Виробнича потужність, її місце і роль у виробничій програмі підприємства

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґру-нтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужні-стю підприємства.

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона залежить від продуктивності праці, впровадження нової техніки, оснастки, вдоско-налення технологічних процесів, організації виробництва і праці та інших факторів.

Отже, виробнича потужність — це максимально можливий ви-пуск продукції на підприємстві за умови виконання завдань з номенк-латури, асортимента, якості і максимального завантаження устатку-вання і виробничої площі, використання сучасних технологічних процесів і форм організації виробництва і праці на основі прогресив-них норм використання матеріальних і трудових ресурсів.

По суті, виробнича потужність - це максимальна виробнича про­грама. Розрахунок виробничої потужності підприємства необхідний для:

- обґрунтування планового випуску продукції;

- виявлення внутрішніх резервів зростання виробництва;

- складання балансу потужностей;

- визначення відповідності робочих місць і трудових ресурсів;

асортименті.

Вихідними даними для розрахунку виробничої потужності підпри-ємства є:

а) виробнича програма підприємства за номенклатурою, асортиме­нтом кількістю та якістю;

б склад і кількісні величини обладнання та виробничих площ (вра­ховується все обладнання за винятком обладнання допоміжного виро­бництва, обладнання на складах, в учбових закладах, резервного обла-

днання) ехніко-економічні норми використання машин, механізмів, аг-

регатів; орми працемісткості деталей, виробів;

ґ прогресивні коефіцієнти виконання норм часу (знаходиться про­гресивна працемісткість);

д) показники кооперування.

Методика розрахунку виробничої потужності підприємства зале­жить від типу виробництва.

Для одиничного та дрібносерійного виробництва розрахунок вико­нується так:

ВПП_од=(ПЦ×ФЧР_д)/(ПВ×ТЦ),

де ВПП_од - виробнича потужність одиничного або дрібносерійного виробництва;

ВПП_с=ФЧР_д/ТЦ×К_с, де ВПП_с - виробнича потужність серійного виробництва;

Для розрахунку виробничої потужності масового виробництва мо­жна застосувати наступну формулу:

ВПП_м=ФЧР_д/Т_{п . л .},

де ВПП_м - виробнича потужність масового виробництва;

Т_пл — такт потокової лінії (час збирання одного виробу на потоко­вій лінії).

В балансах виробничої потужності кінцевим розрахунком є вели­чина виробничої потужності на початок періоду яка розраховується виходячи з величини виробничої потужності на початок планового пе­ріоду з урахуванням вводу и вибуття потужностей:

ВПП_вих = ВПП_вх + ВПП_{от . з} + ВПП_{р п} ± ВПП_{н . а} - ВПП_виб,

де ВПП_вих - вихідна потужність підприємства; ВП _х - вхідна потужність підприємства; ВГШП_в з - збільшення потужності протягом розрахункового пері-

ВПП_виб - зменшення потужності, що відбулося через вибуття об­ладнання яке фізично та морально застаріло.

Важливим показником, що застосовується при аналізі роботи під­приємства є середньорічна виробнича потужність, яка обчислюються за такою формулою:

ВПП_с/р = ВПП_вх + ВПП_вив × (М_к/12)- ВПП_виб × [(12 -М_к)/ 12 ],

де ВПП_с/р - середньорічна виробнича потужність;

Bin—» - виведена за плановий період виробнича потужність;

М_к кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужні­стю протягом року.

Слід зауважити, що від рівня використання виробничої потужності підприємства (максимально можливого обсягу випуску продукції при

ОВ=ВПП ×К_вик,

клатурою продукції, за показниками потужності провідних цехів осно-

вного виробництва, в свою чергу потужність провідних цехів — за по-казниками потужності провідних дільниць, а потужність останніх — за даними пропускної здатності провідного обладнання.

Отже, розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На основі макси-мальної виробничої потужності плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Виробнича програма та основні засади її розробки.

2. Складові елементи формування виробничої програми.

3. Визначення натуральних показників виробничої програми, їх значення.

4. Визначення вартісних показників виробничої програми, їх різновиди.

5. Основні етапи планування виробничої програми підприємства.

6. Система планів виробничої програми підприємства.

7. Поняття державного контракту та державного замовлення, їх зна-чення.

8. Визначення оптимальної виробничої програми та шляхи оптимізації ви-робничої програми.

9. Поняття виробничої потужності підприємства.

 

10. Необхідні дані та порядок розрахунку виробничої потужності підпри-ємства.

11. Особливості розрахунку виробничої потужності підприємства для різ-номанітних форм виробництва.

12. Порядок розрахунку вихідної виробничої потужності підприємства.

13. Обчислення обсягу виробництва продукції з урахуванням виробничої по-тужності підприємства.

14. Зв’язок між виробничою програмою та виробничою потужністю.

ТЕМА

МОТИВАЦІЯ І ОПЛАТА ПРАЦІ

Питання для теоретичної підготовки

22.1. Мотивація праці.

22.2. Сутність, функції та принципи заробітної плати.

22.3. Тарифна система оплати праці робітників.

22.4. Форми і системи оплати праці.

22.5. Оплата праці керівників, спеціалістів та службовців.

22.6. Планування фонду оплати праці.

Ключові терміни і поняття

• Мотивація праці • Мінімальна заробітна плата

• Концепції мотивації • Прожитковий мінімум

• Функції заробітної плати • Відрядна форма оплати праці

• Принципи заробітної плати • Почасова форма оплати праці

• Державне регулювання оплати • Оплата праці службовців праці • Фонд оплати праці

• Тарифна система • Доплати і надбавки

• Тарифна сітка

Мотивація праці

Дуже часто добре розроблені плани залишаються не реалізовани-ми. Не досить визначити, хто конкретно, які дії і в які строки має ви-конати, треба ще належним чином скоординувати працю підлеглих для ефективного виконання дорученої справи.

Спонукання працівників підприємства до реалізації поставлених перед ними цілей і задач є об’єктивною необхідністю й усвідомлюєть-ся всіма персоналом перебільшувала значення матеріальних стимулів. У результаті проведених досліджень було встановлено керівниками. Однак протягом тривалого періоду наука управління, що задоволеність працівників матеріальними умовами праці (заробітна плата, допомоги й ін.) далеко не в усіх випадках приводить до підвищення продуктив-ності праці. Як показує практика, найбільш ефективними стимулюю-чими факторами є відповідність роботи яка виконується, щодо потреб людини в самоствердженні як особистості і можливість самовираження.

Наприклад, у результаті одного з численних опитувань робітників, проведених з метою з’ясування їхнього ставлення до праці, було вста-новлено, що найголовнішими їхніми бажаннями є впевненість у по-

стійній зайнятості, потім потреба у визнанні та повазі, а також інтерес до роботи. Розмір же заробітної плати займав одне з останніх місць у списку першочергових потреб робітників.

Подібні настрої працівників змушують керівників підприємств на-давати більшого значення не адміністративним методам управління і матеріального стимулювання, а мотивації праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємопов’язаних за-ходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.

Мотивація — процес заохочення людей до ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації шляхом формування мо-тивів.

Мотив — внутрішнє бажання людини діяти певним чином для за-доволення своїх потреб. Мотиви виникають під впливом мотиваторів.

Мотиватор — усе те, що спонукає людину діяти певним чином.

Процес мотивації поділяють на чотири основні етапи:

1. Виникнення потреб.

2. Розробка стратегії і пошук шляхів задоволення потреб.

3. Визначення тактики діяльності і поетапне її здійснення.

4. Задоволення потреб й одержання матеріальної чи духовної вина-городи.

Мотивація праці — це бажання працівників задовольнити свої по-треби через трудову діяльність.

Мотивація праці — це одна з найважливіших функцій менеджме-нту, що являє собою стимул групи працівників, до діяльності щодо до-сягнення цілей підприємства через задоволення їх власних потреб. Го-ловні важелі мотивації — стимули і мотиви. Під стимулом розуміється матеріальна винагорода певної форми, наприклад заробітна плата. На відміну від стимулу, мотив є внутрішньою спонукальною силою: ба-жання, потяг, орієнтація, внутрішні цільові установи та ін.

Отже, мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяль-ності для досягнення особистих цілей або цілей організації. Мотивація потрібна для ефективного виконання робіт і реалізації управлінських рішень. Поза мотивацією ніяка цілеспрямована діяльність неможлива.

Мотивація використовується в керуванні людьми протягом тисячо-літь і традиційно визначено три її види: економічна, владна і соціаль-на. У середні віки найчастіше використовували владну мотивацію, жо-рстко спонукаючи працівників до виконання дій, а також різні види матеріальної (економічної) винагороди — натуральні виплати, заробі-тну плату та ін. Таке поєднання владної і економічної мотивації діста-ло назву політики «батога і пряника». Однак слід зазначити, що тоді мотивація здійснювалася несвідомо, люди ще не знали природи моти-вації, механізмів спонукання до діяльності.

Першою спробою зрозуміти сутність мотивації можна вважати концепцію «економічної людини» А. Сміта. Наприкінці XVIII ст. він спостерігав, як маси зубожілих селян наповнили англійські міста і бу-ли згодні на будь-яку найважчу роботу за мінімальну платню. Висно-вок А. Сміта полягав у тому, що людина завжди прагнутиме поліпши-ти своє економічне становище, і, отже, спонукатиметься до діяльності.

Економічної концепції мотивації дотримувався Ф. Тейлор та інші представники школи наукового управління. Разом з тим вони розуміли недостатність і принципову помилковість оплати праці на мінімально достатньому для виживання рівні. Представники школи наукового управління зробили економічну мотивацію більш ефективною, запро-понувавши оплачувати працю робітників пропорційно до їхнього тру-дового внеску. Поєднання економічної мотивації з методами раціона-льної організації праці зумовило небувале раніше зростання проду-ктивності і ефективності виробництва. З початку XX ст. методи мате-ріальної мотивації набули значного поширення. Однак поступово у зв’язку з розвитком техніки і технології, піднесенням рівня добробуту і освіти людей, вагомість економічної мотивації почала слабнути. Люди почали звертати увагу і на інші фактори. Тому виникла необхідність використання соціальних і психологічних аспектів мотивації.