р. № 6/5). Відповідно до цього Положення, яке діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими централь­ними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самовря­дування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють кому­нальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ).

Реєстрацією прав власності на нерухоме майно визнається внесення запису др Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існу­ванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюєть­ся БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право-встановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ. Обов'яз­ковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також тери­торіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. При цьому реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

2. Право на отримання витягу та інформації з Реєстру прав мають: власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповнова­жені особи. Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ отримують: суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи дер­жавної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним за­конодавством України.

3. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:

місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї ме­ти та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлу-'fe!?¹¹⁰' ^{власникам} спільних будівель, які на законних підставах зробили пере­дову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі якщо власники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в?**У порядку; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гараж-

Книга перша. Загальні положення. Розділ III

ного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками; фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, ор­ганізації отримали у власність, в установленому законодавством порядку, не­рухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується; фізич­ним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників під­приємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом прийому-передавання; інвесторам, які в установленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наяв­ності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місце­вого самоврядування, акта прийому-передавання об'єкта (частини) інвестору; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повер­нення цього майна; у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта неру­хомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель); фізич­ним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у бу­дівництві об'єкта нерухомого майна, акта про прийняття об'єкта в експлуа­тацію та акта приймання-передавання цього об'єкта; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законо­давством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна;

державними органами приватизації — наймачам квартир у державному жит­ловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України «Про прива­тизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ;

Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти — суб'єктам, які беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку.

4. Реєстрація прав на земельні ділянки здійснюється на підставі «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на пра­во власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43 (в редакції наказу від 23 серпня 2001 р. № 144).

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призна­чення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового при­значення.

1. Юридичне значення поділу речей на подільні та неподільні (хоча в фізич­ному розумінні кожну річ можна поділити, наприклад, автомобіль теж можна розібрати) полягає в тому, що при розділі, зокрема, спільної власності подільні речі діляться в натурі, а неподільні розподіляються іншим чином: одному із

260

іатіввласників надається річ, а інші отримують грошову чи майнову компен­сацію своєї частки.

ознаками колекція марок, набір столових приладів тощо).

р-і-2 Нормами коментованої статті також охоплюються і випадки, коли поділ печі'хоч і не зумовить втрату їх цільового призначення речі, але може мати Наслідком її суттєве знецінення (наприклад зібрана за певними класифікую­чими

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1.     Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена
тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних
речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2.    Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві
усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

1. Юридичне значення поділу речей на визначені індивідуальними або ро­довими ознаками полягає в тому, що речі, визначені індивідуальними ознака­ми, є незамінними (наприклад автомобіль певної моделі з певними номерни­ми знаками, конкретний будинок, розташований за певною адресою, тощо). У разі втрати, загибелі або пошкодження такої речі неможливою є вимога про 5* повернення в натурі, можливим є лише відшкодування завданої шкоди. Віндикація також є можливою лише щодо речей, визначених індивідуальними ознаками (див. коментар до статей 387-390 ЦК).

2. Річ, яка має лише родові ознаки, є замінною (наприклад певна кількість зерна, борошна, бензину тощо), що має важливе значення, оскільки, напри­клад, при поставці товару (речей, визначених родовими ознаками) неналежної якості покупець вправі вимагати поставки нової партії товару в натурі.

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання зни­щується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Юридичне значення поділу речей на споживні та неспоживні полягає, зок­рема, в тому, що споживні речі (наприклад продукти харчування, сировина, з якої виготовляється продукція тощо) не можуть бути предметом деяких Угод, зокрема оренди, безоплатного користування, лізингу, оскільки після закінчення терміну майнового найму річ має бути повернута власнику, що не­можливо здійснити із споживною річчю.

261

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.