Спроба державного перевороту у туреччині 2016 року: досвід історичної типологізації

Постановка наукової проблеми. Відбулася спроба державного перевороту військовими у Туреччині 15-16 липня 2016 року. Спроба невдала, тому інформацію про неї ми маємо дозовану, подану офіційною журналістською владою. Інша інформація не має цілісного характеру. Отже, існує питання розуміння сутності події.

Актуальність теми дослідження. Враховуючи кількість інсинуацій та появи конспорологічних версій дана проблема потребує комплексного дослідження. Необхідно здійснити історичну розвідку через нерозуміння суті того, що сталося. Зясувати це можна застосувавши компаративний метод. Для історії Туреччини це не перша спроба державного перевороту. За ХХ ст. Туреччина 4 рази бачила державні перевороти, які, на думку дослідників, мали циклічну схожість.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Комплексних досліджень з конкретного питання на сьогоднішній день не здійснено. Для виконання поставленої цілі використаємо роботи істориків, які зачіпали питання державних переворотів в історії Туреччини. Л. Васильєв[1] розглядаючи низку повстань у Туреччині в ХХ ст. підтверджує циклічну природу державних переворотів[1]. А. Родрігес[2] і М. Пономарьов[2] розглядають твердження про те, що нестабільність політичного режиму є причиною зовнішніх та внутрішніх невдач країни[2]. Проблеми державних переворотів торкалися іноземні історики П. Андерсон[3], С. Шоу[4].

Формування цілей Проаналізувавши доступну інформацію про перебіг перевороту, наступних подій та заяв президента Р. Ердогана спробуємо дати оцінку та зробити висновки. Чи були ці події прикладом класичного державного перевороту у Туреччині чи ми маємо справу з принципово новим явищем.

Виклад основного матеріалу. В ніч на 16 липня війська повстанці бомбардували турецький парламент, захопли два мости через Босфор та головну телевежу. Після цього турецька влада оголосила ім’я головного керівника – відставного генерала А. Озтюрка. Одночасно у своєму виступі для преси Р. Ердоган впевнено звинуватив впливого ісламського діяча Ф. Гюлена. Ф. Гюлен займав посаду імама, алу змушений був покинути цю посаду за станом здоров’я і від’їхати на лікування до США. Саме ця заява Р. Ердогана викликає плутанину із версією про традиційний військовий переворот. На нашу думку, навязування Ф. Гюлена є лише спробою влади замаскувати, заховати істинний характер повстання звязком із такою одіозною фігурою, якого влада позіціонує як іноземного агента, носія радикальної ідеології. Р. Ердоган використав спробу перевороту й для зведення власних рахунків з особистим ворогом. Ф. Гюлен заперечує свою причетність до перевороту[6].Сумнівними видаються звинувачення в бік хворого на діабет, 76-річного і невиїздного Ф. Гюлена як головного організатора.

У 1960 році основними причинами перевороту проти режиму президента А. Мендереса стали закони, що обмежували відкриті зібрання, маніфестації, демонстрації тощо. Економічний застій, неспроможність влади врегулювати внутрішній кофнлікт між радикальними ісламістами й лівим робочим рухом вилилось у військовий меморандум до президента С. Деміреля і його відставки у 1971 р. Суперечки щодо внесення змін до Конституції з правил обрання президента, політичні вбивства, економічна криза призвели до відставки Б. Еджвета у 1980 р. Військовий меморандум 1997р. став результатом низки політичних скандалів пов’язаних із боротьбою проти руху Робочої партії Курдистану, і як результат - відставка президента Н. Ербакана.

Починаючи з 2002 р. Р. Ердоган намагався досягти компромісу у курдському питанні. Військові офіцери та генерали розділилися на декілька таборів щодо такої позиції президента. Прагнення Р. Ердогана самостійно впливати на рішення курдського питання, особистий пріорітет у вирішення зовнішьополітичних завдань, репресивні заходи проти нелояльних військових – всі ці дії значно перевищують дані конституцією президентові його права та обов’язки. Поштовхом до повстання 15 липня став указ президента на 14 липня про амністію учасників бойових дій у регіоні Курдистану підписаного за день до повстання. Можна припустити, що однією з основних причин до військового перевороту стали зовнішньополітичні проблеми Р. Ердогана в контексті курдського та сирійського конфліктів.

Висновки. Таким чином, ми можемо побачити, що причини, які ведуть до військових переворотів мають одну спільність – порушення основних кемалістських принципів і пріорітету світської влади

Список використаних джерел

1.Васильєв Л.С. История Востока. – М: Вища шк., 1994. Т.2. – 495 с.

2. Родрігез А.М., Пономарьов М.В. Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век.Ч.1. – М.: Владос, 2005. – 463 с.

3. Anderson P. After Kemal. - [Electronic resource]. – 2008, September 25. – Access mode: http://www.lrb.co.uk/v30/n18/perry-anderson/after-kemal.

4. Stanford J. Shaw, Ezel Kural Shaw History of the Ottoman Empire and Modern Turkey. Vol. 2 Reform, Revolution, Republic. – Cambridge: Cambridge University Press, 1977. – 467 p.

5.CBS News: U.S. charter schools tied to powerful Turkish imam. - [Electronic resource]. – 2012, May 13. – Access mode: http://www.cbsnews.com/news/us-charter-schools-tied-to-powerful-turkish-imam/ – Title from the screen.

6. Reuters News: Turkey rounds up plot suspects after thwarting coup against Erdogan. - [Electronic resource]. – 2016, July 16. – Access mode: http://www.reuters.com/article/us-turkey-security-primeminister-idUSKCN0ZV2HK - Title from screen.

 

Фарина С. В.,