Поняття про собівартість виготовленої продукції та її види

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому ви-гляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ре-сурсів, використаних з конкретною метою. Таке визначення собіварто-сті містить у собі три важливих моменти:

— собівартість відображає, скільки і яких ресурсів було викорис-тано у виробництві;

— величина використаних ресурсів представлена в грошовому ви-разі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;

— конкретна мета використання ресурсів зумовлює необхідність
чітко встановити об’єкт собівартості (виробництво чи реалізація).

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

— рівень організації виробничого процесу;

— продуктивність праці;

— технічний рівень.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відобра-женням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношен-ня до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості:

а) залежно від часу формування затрат:

— планова;

— фактична;

— нормативна;

— кошторисна;

б) виходячи із місця формування затрат:

— цехова;

— виробнича;

— повна;

в) залежно від тривалості розрахункового періоду:

— місячна;

— квартальна;

— річна;

г) за складом продукції:

— товарна;

— валова;

— реалізована;

— незавершене виробництво;

ґ) за ступенем охоплення підприємств:

— індивідуальна;

— галузева.

Надамо визначення основних видів собівартості.

Планова собівартість виготовленої продукції являє собою прогноз величини витрат певної господарчої організації на виготовлення конк-ретної продукції.

Фактична собівартість продукції — це сума витрат, здійснених конкретною господарчою організацією в ході виготовлення продукції за умов, що склалися на виробництві.

Метою врахування фактичної собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне відображення фактичних витрат, пов’язаних з ви-

робництвом продукції та її реалізації замовникові, виявлення відхи-лень від очікуваних значень, а також контроль за використанням мате-ріальних, трудових та фінансових ресурсів. Окрім того, дані обліку со-бівартості продукції використовуються у процесі аналізу для виявлення всередині організації виробничих резервів, а також при ви-значенні фактичних фінансових результатів діяльності господарчої ор-ганізації та її підрозділів.

Кошторисна собівартість визначається господарчою організацією під час складання необхідного комплексу проектних документів за кошторисними нормами та цінами, які діють на момент її розрахунку. Вона є базою для розрахунку планової собівартості виготовленої про-дукції і дає змогу, з одного боку, господарчій організації прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а з іншого — надає можливість замов-нику оцінити межі (рамки), в яких може відбуватися торг із цією орга-нізацією. І нарешті, кошторисна собівартість є одним із документів, за яким державні органи оподаткування контролюють прибутки конкрет-ної угоди деяких господарчих організацій.

Для економічного оцінювання варіантів техніки та вибору найефе-ктивнішого з них розраховується насамперед технологічна собівар-тість, яку можна представити як суму витрат цеху, що безпосередньо пов’язані з виконанням технологічних операцій. Цей вид собівартості розраховують за такою формулою:

С_т = В_м +В_зп +В_уе,

де В_м — вартість сировини і матеріалів;

В_зп — основна та додаткова заробітна плата;

В_уе — витрати на експлуатацію та утримання устаткування.

Цехова собівартість складається з усіх витрат цеху на виробництво певного виду продукції. Вона розраховується за формулою

С_ц = В_м - В_пов + В_нвв + В_пк +В_п +В_е +В_зо + +В_зд +В_сп +В_ів +В_уе +В_ни +В_ц +В_б,

де В_м — вартість сировини і матеріалів; В_пов — поворотні відходи виробництва; В_нвв — вартість напівфабрикатів власного виробництва; В_пк — вартість покупних комплектуючих; В_п — витрати на паливо для технологічних цілей; В_е — витрати на енергію для технологічних цілей; В_зо — основна заробітна плата; В_зд — додаткова заробітна плата; В_сп — відрахування на соціальні потреби;

В_ів - витрати на відтворення інструменту;

В_уе - витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

В — - витрати на розробку та освоєння нової продукції;

В — інші цехові витрати;

В втрати від браку.

Таким чином, виходячи із місця формування затрат, основними є

варно-матеріальних запасів підприємства. Виробнича собівартість ле­жить в основі формування собівартості реалізованої продукції. Цей вид собівартості розраховують за такою формулою:

С_в = С_ц + В_зв,

де В_зв - загальновиробничі витрати.

До складу невиробничих витрат відносяться операційні невироб-

та Необхідно ння значит укці що індивідуальна собівартість показує рівень організації виробництва автоматизації та механізації, спеціалізації та концентрації, що є неоднаковими для різних підприємств однієї галузі. Проте галузева собівартість даного виду продукції показує серед­ній за галуззю рівень техніки, організації виробництва, продуктивність праці та прогресуючих норм витрат матеріальних ресурсів. Цей показ­ник можна обчислити за формулою

C _{г і} = ∑С і ЧО_{т і} /∑ О_{т і},

де С_{г і} - середньогалузева собівартість і-го виробу;

С - індивідуальна собівартість з виробництва і-го виробу на і -му підприємстві;

О_{т і} - обсяг товарної продукції з виробництва і-го виробу на і- му підприємстві;

К - кількість підприємств галузі, що випускають і -й виріб.

Визначення собівартості одиниці продукції за встановленими стат­тями (номенклатурою) витрат називається калькулюванням. Проте розрізняють калькулювання планової (обчислюється за плановими но-

рмами і нормативами) та звітної собівартості (розраховується за фак-тичними даними).

24.3. Кошторис витрат і калькуляція собівартості підприємства

Насамперед слід визначити, чим відрізняється кошторис від калькуляції. Відмінність статей калькуляції від аналогічних елемен-тів витрат (кошторис) полягає в тому, що в першому випадку вра-ховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому — всі ви-трати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Побудова обліку операційних витрат підприємства за економічни-ми елементами (кошторис) регламентується чинним Положенням (ста-ндартом) бухгалтерського обліку «Витрати». Згідно з цим Національ-ним стандартом бухгалтерського обліку в Україні передбачене таке групування витрат на виробництво:

— матеріальні витрати;

— оплата праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

— інші операційні витрати.

Загальну суму витрат за економічними елементами визначають за формулою:

С_п = В_м +В_зп +В_сп +А+В_ін,

де С_п — повна собівартість;

В_м — витрати на сировину і матеріали;

В_зп — витрати на заробітну плату;

В_сп — відрахування на соціальні потреби;

А — амортизація;

В_ін — інші операційні витрати.

Угруповання витрат за економічними елементами показує матеріа-льні та грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські потреби. За економічними елементами не можна визначити собівартості одиниці продукції, тому поряд з угрупованням витрат за економічними елементами витрати на вироб-ництво плануються та враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).

Отже, дещо глибше досліджуючи структуру операційних витрат, визначаємо, що до складу елемента «Матеріальні витрати» включаєть-ся вартість витрачених на виробництві (крім продукції власного виро-бництва) сировини й основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і

комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, за-пасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матері-алів. При дослідженні елементу «Матеріальні витрати» важливо ви-значити частку певного елемента в загальній сумі витрат кошторису, для чого застосовується така формула:

В

₎ = В_м/С_п×100%.

₍%) = Вм/Сп

Елемент «Витрати на оплату праці» складається із заробітної плат­ні, премій та заохочень, компенсаційних виплат, оплат відпусток й ін­шого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці. Для роз­рахунку частки використовуємо таку формулу:

В_зп(%) = В_зп/С_п×100%.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне стра-хування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивіду-альне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціаль-ні заходи. Для даного елемента теж знаходять частку за формулою

В_сп(%) = В_сп/С_п×100%.

Склад елемента «Амортизація» визначається сумою нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів, інших необоро-тних матеріальних активів. Визначаємо частку для цього елемента за допомогою такої формули:

А

_{% )} = А/С_п×100%.

виплату матеріальної допомоги плату за розрахункове-касове обслу­говування. Частку цього економічного елемента розраховують за та­кою формулою:

В_ін(%) = В_ін/С_п×100%.

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- FIFO (собівартості перших за часом надходження запасів);

- LIFO собівартості останніх за часом надходження запасів;

- нормативних витрат.

Аналіз структури собівартості дозволяє виявити резерви зниження собівартості, розробити відповідні заходи. Ґрунтування витрат за еко-номічними елементами використовується для узгодження показників собівартості з іншими розділами плану підприємства — матеріально-технічного постачання, по праці і кадрах, фінансовим планом. Такий аналіз використовується також для розрахунку потреби в оборотних засобах, визначенні економічної ефективності.

Для вивчення структури собівартості продукції всі витрати на її виробництво та реалізацію групуються за економічними елементами витрат і за калькуляційними статтями витрат. Кошторис витрат вико-ристовується для визначення загальної потреби підприємства в матері-алах і грошових ресурсах та складається з наведених вище статей. Угруповання витрат за статтями витрат надає можливість відслідкову-вати витрати за їх місцем і призначенням, дозволяє дізнатися скільки коштує підприємству виробництво та реалізація окремих видів проду-кції. Планування й облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався рівень собівартості, що показує на напрями її зниження.

Відповідно до Національного стандарту 3, перелік статей кальку-ляцій такий:

— сировина і матеріали (не враховуючи зворотних відходів);

— паливо і енергія на технологічні цілі;

— заробітна платня виробничих робітників (основна, додаткова);

— відрахування на соціальні заходи виробничих робітників;

— загальновиробничі витрати;

— адміністративні витрати;

— підготовка та освоєння виробництва;

— інші виробничі витрати;

— витрати на збут.

Такий перелік може бути ширшим і більш деталізованим чи вуж-чим, що залежить від галузі промислового виробництва та його специ-фіки. Слід звернути увагу на те, що перелічені елементи витрат і каль-куляційні статті використовуються в бухгалтерському обліку при списанні відповідних витрат на встановлені рахунки. Саме тому, щоб уникнути неоднозначного тлумачення складу витрат, вони наводяться у суворій відповідності до Національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні.

Отже, перелік і склад статей калькулювання виробничої собіварто-сті та продукції встановлюється підприємством з урахуванням специ-фіки галузі промисловості (сфери послуг) та виду діяльності підприєм-ства, а також особливостей технології й організації виробництва та реалізації його продукції. Номенклатура статей калькулювання собіва-ртості продукції формується, виходячи з розподілу витрат на прямі та непрямі, а непрямих витрат — на змінні та постійні.

Розрізняють три види калькуляцій:

— планову;

— нормативну;

— звітну.

У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахун-ку витрат за окремими статтями, а в нормативній — за діючими на да-ному підприємстві нормами. Тому вона, на відміну від планової кальку-ляції, у зв’язку зі зниженням нормативів, у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця.

Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку й показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стає мо-жливою перевірка виконання плану за собівартістю виробів і виявлен-ня відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

У промисловості застосовується така номенклатура основних каль-куляційних статей:

а) сировина й матеріали;

б) паливо й енергія на технологічні потреби;

в) основна заробітна плата виробничих робітників;

г) витрати на утримання і експлуатацію устаткування;
ґ) цехові витрати;

д) загальновиробничі витрати;

е) втрати від браку;

є) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють загальновиробничу собівар-тість. Всі ж статті разом утворюють повну собівартість.

До змінних загальновиробничих відносять витрати на обслугову-вання та керування виробництвом, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподі-ляються на собівартість одиниці продукції з використанням бази роз-поділу (годин роботи устаткування, тарифної заробітної плати основ-них виробничих робітників обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять витрати на обслугову-вання та керування виробництвом, що залишаються незмінними при змінюванні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на собівартість одиниці продукції з використанням ба-зи розподілу (годин роботи устаткування, тарифної заробітної плати основних виробничих робітників, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

Проте особливої уваги потребує типова номенклатура статей каль-кулювання повної операційної собівартості реалізованої продукції, яка включає:

— виробничу собівартість реалізованої продукції;

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати;

— фінансові витрати.

Отже, повну собівартість за калькуляційними статтями можна роз-рахувати за такою формулою:

С_п =С_в +В_и,

де С_в — виробнича собівартість;

В_н — невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати).

До адміністративних витрат включаються загальногосподарські витрати, що пов’язані з управлінням і обслуговуванням підприєм-ства:

— загальні корпоративні витрати (організаційні та представни-цькі витрати, витрати на оприлюднення фінансової звітності, ви-трати на проведення річних зборів власників корпоративних прав тощо);

— витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, ви-трати на службові відрядження персоналу апарату управління підпри-ємством та іншого загальногосподарського персоналу;

— витрати на зв’язок;

— амортизація основних засобів і нематеріальних активів загаль-ногосподарського призначення;

— витрати на операційну оренду основних засобів та роялті, що мають загальногосподарське призначення.

Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збу-том) продукції й послуг. До складу непрямих витрат за комплексною калькуляційною статтею «Витрати на збут» належать:

— вартість послуг допоміжних виробництв підприємства та сто-ронніх підприємств із упакування готової продукції (товарів) на скла-дах підприємства;

— витрати на ремонт товарної тари;

— витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи продавців, торгових агентів, працівників підрозділів підприємства, які забезпечують збут;

— комісійна винагорода сторонніх торговельно-посередни-цьких підприємств за послуги зі збуту продукції (товарів) підпри-ємства;

— витрати на дослідження ринку (маркетинг), рекламу, витрати на передпродажну підготовку продукції (товарів); витрати на службові відрядження працівників, зайнятих збутом;

— витрати на утримання основних засобів і нематеріальних акти-вів, що використовуються для збуту продукції (товарів): операційна

оренда, роялті — платежі за право використання зареєстрованих знаків на товари та послуги або торгової марки, інформації ї комерційного досвіду — ноу-хау, інших записів на носіях;

— витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складам підрозділів (філій, представництв) підприємства;

— витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування продукції підприємства.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати на обіг, за винятком витрат, пов’язаних з операційною діяль-ністю, адміністративних витрат, фінансових витрат.

До інших операційних витрат відносять такі:

— витрати на дослідження й розробки відповідно до Положення бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

— собівартість реалізованої іноземної валюти, що для цілей бухга-лтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю, є еквівалентом, вираженим у грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іно-земної валюти, плюс витрати, пов’язані із продажем іноземної валюти;

— витрати від операційної курсової різниці (витрати від зміни ва-лютних курсів за операціями, активами й зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

— втрати від знецінення запасів;

— нестачі та втрати від псування цінностей (крім врахованих за статтями загальновиробничих витрат);

— визнані штрафи, пені, неустойки;

— витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призна-чення;

— інші операційні витрати.

До фінансових витрат відносять витрати на відсотки (за користу-вання отриманими кредитами, випущеними облігаціями, за фінансову оренду) та інші витрати підприємства, що пов’язані із залученням по-зикового капіталу. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвести-цій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які враховуються методом участі в капіталі.

Методику калькулювання виробничої собівартості продукції за но-менклатурою статей у загальному вигляді можна прокоментувати так.

Виробнича собівартість включає до свого складу такі статті:

— вартість сировини і матеріалів (В_м);

— поворотні відходи виробництва (В_пов);

— вартість напівфабрикатів власного виробництва (В_нвв);

— вартість покупних комплектуючих (В_пк);

— витрати на паливо для технологічних цілей (В_п);

— витрати на енергію для технологічних цілей (В_е);

— основна заробітна плата (В_зо);

- додаткова заробітна плата(В_зд);

- відрахування на соціальні потреби (В_сп);

- витрати на відтворення інструменту (В_ів);

- видати на утримання і експлуатацію устаткування (В_уе);

- ви тр ати на розробку та освоєння нової продукції (В_нп)

- інші цехові витрати (В_ц);

розрахувати за такою фор-

С_в = В_м-В_пов+В_нвв + В_пк + В_п + В_е + В_зо +

+ В_зд + В_сп + В_ів+В_уе + В_ни + В_ц + В_зв + В_б + В_ін.

Витрати на сировину й матеріали розраховуються як сума добутків

В_м=Нв×Ц_м×К_т-М_пв×Ц_пв, де Н_в - норма витрати матеріалу на деталь;

Ц_м - коеф один єнт ці що ас враховує транспортно-заготівельні витрати

Втрати на куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби розра­ховуються як сума добутків кількості напівфабрикатів і комплектую­чих виробів (за специфікацією на одиницю продукції) та вартості на­туральної одиниці відповідних видів напівфабрикатів і комплектуючих виробів (за оцінкою їх вибуття). Для розрахунку даної статті можна використати формулу

В_ПК=∑а і ×Ц _і,

де Ц - кількість покупних і - го виду;

606 ^

Витрати на паливо й енергію, на технологічні цілі визначаються, як сума добутків норм витрачання різних видів палива й енергії на техно­логічні цілі для виготовлення одиниці продукції та відповідних тари­фів (цін) їх постачання за натуральну одиницю (за вирахуванням пода­тку на додану вартість у встановлених законодавством випадках). Отже, формула розрахунку така:

В_е=∑H _і ×Ц _і ×К_т,

по B^ti иду електроенергії розраховують за двухставочними тарифа­ми. При цьому здійснюється плата за кожен кіловат установленої по­тужності електричного устаткування і плата за кіловат-години спожи­тої електроенергії. Крім того, підприємства платять і за вироблювану їх електроустаткуванням реактивну потужність. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо на собівартість окремих видів продукції на основі показань приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції. Якщо пряме віднесення ускла­днене, то ці витрати включаються в собівартість пропорційно кошто-

ртості (за натуральну одиницю) можливого використання чи реалі­зації відповідних видів матеріальних відходів. Поворотні відходи віднімаються.

Витрати на оплату праці основних виробничих робітників розра­ховують на основі тарифної заробітної плати на одиницю продукції з урахуванням (у відсотках до тарифу) всіх доплат до тарифної заробі­тної плати. Таким чином основну заробітну плату знаходять за фор­мулою

Взо=З_п+Д,

З_п = З_нв + З_пп,

Заробітну плату робітників-відрядників визначають за такою фор­мулою:

Зпв = ∑Сr1_І×Кт і ×Тр і,

де С_г1 дн — година тарифна ставка першого розряду для першого виду

^ Т —-тарифний коефппо єнт розряду по і -тій операції;

1^^^^=^ виробу, які оплачуються за відрядною формою.

Заробітну плату робітників з погодинною оплатою можна розраху­вати за такою формулою:

де С_г1, - година тарифна ставка першого розряду для першого виду почасових робіт;

Т_{р і} - час, відпрацьований робітниками на і -му виді робіт.

„ — кількість робіт при виготовлені виробу, які оплачуються за по-

пропорційно кошторисним ставкам цих витрат на одиницю продукції.

Що стосується додаткової заробітної плати, то вона безпосередньо відноситься на собівартість конкретних видів продукції пропорційно основній заробітній платі. Якщо пряме віднесення частини додаткової заробітної плати на собівартість окремих видів продукції ускладнене, то вона включається в собівартість на основі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

т о ШШШ т

за такою формулою:

В_сп=В_пс + В_сс + В_б + В_н + В_нв+В_ін,

де В_пс - відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників;

В ик - відрахування на обов’язкове соціальне страхування ро-

608 ^

В_б - відрахування на страхування на випадок безробіття робітників;

В - відрахування на страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та витрати, що виникають через народження та смерть;

В_нв - відрахування на страхування від нещасного випадку;

В - відрахування на індивідуальне страхування робітників й інші соціальні заходи

розраховують за формулою

Вуе = ∑Вуе і ×(Взо і /Всзо),

де В_уе - сумарна величина елементів витрат; В _{е і} - витрати на утримання і - го елементу; В - основна заробітна плата на одиницю і-го виду виробу; В - сумарна основна заробітна плата. До елементів витрат відносять такі:

- амортизаційні відрахування від вартості виробничого і підйом-

оснастки зі складу основних засобів;

- витрати на ремонти виробничого устаткування і підйомно-тран­спортного устаткування, цехового транспорту, інструменту і оснастки;

- суму виплачених орендарем за користування основними засо­бами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальни­ми активами;

- інші витрати, пов’язані з утриманням й експлуатацією устатку­вання інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних акти-

вів лою: овиробничі витрати можна розрахувати за такою фор-

де В_зв - загальновиробничі витрати; В_м — змінні витрати; ВІ- постійні витрати.

Якщо сумарне значення змінних загальновиробничих витрат роз­поділяється на кожен об’єкт пропорційно основній заробітній платі на кожен об’єкт, то формула розрахунку така:

Взм і =Всзм×Взо і /Всзо

або

Пзм×Взо і,

Пзм = Всзм/Всзо,

де В_змі — змінні загальновиробничі витрати і - го елементу;

ЗПро - сума змінних занальновиробничих витрат всіх елементів.

vSS&SSZESSSSm

ртіс Отже, адміністративні витрати розраховуються за формулою

В_а = В_ув + В_уо + В_оп + П_зп + В_пп + В_із,

де В_ув - витрати, пов’язані з управлінням виробництва;

В_уо - витрати на утримання і обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського при-значення;

В_оп - витрати на обслуговування виробничого процесу;

П - податки, збори та інші обов’язкові платежі;

В вл - витрати на професійну підготовку працівників апарату

розподіляються на кожен об’єкт витрат пропорційно годинам роботи, заробітній платі, об’єму діяльності, прямих витрат тощо, виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Отже, величину змінних ад­міністративних витрат на одиницю і-го об’єкта можна знайти за та­кою формулою:

Вза і =Всза×Впр і /В спр =Пза×Впр,

де В_за і - величина змінних адміністративних витрат на одиницю і-го об’єкта;

В_сза — сумарна величина змінних адміністративних витрат;

610 ^

В_{пр і} — прямі витрати на і -й об’єкт; В П — - сумарна величина прямих витрат;

іГ частка змінних адміністративних витрат відносно прямих витрат. Витрати на збут прямо відносяться на відповідні види продукції. Якщо це неможливо, то їх визначають за формулою

Взб і = Всзб×(Свр і /Свп),

де В_зб і - витрати на збут одиниці і - го виробу; В _б - сумарні витрати на збут; С - виробнича собівартість одиниці і - го виробу; С - виробнича собівартість випуску продукції Отже, під час калькулювання витрат підприємства можна застосо-

вуватишрма ме ивний (витрати на одиницю продукції встановлюються за

параметрів виробу);

в) розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво оди­ниці продукції розподіляються на підставі діючих норм, а непрямі -пропорційно заробітній платі).

На ранніх стадіях розробки продукції, коли повністю не сформова­на нормативна база, невідомі ціни на ресурси та відсутній комплект технічної документації, собівартість продукції можна визначити лише як прогнозну величину. Найпоширеніші методи таких розрахунків:

- б™й х ваг;

Планування та аналіз собівартості виготовленої продукції

Метою планування собівартості виготовленої продукції є визна-

Планування собівартості продукції проводиться господарчими ор­ганізаціями самостійно і є складовою частиною їхнього бізнес-плану

Порядок та методи планування собівартості продукції робіт кожна господарча організація може встановлювати самостійно, виходячи з умов своєї діяльності, але не виходячи за межі законодавства.

Планова собівартість продукції може бути визначена техніко-економічним розрахунком за статтями витрат на основі плану заходів підвищення технічного й організаційного рівнів виробництва порівня-но з передбаченим у кошторисі.

Метою планування собівартості продукції є встановлення економі-чно обґрунтованої величини витрат підприємства. Показник планової собівартості використовується для встановлення потреби в оборотних засобах, планування прибутку, формування цін, визначення ефектив-ності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому.

Метою розрахунку собівартості продукції є повне та достовірне ви-значення фактичної величини витрат підприємства, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Інфор-мація про фактичні витрати використовується для оцінювання й аналі-зу планово-економічних показників підприємства.

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на фор-мування витрат, контроль за їх рівнем та економічне стимулювання їх-нього зниження.

Система управління витратами включає:

— пошук і виявлення чинників, що впливають на економію всіх видів ресурсів;

— нормування витрат ресурсів;

— планування витрат за їхніми видами;

— облік та аналіз витрат;

— економічне стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.
При аналізі фактичної собівартості продукції, виявленні резервів

та економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок за економічними факторами. Економічні фактори найбільш повно охоплюють усі елементи процесу виробництва — кошти, предмети праці, саму працю. Вони відображають основні напрями роботи ко-лективів підприємства за зниженням собівартості: підвищення про-дуктивності праці, впровадження передової техніки й технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі та краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлін-ських та інших непрямих витрат, скорочення браку та ліквідація не-продуктивних витрат.

Вирішальною умовою зниження собівартості є безперервний тех-нічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дають змогу значно зни-зити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширен-ня спеціалізації й кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю саму продукцію в невеликих

кількостях. Розвиток спеціалізації потребує встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв’язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечся насамперед за ра­хунок підвищення продуктивності праці. Із зростанням продуктивності праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а значить, зменшується частка заробітної плати в структурі собівартості.

- собівартість окремих виробів;

- окремі елементи й статті витрат.

При аналізі собівартості використовуються такі джерела інформації:

- форма № 5 «Звіт про витрати на виробництво й реалізацію про­дукції (робіт, послуг) підприємства»;

- планові та звітні калькуляції собівартості продукції;

- дані синтетичного й аналітичного обліку витрат за основними і

керування, витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку, інші виробничі витрати, невиробничі витрати.