Сутність кіберконфліктів та їхній вплив на міжнародну політику

Актуальність питання кібербезпеки у ХХІ ст. продиктована суспільними змінами у постіндустріальну епоху. Кіберпростір став основною площиною реалізації різними політичними суб’єктами своїх інтересів, починаючи з військово-оборонних і закінчуючи психологічно-пропагандиських. Урегулювання та визначення норм ведення політичної боротьби у кіберпросторі є необхідним для забезпечення норм міжнародного права та виключення можливостей розгортання повномасштабної війн.

Метою дослідження є визначення сутності кіберконфліктів та їхнього впливу на міжнародну політику.

Питання врегулювання і унормування діяльності у кіберпросторі вже давно стало центральним у політиці таких країн як США, Європейський Союз, Росія та Китай. Єдиною тезою серед усіх юристів-міжнародників, політологів-міжнародників та експертів з інформаційної безпеки є те, що кіберпростір – це міжнародний простір, і діяльність держав у кібепросторі повинна відповідати нормам міжнародного права. До цього часу виділяють декілька категорій кібернорм, які врегульовані на тому чи іншому рівні у законодавстві різних держав:

1) ті, що закликають до дотримання існуючих міжнародно-правових норм, які стосуються відповідальності держави у здійсненні збройних конфліктів;

2) ті, що виключають можливість повного знищення або виведення з ладу мережі Інтернет по всьому світові;

3) норми державного права, які зобов’язують будь-яку державу допомагати іншій державі, яка стала жертвою кібератаки;

4) норми врегулювання використання кібертехнологій з метою усунення або попередження зловмисних дій [2];

Як бачимо, жодна з існуючих до цього категорій не виокремлює кіберконфлікт як загрозу існування кібепростору та кібербезпеки, а, отже, вона не є врегульованою. На сьогоднішній день саме приховані або відкриті кіберконфлікти мають найбільший вплив на розвиток міжнародних відносин. Таким чином, кіберконфлікт – це зіткнення або протиборство суб’єктів політики у кіберпросторі, обумовлене протилежністю їхніх інтересів, цінностей і поглядів, яке здійснюється за допомогою технічних засобів (ІТ) і психологічних методів впливу (крізь пропаганду, маніпуляцію і т.д.). Виділяють два простори, у яких одночасно відбувається кіберконфлікт: технічний (technology-based tools) та психологічний (people-based techniques). Технічний простір включає в себе:

1) характер доступу: дротовий або бездротовий; фізична близькість або дистанційність до носіїв необхідної інформації;

2) уразливість тої чи іншої системи; її незахищеність або дефективність;

3) можливість безконтрольного управління потрібною інформацією після входження у потрібну систему; може відбуватися дистанційно [1];

Психологічний простір впливу включає:

1) інформаційний та психологічний тиск на супротивника;

2) деструктивний характер змінюваної інформації;

3) пропаганда, маніпуляція та розповсюдження хибної інформації.

Прикладами кіберконфліктів можуть слугувати: скоординована атака хакерів на комп’ютерні системи державних установ Естонії у квітні 2007 року, атака на комп’ютерні системи державних установ Грузії під час збройного конфлікту у Південній Осетії у 2008 році, кібератаки на енергетичні компанії України у грудні 2015 року, кібератаки США на ІД у квітні 2016 року. Детальний аналіз вищезазначених кіберконфліктів покаже, яку роль вони відіграли у перебігу світової політики.

Висновки та перспективи дослідження полягають у тому, що міжнародне співтовариство й досі не напрацювало взаємопогодженого набору принципів, правил і норм, що регулювали б на міжнародному рівні кіберконфлікти. Очевидним є те, що більшість кіберконфліктів не перетнули межу загальноприйнятих положень “збройного конфлікту”, “застосування сили”, “збройного нападу” і т.д., вони є заангажованими або латентними. Цей факт має два наслідки: по-перше, існуватиме безліч можливостей для ведення кіберконфліктів через неврегульованість. По-друге, характер реакції світової спільноти на такі кіберконфлікти буде невизначеним, що передбачає можливе замороження або відсутність швидких дій задля врегулювання кіберконфліктів, характер яких буде складно передбачити.

Список використаних джерел

1. Herber Lin. Cyber conflict and international humanitarian law. – International review of the Red Cross, 2012. – pp. 515–531.

2.Kenneth Geers. Cyber War in Perspective: Russian Agression against Ukraine. – NATO CCD COE Publications, 2015. – 175 p.

 

Сорочинський О. О.,