Основні показники виробничої програми

Виробнича програма у вартісному виразі розробляється підприємс-твом по товарній продукції в порівнювальних цінах. Для планування інших показників (прибутку, собівартості) товарна продукція визнача-ється в діючих цінах підприємства. Отже, в основу планування вироб-ничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою й асортиментом.

Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент — це різновидність виробів у межах даної номенкла-тури.

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством са-мостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання до-говорів поставок.

Натуральні показники, зазвичай, представляються у фізичних оди-ницях виміру (метри, штуки, тони і т. д.). Значення натуральних пока-зників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме во-ни дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах з урахуванням якісної характеристики товарів.

На основі виробничої програми в натуральному виразі визначають вартісні показники: товарну, валову продукцію у порівнюваних цінах, товарну і реалізовану продукцію у діючих цінах підприємства.

Отже, обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП - З_п + З_к,

де ОВ — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях;

З_п — запаси продукції на складі на початок планового року у нату-ральних одиницях;

З_к — запаси продукції на складі на кінець планового року у натура-льних одиницях.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Найважливішим показником виробничої програми є товарна проду-кція. Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, техніч-ним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації:

ТП = ГП+Н+П_п.х +Т_н.с +Р_к.б +П_д.г +Р_с.к,

де ТП — товарна продукція;

ГП — готова продукція;

Н — напівфабрикати, які поставляються на сторону;

П_п.х — послуги промислового характеру;

Т_н.с — товари народного споживання;

Р_к.б — роботи з капітального будівництва, які виконуються власни-ками;

П_д.г — продукція допоміжних господарств, призначена для реаліза-ції «на сторону»;

Р_с.к. — середні та капітальні ремонти, що виконуються власними силами.

Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівар-тості, в натуральних показниках, у трудових показниках (для внутріза-водського планування).

Наступним показником виробничої програми є валова продукція, що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, неза-лежно від ступеня її готовності:

ВП =ТП- (НЗВ_п -НЗВ_к)- (І_п -І_к),

де ВП — валова продукція;

НЗВ_п — вартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду;

НЗВ_к — вартість залишків незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

І_п — вартість інструменту для власних потреб на початок планово-го періоду;

І_к — вартість інструменту для власних потреб на кінець планового періоду.

Це найбільш загальний показник, який відображає всю роботу під-приємства.

Валову продукцію можна також обчислити за такою формулою:

ВП = ВО-ВЗО,

де ВО — валовий оборот підприємства;

ВЗО — внутрішньозаводський оборот підприємства.

Валовий оборот підприємства — це обсяг валової продукції неза-лежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот — це та кількість продукції під-приємства, яка використовується всередині його для подальшої пере-робки.

Вимірюється валова продукція в діючих оптових цінах, за собі-вартістю та в нормо-годинах. За показником валової продукції ви-значається потреба в матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми. Валові показники мають істотний недолік, що спотворює об’єктивну оцінку роботи підприємства: у них враховуються витрати минулої праці (матеріа-льні витрати й амортизація), що призводить до повторного розра-хунку.

Важливе значення для аналізу виробничої програми має показник незавершеного виробництва у вартісному виразі

НЗВ = К_в⋅С⋅Т_ц⋅К_нв/Д,

де НЗВ - величина незавершеного виробництва; К_в - кількість виробів; С - собівартість одного виробу; Т_ц - тривалість циклу виготовлення одного виробу; К_{н в} - коефіцієнт наростання витрат при виготовленні виробу; Д - кількість робочих днів у розрахунковому періоді. Коефіцієнт наростання витрат при виготовлені виробу розрахову-

К_нз = (М + 0,5С)/С, або К_нз =(С₀ + 0,5С₁)/(С₀ + С₁),

дукції;

С ₁ - поточні витрати на виготовлення продукції.

Незавершене виробництво - це продукція, яка перебуває на різ­них проміжних стадіях виробничого циклу Вона включає надходжен­ня матеріалів зі складу в цех та їх перебування у виробничому процесі до моменту здачі виробів на склад готової продукції Значить, до неза­вершеного виробництва належать предмети праці, які знаходяться в

виконаних робіт, котрі входять в товарну продукцію:

РП = ТП + (Зл_п-Зл_к)+(ВЗл_п-ЗЗл_к),

де РП - реалізована продукція;

Зл_п - залишки нереалізованої продукції на початок планового пе­ріоду;

Зл_к - залишки нереалізованої продукції на кінець планового пе­ріоду;

ВЗл_п - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не

підприємства, а при розрахунку прибутку від реалізації - також за собі­вартістю. Цей показник враховує результати реалізаційної діяльності. То­му він має особливе значення в умовах ринку і є основним при визначенні показників фінансового плану (прибутку, потреби в оборотних засобах).

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану по­ставок розраховують, як вартість реалізованої продукції за вирахуван-

ЧП = ТП-(М_в+А),

де ЧП - чиста продукція підприємства;

М_в - матеріальні витрати на виробництво продукції;

ходи і прибутку.

Ще одним показником, близьким за своїм значенням до чистої продукції, є умовно чиста продукція:

УЧП = ЧП + А,

де А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.

Отже, на відміну від чистої продукції, умовно чиста продукція

- нормативна чиста продукція.

Найбільший інтерес серед цих додаткових показників представляє нормативна вартість обробітку, яка одержується як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду і кількості ви­готовлених виробів і-го виду.

Аналіз виробничої програми проводиться за динамікою обсягу ви­пуску продукції, за номенклатурою й асортиментом, ритмічністю ро-

ОВ = (ОВ_фОВ_п)⋅100%,

де ОВф - фактичний обсяг випуску продукції; ОВ_п - плановий обсяг випуску продукції.

Аналогічно аналізується обсяг реалізованої продукції: ОР = (ОР_ф/ОР_п)⋅100%,

де ОРф - фактичний обсяг реалізації продукції;

ОР_п - плановий обсяг реалізації продукції.

Взагалі, за вищенаведеними показниками аналіз проводиться зіста­вленням їх фактичних і планових величин.

Планування виробничої програми

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:

- перспективний план виробництва продукції і послуг;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та поставку продукції, що укладають­ся в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

- дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому пе­ріоді;

- заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;

- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства.
Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є

вироб озподіл річних завдань за кварталами або місяцями необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:

- встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

- збільшення випуску продукції за рахунок приросту і поліпшен­ня використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

- терміну введення в експлуатацію нових потужностей та облад-

- забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих під-

— можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупи-нення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

— зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відпові-дають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню науки і техніки, та таких, що не мають попиту, і заміна їх новими;

— сезонності та змінності роботи;

— сезонності збуту продукції.

Планування виробничої програми в натуральному виразі перед-бачає:

— визначення номенклатури та асортименту продукції, яка випус-кається;

— розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за кален-дарними періодами року;

— обґрунтування планових обсягів виготовлення продукції вироб-ничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом вирішення цієї по-треби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її ви-трат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шля-хом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба у знаряддях праці (машинах, устатку-ванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що ви-конуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Вра-ховуються також потреби на капітальне будівництво, експорт, ство-рення резервів тощо.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича про-грама цеху містить завдання з номенклатури та загального обсягу про-дукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі.

Виробнича програма цеху обґрунтовується виробничою потужніс-тю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки да-ють змогу виявити «вузькі місця» в цеху і вжити заходів щодо усунен-ня диспропорції у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприєм-ства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортно-го господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляють-ся відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення за-вдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення про-дукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму само-стійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підпри-ємства.

Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників.

Фінансування державного контракту проводиться за рахунок кош-тів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок вла-сних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників і виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними догово-рами та законодавством України. Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, що забезпечують ефективніше його виконання.

Отже, виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Таким чином, оптимальна виробнича програма — це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

— визначення максимально можливого обсягу виробництва проду-кції;

— визначення економічної межі нарощування виробництва;

— планування оптимальної структури номенклатури продукції.