Тенденції демократичного розвитку українського суспільства

Демократія – одна з найбільш вживаних категорій політичної науки, Найчастіше вона постає у двох основних аспектах: як наукова категорія і як інструмент політики. Причому обидва ці уявлення не існують паралельно – вони взаємопов’язані. Політичну демократію можна визначити як спосіб існування політичного порядку і функціонування політичних практик, як принцип організації політичного простору в цілому. Уявляється доцільним виокремлення чотирьох основних вимірів сучасної демократії – конституційного; інституціонального; електорального; реального стану забезпечення прав і свобод людини. Актуальність даної теми полягає в тому, що демократія в сучасній Україні набуває певних змін та трансформаційних перетворень. У суспільстві перехідного типу вона є процесом із непередбачуваними результатами, несподіваними змінами.

Аналізуючи демократичні політичні трансформації, умови збереження демократичної стабільності, науковці часто використовують з усього широкого спектру існуючих методологічних підходів контекстуальний (передбачає вивчення впливу на політичні процеси зовнішнього середовища – духовних, культурних, соціальних, економічних факторів) та інституціональний (вивчення впливу факторів внутрішнього політичного середовища) підходи. Метою вивчення демократизаційних процесів в Україні є характеристика особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальших перспектив демократії в Україні [1;c. 28].

В Україні наявна значна кількість наукових досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам феномена демократії. Серед них праці Ф. Барановського, М. Буника, А. Грамчук, Н. Гедікової, В. Дергачова, М. Лукашевича, М. Остапенко, Ф. Рудича, О. Скрипнюка та інших. Однак постійна експлуатація цього поняття на рівні буденної свідомості, переважання емоційних і часто некомпетентних оцінок поступово вихолощують науковий зміст концепту демократії. Тим більше, що теорія демократії не має єдиного наукового джерела. Її витоки простежуються в працях теоретиків Античності (Платон, Арістотель, Перікл, Цицерон та ін.). Демократія, як основа управління має більшу стримуючу силу тільки в тих країнах, де існує спільність інтересів і фундаментальних цінностей, які поділяються переважною більшістю громадян. Саме це робить можливим життя демократичного, парламентського правління. Занепад демократії настає тоді, коли розпадається єдність цінностей та інтересів, коли не існує більше загальної згоди щодо основних принципів і завдань, коли прихильники тих чи інших партій більше не хочуть працювати разом з державою, але самі прагнуть стати державою [2; c. 15].

Серед основних досягнень у процесі становлення української демократії можна назвати наступні: зміцнення конституційних засад; створення нормативно-правових гарантій еволюційного розвитку українського суспільства, які виключали б можливість соціальних потрясінь, забезпечували незворотний характер суспільних перетворень; забезпечення динамічного переходу до ринкової економіки як економічного фундаменту демократії.

Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління; загострення політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління; недосконалість процесу застосування законів. Значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади). Сучасний етап демократичних перетворень в Україні відзначається тим, що, з одного боку, демократія є символом жаданого майбутнього, з другого – демократичні інститути та ЗМІ, практика участі населення у виборах співіснують з розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у монополізмі влади і постійній відтворюваності авторитарних рефлексів з орієнтацією на західні демократичні цінності, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтацій є базою для прогнозування подальшого розвитку [3; c. 35]. Основою правових та політичних інститутів демократії, процесів демократизації демократичний розвиток в Україні не може бути розглянутий виключно з позицій «інституційної демократії», оскільки структурно-функціональна ефективність демократичних інститутів значною мірою залежить від того середовища, в якому вони існують. Це має стати результатом цілісних демократичних процесів,які відповідали вимогам сучасної держави.

У відповідності з вищезазначеним, слід зауважити, що сьогодні Україна потребує формування сильної демократичної держави. Демократія має стати основою для єдності та взаємодії громадянського суспільства і влади.

Список використаних джерел

1 Ревель Ж.-Ф. Друга молодість демократії: Майбутнє демократичного імпульсу / Ж.-Ф.Ревель; [пер. з англ.]. – К.: Сфера, 2001. – 287 c.

2. Сербин Р. Демократичні засади розбудови сильної держави // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №3. – С.71-74.

3. Прокопчук І. Поняття і типологія демократії // Людина і політика. – 2003. – №3. – С.97-105.

4. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір: (концепції, моделі та суспільна практика). – К., Логос. – 2006. – 368.

5. Митко, А.Україна й інформаційна демократія: новий вимір політики [Текст]/А.Митко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку.– 2014.– Вип. 26.– С. 77-81.

УДК: 376-053.4

Бугай Д. П.,