Рекреаційний простір в культурі та природі

Залучаючи до сфери рекреаційної діяльності природні об'єкти (тіла і комплекси) і культурні комплекси, створюючи і використовуючи технічні системи, а також інших людей, людина знаходить і формує, а суспільство створює, підтримує і розвиває особливі системи для задоволення потреб – рекреаційні.

Різниця між природою і культурою – це відмінність між плодами матеріального світу і продуктами людської діяльності. Одностороннє підкреслення цієї відмінності призводить до дуалістичного погляду на світ. У свою чергу, це призводить до поділу світу на природний і неприродний. Різниця між природою і культурою виникає в результаті історичного розвитку. Роз'яснити відмінність природи і культури можна лише шляхом визнання їх зв'язку. Природа передує культурі в часі, але природа є постійним і необхідною умовою подальшого існування і розвитку культури. Тому грань між природою і культурою не абсолютна, а відносна, і вона не протиставляє їх, а розрізняє в межах сполучною їх цілісності.

Рекреаційний простір – частина соціального простору, використовуваного для рекреаційної діяльності; формується в результаті дій відпочиваючих і організаторів відпочинку. Два взаємозалежних, безперервно змінних процеси: витрати життєвих сил і їх відновлення – є основою життєдіяльності будь-якої людини. Процес відновлення життєвих сил людини позначається терміном рекреація, який являє собою сукупність наступних етимологічних значень: відпочинок і відновлення.

Організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, так як в будь-який рекреаційній системі у взаємодію вступають: природні та культурні комплекси, технічна інфраструктура, сфера обслуговування, виробнича сфера, трудові ресурси, системи розселення. Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення інтеграції наукових знань з тенденції в закономірність прискорили процес виявлення специфічного об'єкта наукового пізнання.

Рекреація означає індивідуальний чи колективний вид діяльності, здійснюваний в години дозвілля на основі вільного вибору, який доставляє задоволення і радість сам по собі і не стимулюється ззовні заради якоїсь нагороди. Забезпечують відновлення життєвих сил людини природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси [1, c. 23].

У змісті і формах організації рекреаційної діяльності відбуваються постійні зміни. Сутність рекреаційного потенціалу включає в себе ресурси, до яких відносять природні комплекси та їх компоненти, рідкісні природні об'єкти, культурні та історичні пам'ятники, міста та інші населені пункти, унікальні технічні споруди, що виконують комплекс функцій, які допомагають людині в сучасних умовах розвитку міста, відновити фізичні і духовні сили, підвищити рівень здоров'я і працездатності [2, с. 45].

Сьогодні ставлення до природи зовсім інше. Менше говориться про підкорення природи. Можливості буття культури «природно» задані природою. Але виникнення культури як надприродної діяльності не виключає її взаємозв'язок з природою. Природне не байдуже для тих форм, в яких відкривається і живе культура (наприклад, особливості ландшафтного середовища накладають певний відбиток на культуру, тому ми говоримо про спільність життя людей степових регіонів, рівнин і тощо). Однак, якщо розглядати природу і культуру в цьому аспекті, можна прийти до природному детермінізму. Тут слід уточнити, що на першому етапі життя культури вплив природи має велике значення. Людина та її культура несуть у собі природу Землі, тобто свою біологічну передісторію. Тому можна сказати, що культурне є природне, продовжене і перетворене людською діяльністю. Тільки в цьому сенсі про культуру можна говорити як про позабіологічне явище.

Сьогодні фахівці соціально-культурної діяльності повинні вивчати і визначати конкретні напрямки сучасного і майбутнього розвитку природної та культурної рекреації в комплексі. За кордоном фахівці, активно вивчають рекреаційні простори міста, розкривають такі поняття, як «публічний рекреаційний простір» і «соціальна рекреація» [1, c. 78], проте, в Україні даній проблемі приділяється мало уваги.

Організація ефективного процесу соціально-культурної діяльності можлива лише при використанні в рекреаційних територіях різноманітних форм соціально-культурної діяльності. Форми соціально-культурної діяльності можна розглядати як структуру організації змісту. Володіючи певною самостійністю, форма може вплинути на вибір змісту рекреаційної діяльності, і, навпаки, зміст диктує фахівця соціально-культурної діяльності пошук адекватної форми. Єдність людини з природою в процесі життєдіяльності, привласнення людиною природних багатств в якості засобів для життя є природним існуванням людини. Праця не містить в собі нічого соціального, вона являє собою природну необхідність існування людини. Тому праця ще не є критерієм для відмінності первісної людини і цивілізованого. Але людина виробляє в процесі праці не тільки для себе, а й для інших. Тим самим людина в процесі своєї діяльності виробляє своє ставлення до інших. Все вищезазначене дозволяє зробити висновок, що зміст діяльності рекреаційних територій є одним з фундаментальних понять теорії і практики сучасного соціуму.

 

Список використаних джерел

1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія / О. О. Бейдик. – К.: Київський ун-тет, 2001. – 395 с.

2. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2005. – 632 с.

 

 

Манукян М. Б.,