Щотижневий безперервний відпочинок

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не мен­шою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсумованому обліку робо­чого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визна­чений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за обліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихід­них дні на тиждень, а при 6-денному — один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо це не встановлено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, уз­годженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Якщо вихідний день збігається з установленим законо­давством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступ­ний день після святкового або неробочого.

Працівники, які перебувають у відрядженні, користуються вихід­ними днями відповідно до режиму роботи того підприємства, установи, організації, куди їх відряджено.

На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін.), вихідні дні встанов­люються місцевими радами народних депутатів.

Якщо підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх праців­ників, як правило, встановлюється інший вихідний день, суміжний із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, припинення робо­ти яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами або в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що під­тверджується власником або уповноваженим ним органом за пого­дженням із профспілковим органом підприємства, установи, органі­зації (ст. 69 КЗпП України).

Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахунком, щоб вихідні дні кожної групи працівників по черзі припадали на різні дні тижня.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих праців­ників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілково­го органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках:

— для запобігання суспільному або стихійному лихові, виробни­чій аварії і негайного усунення їхніх результатів;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи суспільного майна;

— для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених ро­біт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робо­та підприємства, установи, організації в цілому або їхніх окремих підрозділів;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних ро­біт із метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Притягнення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноважено­го ним органу (ст. 71 КЗпП України).

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні:

— вагітних жінок;

— жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП Укра­їни);

— працівників, які не досягли 18 років (ст. 192 КЗпП України).

Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін на­данням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України). Грошова компенсація за роботу у вихідний день виплачується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звільненні з невикористаним від. гулом і т. ін.

Святкові і неробочі дні

Чинним законодавством установлено такі святкові й неробочі дні:

— 1 січня — Новий рік;

— 7 січня — Різдво Христове;

— 8 березня — Міжнародний жіночий день;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

— 9 травня — День Перемоги;

— 28 червня — День Конституції України;

— 24 серпня — День незалежності України;

— один день (неділя) — Великдень;

— один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфе­сій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, ор­ганізацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за ці дні.

У святкові й неробочі дні допускаються: робота, призупинення якої неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необ­хідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантаж­но-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП України).

Роботи в ці дні компенсуються відповідно до ст. 107КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприєм­ствах, в установах, організаціях, у яких застосовується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провадилася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул.

[Вверх] [Вниз]

Відпустка працівників

Право щорічної відпустки мають громадяни, які перебувають У трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належнос­ті, а також працюють за трудовим договором із фізичною особою.

При цьому за ними зберігаються:

— місце роботи (посада);

— заробітна плата (ст. 74 КЗпП України).

Тимчасові й сезонні працівники також мають право на відпуст­ку (пропорційно відпрацьованому часу).

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою на основній роботі.

За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому зобов'язані надати невико­ристану відпустку з подальшим звільненням. У цьому разі датою звільнення є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням терміну трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. В такому разі дія трудового договору про­довжується до закінчення відпустки (статті 2, 3, 24 Закону України "Про відпустки").

Види відпусток

Законом України "Про відпустки" (ст. 4) встановлюються такі види відпусток:

1) щорічні:

— основна відпустка (ст. 6 Закону);

— додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах (п. 7 Закону);

— додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткова відпустка у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 Закону);

4) соціальні відпустки:

— у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

— для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5) відпустка без збереження заробітної плати (статті 25, 26 За­кону). Колективним договором, угодою або трудовим договором мо­жуть установлюватися й інші види відпусток.