Книга перша. Загальні положення. Розділ ill

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність, не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне вико­ нання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.

1.        Незважаючи на відсутність прямої вказівки, в ч. 1 цієї статті йдеться про
відносини, які виникають в процесі обігу ордерних цінних паперів.

Окрім зобов'язаної особи, яка прямо вказана в ордерному цінному папері, за загальним правилом зобов'язаними за ордерним цінним папером стають особи, які індосують ордерний цінний папір. Кожен з індосантів відповідає пе­ред особами, на користь яких цінний папір буде індосований після нього.

Індосанти відповідають перед держателем цінного папера у випадку неви­конання зобов'язання, посвідченого цінним папером, основним боржником, вказаним у цінному папері. Так, держатель векселя має право пред'явити ви­моги про оплату векселя до індосантів лише після того, як пред'явить вексель векселедавцю (платнику в переказному векселі) і засвідчить його відмову оплатити вексель протестом у неплатежу.

У випадку якщо один з індосантів виконає зобов'язання за ордерним цін­ним папером за боржника, він набуває право зворотної вимоги (регресу) до боржника, а також осіб, які індосували ордерний цінний папір до нього.

Слід зазначити, що не завжди індосанти відповідають за виконання зо­бов'язання за ордерними цінними паперами. Так, індосант за векселем може зняти з себе відповідальність за платіж шляхом включення до індосамента за­стереження «без звороту на мене».

Крім того, відповідно до Закону України «Про іпотеку» встановлено, що при передачі заставної індосант несе відповідальність перед індосатом за до­стовірність відомостей, що містяться у заставній, та дійсність заставної, але індосант, якщо інше не передбачене умовами індосамента, не відповідає за ви­конання іпотекодавцем чи боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимог за заставною.

2.       У частині 2 коментованої статті закріплюється принцип абстрактності
цінних паперів, тобто відокремленості цінного папера від підстави його видачі.
Тому, наприклад, у випадку розірвання договору або визнання недійсним пра-
вочину, який є підставою для видачі цінного папера, зобов'язана за цінним па­
пером особа не має права відмовлятися від виконання зобов'язання, посвідче­
ного цінним папером, з посиланням на ці обставини.

ЦК визначає спеціальні права осіб, які придбали незаконно виготовлені або підроблені цінні папери. У такому випадку особа має право не лише пред'яви­ти вимогу про виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, особі, в якої придбала цей цінний папір, а й вимагати відшкодування заподіяних цим збитків.

 

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності

1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відпо­відно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

■ -• 1. Правовою основою віднесення результатів інтелектуальної, творчої діяльності до об'єктів правовідносин взагалі є ст. 41 Конституції України, в-якій зазначається, що кожен має право володіти, користуватися та розпоря­джатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Однак, будучи закріпленими нормами цивільного права, результати інте­лектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної влас­ності набувають правового режиму об'єктів цивільних правовідносин. Юри­дична природа цих об'єктів визначається законодавцем як нематеріальні бла-яь- Аналізуючи положення коментованої статті, слід зазначити, що вона ви­окремлює такі об'єкти:

«результати інтелектуальної діяльності, наприклад винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції тощо; є результати творчої діяльності, наприклад твори літератури, науки, мис­тецтва, об'єкти суміжних прав тощо;

інші об'єкти права інтелектуальної власності, наприклад фірмове наймену­вання, знаки для товарів, робіт і послуг, географічні зазначення тощо.

2. Окрім коментованої статті правове регулювання відносин щодо резуль­татів інтелектуальної, творчої діяльності здійснюється ЦК, зокрема книгою четвертою. Однак окремі питання закріплені і в інших законодавчих актах, а саме: закони України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від И липня 2001 р.; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХП в редацкії від 1 червня 2000 р.; «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІГ, «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р. № 621/97-ВР; «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХІІ; «Про племінну справу у тваринництві» від 15 грудня 1993 р. ^8 3691-ХІІ в редакції від 21 грудня 1999 р.; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-ХП; «Про охорону прав на за­значення походження товарів» від 16 червня 1999 p. № 752-XIV та інші нор- **Яівно-правові акти.

 

276

277

Книга перша. Загальні положення. Розділ ПІ

На міжнародному рівні питання нормативного регулювання правового ре­жиму об'єктів інтелектуальної власності закріплюється в «Бернській кон­венції про охорону літературних та художніх творів» (24 липня 1971 p.), «Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року», «Євразійською па­тентною конвенцією» (9 вересня 1994 p.), «Мадридською угодою про міжна­родну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року» тощо.

Стаття 200. Інформація

і. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навко­лишньому середовищі.

2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення пору­шень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої та­кими правопорушеннями.

3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встанов­люється законом.

1.       Специфічність даного об'єкта цивільних правовідносин зумовлюється
насамперед тим місцем, яке відводиться інформації серед інших особистих не-
майнових благ у сучасний період, коли науково-технічний прогрес, який ха­
рактеризується бурхливим розвитком інформаційних технологій, диктує нові
форми та зміст інформації.

Під поняттям «інформація» законодавець визначає документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Аналізуючи дане визна­чення, потрібно виділити в ньому три основні аспекти: 1) інформацією є відо­мості про події і явища; 2) ці явища повинні мати місце в минулому чи на сьо­годні у суспільстві, державі та навколишньому середовищі; 3) інформація по­винна бути документована чи публічно оголошена.

2.       Велике значення для визначення правового режиму мають види інфор­
мації, оскільки віднесення інформації до того чи іншого виду суттєвим чином
впливає на її правовий режим. Тому законодавець у ст. 18 Закону України
«Про інформацію» виділяє такі види інформації:

статистична інформація, тобто офіційна документована державна інфор­мація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбу­ваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя;

адміністративна інформація (дані), тобто офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, які відбуваються в еко­номічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, викорис­товуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за ви­нятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції;

масова інформація, тобто публічно поширювана друкована та аудіовізуаль­на інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, тобто офіційно документована інформація,

01 R

Стаття 200

►створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та су- ової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування; ^Правова інформація, тобто сукупність документованих або публічно оголо­шених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні «Ьакти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та ЇХ профілактику тощо;

інформація про особу, тобто сукупність документованих або публічно ого­лошених відомостей про особу, наприклад відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адресу, дату і місце народження;

інформація довідково-енциклопедичного характеру, тобто систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище;

соціологічна інформація, тобто документовані або публічно оголошені ві­домості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Окремо законодавець у ст. 1 Закону України «Про науково-технічну інфор- мацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХП виділяє також і науково-технічну інформацію як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчиз­няні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході на­уково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, вироб­ничої та громадської діяльності.

3. Окремі види інформації наділені специфічними ознаками, що суттєво впливає на їх правовий режим. Так, суттєвими особливостями наділена інфор­мація про особу (персональні дані). Наприклад, забороняється збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізич­ної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тобто особа має право, залежно від своїх інтересів та мети, давати чи не давати згоду на ЗЙнрання, зберігання, використання і поширення свідчень про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). При цьому, як свідчить рішення Консти­туційного Суду України по справі Г. К. Устименка, особа самостійно визначає, йкіїї персональні дані належать до сфери конфіденційної інформації, тобто до інформації з обмеженим доступом.

Ще одним видом інформації, на яку поширюється спеціальний правовий режим, є інформація, яка складає державну таємницю. Під поняттям «дер­жавна таємниця» слід розуміти вид таємної інформації, що охоплює відомості У сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому чинним законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХИ). Особливість даного виду інформації полягає в тому, що законодавець не допу­скає збирання цієї інформації.

" Іншим специфічним різновидом інформації є конфіденційна інформація *Ч№дичної особи. Поняття «конфіденційна інформація юридичної особи» S^⁰ законодавцем не визначається. Тому загальне розуміння конфіденцій-

279