Використання методів музичної терапії у роботі з дітьми зі спектром аутистичних порушень

Проблема неврозів, як найбільш розповсюдженої форми психічних порушень у дітей, на даний час, продовжує існувати.

У зарубіжній психології вивчення неврозів характеризується двома тенденціями. Одні вчені стверджують про безумовну природу біологічного походження невротичних захворювань, заперечуючи будь-яку можливість впливу психологічної травми, як одного з механізмів або можливої умови виникнення неврозів. Прибічники іншої точки вказують на можливість виникнення всієї клінічної картини неврозу на базі одних лише особистісних психологічних механізмів.

У вітчизняній літературі невроз розглядається як взаємозв’язок особистісних і біологічних механізмів. Більшість вітчизняних вчених стверджують, що визначну роль у розвитку неврозу має характер та особливості психотравмуючої ситуації [4, c.37].

Таким чином, можна зазначити, що не існує єдиного погляду на визначення поняття «невроз». Це пов’язано зі складною картиною невротичних порушень у людини. Але, у більшості випадків, невроз трактується як психогенний нервово-психічний розлад, який виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих відносин людини [3, с.14].

 

Застосування прийомів арт-терапії при роботі з дітьми, що мають невротичні порушення, все більш активно використовується в психології. Арт-терапія – це особлива форма психотерапії, психокорекції та розвитку особистості, заснована на творчому самовираженні за допомогою різних видів мистецтва (живопису і малюнку, ліплення, музики, танцю, театру тощо) [1].

З історії розвитку арт-терапевтичного напрямку простежується, що перші спроби використання методів арт-терапії як психотерапевтичного та психокорекційного інструменту, а також фактору психічного розвитку при роботі з дітьми мали місце ще на початку XIXстоліття[4].

Беручи до уваги специфічні ознаки арт-терапевтичного напряму, можна окреслити особливості їх застосування.

Діти у більшості випадків відчувають труднощі при вираженні своїх проблем та переживань вербальним шляхом. Невербальна експресія, в тому числі й художня, для них є більш природньою. Це є особливо значимим при роботі з дітьми, що мають ті чи інші мовленнєві порушення. Слід брати до уваги й те, що діти більш спонтанні й у меншій мірі здатні до рефлексії свої власних почуттів та вчинків. Їх хвилювання виражаються в зображеннях більш безпосередньо, не проходячи крізь «цензуру» свідомості. Тому їх хвилювання, що втілюються в продукт творчості, легко доступні до сприйняття та аналізу.

Наступною особливістю є те, що мислення дитини більш образне й конкретне, у порівнянні з мисленням дорослих. Тому дитина використовує художню діяльність як засіб осмислення дійсності й своїх взаємовідносин з нею. Малюнок дитини може вказувати на рівень інтелектуального розвитку, а також ступінь психологічної зрілості дитини.

Важливою особливістю є й те, що художні матеріали й предмети ігрової діяльності дуже часто є для дитини більш важливими «партнерами», ніж сам арттерапевт. Дитина виявляє по відношенню до них найбільш характерні для себе й пов’язані з досвідом способи конструювання відносин, емоційні реакції, в яких очевидні явища проекції [4, c.167-168].

Важливо враховувати, що ігровий простір, художній матеріал, а також образ виступають для дитини засобом психологічного захисту, до якого вона звертається в складних обставинах. Це пов’язано з можливістю художнього образу до більш-менш довгого «утримання» переживань від їх вияву назовні, а також їх властивості «дистанціювати» переживання за рахунок механізмів проекції. Можна сказати, що образ виконує роль певного «контейнера» («накопичувача»), всередині якого складні переживання дитини можуть зберігатись до тих пір, допоки вона не зможе осмислити їх, чи прийняти
[4, с.168-169].

С. Валкер, посилаючись на праці П. Амстера, перераховує основні форми арт-терапевтичної роботи:

- психологічна оцінка та постановка діагнозу;

- встановлення відносин з дитиною;

- допомога дитині у вербалізації й розумінні переживань;

- допомога в осмисленні того символічного матеріалу, який сприймається дитиною за «небезпечний»;

- формування в дитині нових інтересів, на які вона зможе спиратися у повсякденному житті, та які зможуть допомогти їй у подальшому психологічному розвитку (C. Walktr) [5].

Показниками для застосування арт-терапевтичних методів є [2, c.86]:

- труднощі емоційного розвитку, актуальний стрес, депресія, зниження емоційного тонусу, імпульсивність емоційних реакцій;

- емоційна депривація, переживання дитиною емоційного відторгнення почуття самотності;

- наявність конфліктних міжособових стосунків;

- підвищена тривожність, страхи, фобічні реакції;

- неадекватно сформована «Я-концепція»; низька, дисгармонійна, викривлена самооцінка, низька ступінь самосприйняття тощо.

Застосування методів арт-терапії є необхідним в ситуаціях складних емоційних порушень, несформованості в дитині комунікативної компетенції, а також при низькому рівні розвитку ігрової діяльності та відсутності у дитини ігрових мотивів та інтересу до гри. Арт-терапія дає широке коло можливостей до вияву дитячої емоційної реакції, з використанням соціально прийнятних для цього методів.

У випадках складнощів при спілкуванні: замкненості дитини, при низькій зацікавленості у спілкуванні з однолітками або при надмірній сором’язливості дитини арт-терапія допомагає об’єднати дітей у групу при збереженні індивідуального характеру їх діяльності, спрощує процес їх комунікації, опосередкований творчим процесом та його продуктом. Арт-терапевтичний метод допомагає психологам якнайкраще об’єднати індивідуальний підход до дитини, а також групову форму роботи.

За даними досліджень, застосування арт-терапії в корекційній роботі дозволяє отримати наступні результати:

- забезпечує формування ефективного реагування соціально прийнятними формами;

- забезпечує процес комунікації замкненим, сором’язливим або слабо спрямованих до спілкування з ровесниками дітьми;

- створює сприйнятливі умови для розвитку довільності та спроможності до саморегуляції, спричиняє додатковий вплив на усвідомлення дитинною власних почуттів, переживань та емоційних станів; створює передумови для регуляції емоційних станів та реакцій;

- суттєво підвищує особистісну цінність, сприяє формуванню позитивної «Я-концепції»; створює умови підвищення впевненості у собі, через визнання цінності продукту, створеного дитиною [2, c.97].

Використання арт-терапевтичних прийомів при роботі з невротичними проявами у дітей є ефективним при умові дотримання умов орієнтування ігор та вправ для дітей на їх невротичні прояви, а також при умові поєднання як індивідуальних, так і групових форм роботи.

 

Список використаних джерел

1. Малкіна-Пих І. Г. Гендерна терапія. Довідник практичного психолога [Електронний ресурс] / І. Г. Малкіна-Пих. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: http://medbib.in.ua/gendernaya-terapiya-spravochnik-prakticheskogo.html.

2. Карабанова О. А. Игра в коррекции психического развития / О. А. Карабанова. – Москва: Российское педагогическое агентство, 1997. – 191 с.

3. Карвасарский Б. Д. Неврози/Б. Д. Карвасарский.– Москва: Медицина, 1990. – 576 с.

4. Копытин А. Н. \"Неврозы\" / А. Н. Копытин. – СПб: Лань, 1999. – 256 с.

5. Практикум по арт-терапии/Под ред. А. И. Копытина. — СПб.: Питер, 2001. — 448 с.

 

 

Винокурова О. Ю.