Умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за збиток, завда­ний підприємству, установі, організації внаслідок порушення покла­дених на них трудових зобов'язань (ст. 130 КЗпП України).

Підставою для притягнення працівників до матеріальної відпо­відальності є наявність прямого дійсного збитку, завданого підпри­ємству (установі, організації), де вони працюють.

Таким збитком є реальні, а не передбачувані збитки, що поляга­ють у втраті, погіршенні, зниженні цінності майна. Так, якщо з вини працівника було виведено з ладу верстат, прямим збитком є вартість його ремонту.

Вимога відшкодування вартості продукції, яку можна було б ви­пустити за час простою верстата, є незаконною, тому що це вже вимо­га про відшкодування втраченої вигоди, стягнення якого з працівни­ка трудовим законодавством не передбачено. На працівника не може покладатися відповідальність за збиток:

— що належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;

— заподіяний працівником, який перебував у стані крайнього збудження;

— що виник унаслідок виконання працівником незаконного наказу власника або уповноваженого ним органу, що й призвело до збитку;

— завданий унаслідок стихійного лиха (землетрусу, повені, поже­жі та ін.), якщо при цьому працівник виконував свої трудові обо­в'язки.

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну від­повідальність несуть:

1) працівники — за псування або знищення через недбалість мате­ріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірюваль­них приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих під­приємством, установою, організацією працівнику в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій, їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в уста­новах, організаціях і їхні заступники, якщо збиток завдано зайвими грошовими виплатами, неправильною організацією обліку та збере­ження матеріальних або грошових цінностей, невжиттям необхід­них заходів для запобігання простоям, випуску неякісної продукції, розкраданню й псуванню матеріальних або грошових цінностей.

Керівники підприємств несуть відповідальність або разом із пра­цівниками, які завдали збитку, або самі, але за умови, що мова йде про прямий дійсний збиток і його не може бути відшкодовано безпо­середніми винуватцями.

Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному роз­мірі збитку, завданого з їхньої провини підприємству, установі, ор­ганізації, якщо:

— між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна й інших цінностей, переданих йому для збереження або з іншою метою;

— майно або інші цінності було отримано працівником під звіт за одноразовим дорученням або за іншими разовими документами;

— збитку завдано діями працівника, що мають ознаки дій, переслідуваних у карному порядку;

— збитку завдано працівником, який перебував у нетверезому стані;

— збитку завдано недостачею, навмисним знищенням або псуван­ням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при виготовленні їх, а також інструментів, вимірювальних прила­дів, спеціального одягу й інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

— відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за збиток, завданий підприємству, уста­нові, організації при виконанні трудових обов'язків (ст. 134 КЗпП України);

— посадова особа винна в незаконному звільненні або переведен­ні працівника на іншу роботу (ст. 134, 237 КЗпП України).

Договір про повну матеріальну відповідальність може бути укла­дено підприємством, установою, організацією тільки з працівника­ми, які досягли 18 років і обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі збереженням, опрацюванням, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробниц­тва переданих йому цінностей (ст. 135 КЗпП України).

Ці договори можна укладати в письмовій формі тільки з праців­никами визначених категорій. До них належать:

— касири всіх спеціальностей;

— завідувачі складів й комірники, які завідують окремими скла­дами;

— завідувачі магазинів;

— завідувачі відділів або секцій магазинів, якщо в цих відділах або секціях ведеться окремий облік товарів окремим штатом;

— інкасатори й експедитори;

— гардеробники;

— лоточники, продавці ларків і продавці друкованої продукції в кіосках;

— завідувачі ощадних кас, їхніх відділів й відділень, контролери;

— шофери, які займаються централізованим постачанням мате­ріалів та устаткування;

— шофери автобусів міжміського й приміського сполучення, які працюють без кондукторів;

— шофери легкових і вантажних таксомоторів;

— працівники, які одержують і супроводжують товарно-матері­альні цінності;

— завідувачі господарства (якщо немає завідувачів складів);

— майстри дільниць, бригадири й слюсарі станцій технічного об­слуговування, що поєднують функції виконавця робіт з обов'язками завідувача складу;

— позаштатні агенти з розповсюдження преси;

— сортувальники, бригадири сортувальників і оброблювачі перед­плати, які приймають передплату на газети й журнали або здійсню­ють касові операції;

— експедитори, відповідальні за збереження вантажів при транс­портуванні;

— керуючі будинками й коменданти;

— кухарі, сестри-хазяйки дошкільних дитячих установ і таборів;

— завідувачі й кастелянші підприємств, гуртожитків і готелів;

— завідувачі гаражів, автомеханіки (якщо немає посади завіду­вача гаражу);

— головні тренери, тренери за видами спорту;

— пакувальники, які одержують товарно-матеріальні цінності зі складів для упаковування;

— вантажники, які супроводжують вантажі і є відповідальними за збереження їх у дорозі;

— начальники цехів підготовки й комплектування сировини та готової продукції на швейних, взуттєвих, галантерейних, трикотаж­них виробництвах або підприємствах;

— старші майстри цехів, дільниць і змінні майстри цехів, діль­ниць, агрегатів, конвеєрів у всіх галузях легкої промисловості;

— лазники, які продають квитки і зберігають грошовий виторг;

— бібліотекарі;

— диспетчери транспортних господарств;

— заправники пальним автомашин і тракторів;

— слюсарі-інструментальники, які приймають і видають інстру­менти;

— буфетники підприємств громадського харчування;

— завідувачі виробництва підприємств громадського харчу­вання;

— приймальники пунктів прийому склотари (постанова Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 28.12.77 № 447/24).

До перерахованих працівників, з якими укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, належать також інші кате­горії працівників, що слід враховувати при укладанні договору.

На підприємствах, в установах та організаціях недержавної фор­ми власності за наявності в статуті положення, що передбачає мож­ливість установлення матеріальної відповідальності й для інших ка­тегорій працівників, такі вимоги можуть передбачатися колектив­ним договором. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з осо­бами, які не досягли 18-річного віку або не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними і не мають юридичних зобов'язань щодо відшкодування збитку працівниками (ст. 135 КЗпП України).

Не може прирівнюватися до укладання договору про повну мате­ріальну відповідальність взяття працівником одностороннього зобо­в'язання. Проте на працівника може бути покладено зобов'язання з відшкодування завданого збитку в межах повного його розміру, якщо для цього є інші вагомі підстави.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі збитку, завданого з вини працівника, що має ознаки дій, переслідуваних у карному по­рядку, покладається на нього незалежно від того, чи є даний праців­ник матеріально відповідальною особою.

Повну матеріальну відповідальність за спеціальними законодавчи­ми й нормативними актами незалежно від укладення договорів про матеріальну відповідальність несуть:

— працівники роздрібної торгівлі — за недостачу або псування переданих їм товарів, інвентаря, устаткування та ін.;

— касири — за незбереження всіх прийнятих ними цінностей і за пошкодження їх;

— працівники підприємств системи зв'язку — за загублення або затримку доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень тощо.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється лише в тому разі, якщо робота, пов'язана зі збереженням, опрацюван­ням, продажем (відпусканням), транспортуванням або застосуванням у процесі виробництва цінностей, яка на даному підприємстві, в установі, організації виконується спільно, передбачена Переліком робіт, при виконанні яких допускається встановлення такої матеріальної від­повідальності.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється за умови:

— погодження з профспілковим комітетом;

— згоди всіх членів колективу (бригади);

— укладення письмового договору з усіма членами колективу (бригади).

Колективна (бригадна) відповідальність покладається лише на пра­цівників, які підписали договір. При постановці питання про притяг­нення працівника (бригади) до матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган має довести наявність тих юридичних фактів, відповідно до яких закон передбачає покладання такої відпо­відальності (ст. 138 КЗпП України).

Типовий договір про матеріальну відповідальність працівників по­дано в дод. 7.