Погляди на теорію українського націоналізму у творчості І. Франка

Постановка наукової проблеми. Формування нації є визначним чинником у процесі побудови міцної та незалежної держави. Законодавча гілка влади, основою якої є виключно адміністративні та фінансові реформи, атрофує історичну спадщину суспільства. В історичному контексті українці зацікавлені у формуванні свого національного права та етносу. І. Франко говорить: «..чоловік – громадський звір, він живе на світі не сам, а в родині, для громади, він мусить віддавати частину своєї свободи і свого особистого права». [3 С.42]. То ж спробуємо розібратися, що являє собою націотворчий процес та яким його бачить видатний українець.

Актуальність теми дослідження. Роботи Франка вирізняються серед інших ваговим культурним та науковим внеском, користь яких поглинає і поглинатиме в майбутньому свідома спільнота усього світу. Широким колам дослідників, що відрізняються у своїх світоглядних баченнях, дуже важко дійти спільної думки, щодо визначення його політичних та ідейних смаків. Це порушує ряд контреверсійних питань як серед вітчизняних та зарубіжних науковців.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В. Піхорович наголошував на приналежності Франка до ланки активних популяризаторів марксизму, що згодом стає представником соціал-демократичного руху [4]. Натомість Лизанчук В. наголошує на його прагненні побороти комуністичні ідеї [2 С.22]. Р Б. Голод акцентує увагу на меншості українського націоналізму [1 С. 220].

Формування цілей. Дослідити філософсько-історичні погляди Франка на національне питання та проаналізувати їх вплив на українську свідомість.

Виклад основного матеріалу. Ідейні вподобання Франка неоднозначно сприймалися у суспільстві, що є актуальним і для сьогодення. Світогляд діяча дещо відрізнявся від більшості представників української еліти, але це далеко не свідчить про те, що він нехтував долею української держави. Навпаки, його хвилювання поширювалися на долю нації, а не керівництва.

До святкування 150-річчя народження письменника на офіційному сайті ЮНЕСКО була опубліковано, що Франко «являється основоположником соціалістичного руху в Україні» [4]. Так, не підлягає спростуванню той факт, що він займався популяризацією марксистської ідеології, але не в тій спаплюженій формі марксизму-ленінізму, якою нам його представила радянська влада.

Прихильність поглядів сучасників не має впливати на минуле, адже історію треба сприймати такою, яка вона є. Франко займався питанням вивчення та впровадження соціалістичного руху, критикуючи погляди комуністів, щодо перетворення приватної власності у суспільну. У своїй роботі «Що таке поступ?» він аналізує хвилі цивілізаційного розвитку людства у всіх його проявах, та приходить до висновку, що впровадження такої політичної ідеології, як соціал-демократія є доречним, оскільки виносить на перше місце суспільство з його потребами, і в той же час намагається врегулювати класову нерівність, що утворилася історично в результаті суспільного поділу праці [3, C.50].

Будучи прихильником помірного соціалізму Франко критично ставиться до марксистського трактування комунізму через примусову спільність, яка порушує у людині право на індивідуальність, виключення якої, наприклад, в сфері сімейних відносин, з точки зору І.Франка, було б хибним. Можливість існування інших ідеологічних поглядів також не охоплює площину інтересів комуністів, чим обмежує здатність ведення дипломатичних зв’язків між цивілізаціями, що значно уповільнює поступ.

Влада має враховувати власну думку і волю людини задля виховання вільних членів держави. На цих постулатах була побудована ідея соціал-демократії, прихильником якої був Франко. Першим негативним чинником було впровадження необмеженої влади, яка в подальшому відібрала б ключовий фактор демократії – право обирати. Другим було те, що соціалісти націлені на дієве, а головне швидке впровадження реформ у галузі політики, економіки, освіти та культури. Еволюція задає тенденції, результатом яких є стимуляція розвитку динаміки у тих, чи інших галузях, і уникнення застою стає неможливим. Знову ж таки, виключається головна деталь того, що суспільству, яке не має жодного уявлення про освіту та національну свідомість, байдуже на намагання чиновників здійснити реформи, сенсу яких вони навіть не розуміють. Їх головною метою є скинення віковічного ярма неволі і бідноти та упорядкування власного господарства [3, С. 56].

Досліджуючи погляди І.Франка, можна стверджувати, що головним для нього було не піднесення української нації, а сприйняття її такої, що мала строкатий поліетнічний склад. Від становлення Київської Русі і до часів, коли наша держава увійшла до складу Російської імперії, території України постійно піддавалися нападу загарбників. Результатом об’єднання територій стала асиміляція суспільства, що поєднало ментальні, мовні, культурні, та побутові особливості народів. Цей процес спричинив утворення нового соціального прошарку суспільства, який дає нам право вважати недоцільність того твердження, що українці є «чистою» расою, тому Франко, згідно теорії «офіційної народності», не підтримував ні слов’янофілів, ні західників, притримуючись посередницької позиції між першими та другими [4].

Висновки. В процесі побудови незалежної України, наше населення потрапляло під вплив пропаганди, курс якої визначало верховне керівництво, в цій процесах завжди використовуються імена великих українців минулого, в тому числі І. Франка. Свідома нація повинна бути освіченою, максимально неупередженою та оперувати тільки тими якісними та перевіреними даними, які б розкривали нам зміст справжньої історії. Отож, ми бачимо, на скільки критично може сприйматися така неординарна особистість, як І. Я. Франко. Дуже складно проаналізувати його ідейні вподобання, адже навіть такий видатний державний діяч мав дещо розмиті погляди на творення держави та нації, зокрема української.

Список використаних джерел

1.Голод Р. Б. «Націоналізм та інтернаціоналізм у системі історіософських поглядів Івана Франка»/Р. Б. Голод //Вісник прикарпатського університету ім. В. Стефаника. І-Ф.: 2015. – Вип. 30. – С. 217 – 231.

2.Лизанчук В. «Праця І. Франка «Що таке поступ?» як дзеркало сучасних проблем українського державотворення»/ В. Лизанчук // Вісник львівського університету ім. І. Франка. Л.: 2007. – Вип. 31. - С. 17 – 24.

3. Франко І. «Що таке поступ?»/ І. Я. Франко; «Накладом української книгарні». - Нью-Йорк: Вид-во «Накладом української книгарні», 1917. – С. 63

4. Пихорович В. «И все таки вечный революционер». – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://propaganda-journal.net/9612.html

 

Гончар О. О.,