Філософська рефлексія символічної реальності у творчості ж.бодрійяра

 

Французькому філософу та культурологу Ж. Бодрійяру вдалося стати не лише провідним мислителем доби постмодернізму, але й зробити великий крок на зустріч суспільним перебудовам XXІ століття. Його науковий доробок продовжує бути актуальним завдяки запропонованій концепції гіперреального середовища, значущість якого продовжує набирати оберти в сучасну добу. Ж. Бодрійяр не був першопочатківцем в осягненні природи символічної реальності, до існування якої подекуди зверталися Платон (ієрархія ідей та речей), Дельоз (симуляція та імітація), Барт (штучність світу, що виражена у знаках). Однак саме у його науковій творчості проведені паралелі із сучасними цивілізаційними феноменами − комерціалізацією мистецтва, штучністю політики, циклічним характером існування моди та всебічними проявами консюмеризму.

Для того, щоб відслідковувати прояви гіперреального у повсякденному житті, перш за все, слід чітко визначити його межі. Гіперреальність − це нематеріальне середовище сучасного світу в якому оригінал та копія функціонують в одному континуумі. Гіперреальність вважається постісторичним періодом розвитку людства в якому істина як така втрачає власну цілісність, поступаючись безперервним процесам символічного обміну. У цьому середовищі суб'єкт опиняється у "точці незнаходження", яка позбавляє його опіки від однієї конкретної культури [3]. Внутрішньою складовою існування гіперреальності виступають симулякри − деонтологізовані об'єкти та процеси, що позбавлені свого оригіналу. Некоректно було б ототожнювати симулякр із копією, адже остання все ж має свою першооснову.

Наявність симулякрів зустрічається в усіх сферах життя та притаманна культурі загалом. Знімаючи бінарну опозицію між оригіналом та підробкою, вони виконують декілька важливих функцій у сучасному світу, а отже не можуть бути інтерпретовані як виключно деконструктивні явища. Зокрема, мова йде про вироблення нових цінностей в результаті футуристичної орієнтованості симулякрів. Якщо копії наділені схожістю по відношенню до оригіналу та відтворюють теперішній стан явищ і процесів, симулякри являють собою самостійний образ реальності та апелюють до майбутнього. Так чи інакше, вони формують соціальне середовище сучасності та породжують нові способи інтерпретації для всього, що укорінилося у свідомості людини.

На відміну від своїх попередників, французький мислитель доводить лінійний характер існування симулякрів в історичному процесі. На його думку, симулякри були сформовані у добу європейського Відродження через існування матеріальних підробок [2]. У часи промислової революції процес виробництва копій став повсякденним процесом та основою формою трудової діяльності для переважної більшості суспільства. В минулому столітті відбулося кардинальне переосмислення феномену символічного та розуміння симулякру як відокремленого процесу, а не лише репродукованої речі. Прикладом цього може виступати циклічний характер розвитку моди, яка оперує перекомбінуванням мейнстрімних течій. Актуалізуючи течії минулого, вона повертає до життя те, що опинилося у забутті.

У певній мірі симулякри синтезують у собі минуле та майбутнє в людській свідомості, виступаючи при цьому безпричинним наслідком [1]. Колекціонування є досить красномовним прикладом консюмеристської поведінки, де кожен предмет стає симуляцією переживання подій минулого, а його цінність визначається виключно індивідуально. На позасвідомому рівні колекціонування являє собою спробу нівелювати часові межі, подумки нагадати колишні почуття. У колекції завжди має залишатися місце для нового предмету, що апелюватиме до попередніх. Поява нових предметів відроджуватиме колекцію, а нових смислів − культуру загалом. Саме цю функцію виконують симулякри у соціокультурній реальності сьогодення. Спрошуючи та підживлюючи іншими смислами ті чи інші явища вони скасовують їх смертність.

Таким чином, символічне − це не категорія чи поняття, але комунікативний акт обміну та соціальних взаємовідносин, що декларують кінець об'єктивної дійсності, стаючи опозицією між реальним та уявним. Кожен знак та символ може стати симулякром, відщеплюючись від власного субстрату та отримуючи незалежність у власному існуванні. Будучи пустою формою, яка підлаштовується під будь-які нові конфігурації, він уособлює своєрідну рамку для фотографій (смислів), що приєднується зовні.

Список використаних джерел

1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. Перевод и вступительная статья Зенкин С.Н. М.: «Добросвет» 2000 — 387 с. [Электронный ресурс] — Режим доступа. — URL: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Bodr_Simv/index.php

2. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция [Текст] / Перевод О.А. Печенкина. Тула, 2013. — 204 с.

3. Самарская Е. Жан Бодрийяр и его вселенная знаков // Бодрийяр Жан. Общество потребления. Его мифы и структуры. М., 2006, с. 251-264

 

УДК: 376.22

Янковська А. О.,