Гарантії та пільги для жінок

Законодавством забороняється відмовляти жінкам у прийомі на роботу і знижувати їм заробітну плату у зв'язку з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, самотнім матерям, що мають дити­ну до 14 років або дитину-інваліда.

При відмові їм у прийомі на роботу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про причини відмови в письмо­вій формі (ст. 184 КЗпП України).

Працюючі жінки також мають гарантії і пільги. Так, не допустимо залучати жінок до робіт у нічний час, до понаднормових робіт, до робіт у вихідні дні і направляти у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП Укра­їни).

Згідно зі ст. 54 КЗпП України нічним вважається час із 22-ї годи­ни вечора до 6-ї години ранку. Якщо на цей час припадає тільки частина зміни (наприклад, 2 години), то й у цьому разі жінок не мож­на залучати до роботи.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до понаднормових робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП України). Відмова жінки в таких випадках не може розглядатися як порушення трудової дис­ципліни.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, що є легшою і виключає вплив Шкідливих чинників, вона підлягає відстороненню від роботи зі збе­реженням середнього заробітку за всі пропущені з цієї причини ро­бочі дні за рахунок підприємства, установи, організації (ст. 178 КЗпП України). Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу зі збереженням середнього заробітку на попередній роботі до досягнення дитиною 3-річного віку. Якщо заробіток на легшій роботі вищий, ніж той який вони отримували до переведення, то їм виплачується фактичний заробіток.

Жінкам, які працюють на роботах із шкідливими умовами праці що дає право на додаткову відпустку, період виконання інших робіт у зв'язку з вагітністю включається в стаж для додаткової відпустки.

Відпустка жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами надається тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнення пологів, народження двох і більше дітей або якщо жінка відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" належала до І—IV категорії — 70) календарних днів після пологів. Ці дні розра­ховуються сумарно і надаються жінкам цілком незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, а також, на їхнє бажання, надається частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з оплатою за ці періоди допомоги з державного соціального страхування (ст. 179 КЗпП України).

У тому разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, обумовленою медичним висновком, але не більше, ніж до досягнен­ня дитиною 6-річного віку.

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підста­ві лікарняного листка, який видає відповідна медична установа.

За весь період такої відпустки всім жінкам виплачується допомо­га з державного соціального страхування в розмірі 100 % незалежно від тривалості загального стажу роботи.

Підприємства й організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку і відпустку без збе­реження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалос­ті, ніж передбачено законодавством.

Частково оплачувану відпустку і додаткову відпустку без збере­ження заробітної плати для догляду за дитиною може бути викорис­тано цілком або частково також батьком дитини, бабусею, дідусем або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною або особою, котра усиновила або взяла опікунство над дитиною.

Згідно із ст. 180 КЗпП України власник зобов'язаний надавати жінкам відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами і за їхньою заявою приєднувати до цієї відпустки і щорічну відпустку. При цьо­му чергова відпустка надається на бажання жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї незалежно від трива­лості роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У будь-якому разі щорічна відпустка надається в повному розмі­рі, а не пропорційно відпрацьованому часу (якщо в жінки немає 6-місячного стажу роботи, відпустку вона одержує авансом). Якщо жінка не використала відпустку за минулий рік, то на її прохання відпустки за минулий і поточний рік належить об'єднати. Коли тер­мін відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами настає в період чергової відпустки, то невикористана його частина переноситься на інший час.

Частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досяг­нення нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збереження заро­бітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку надаються за заявою жінки або осіб, котрі здійснюють фактич­ний догляд, цілком або частково в рамках передбаченого терміну й оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваже­ного ним органу (ст. 181 КЗпП України).

Час частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і додаткової відпустки без збережен­ня заробітної плати для догляду за дитиною (відповідно до медично­го висновку) до досягнення нею 6-річного віку зараховуються як у загальний, так і в безперервний стаж і стаж роботи за спеціальністю. Час наданої підприємством відпустки для догляду за дитиною понад норму, встановлену законодавством, в безперервний стаж не зарахо­вується.

У стаж роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, час відпустки для догляду за дитиною не зараховується.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з виплатою у встановлено­му порядку допомоги у зв'язку з пологами за період із дня усинов­лення і по закінченні 56 днів із дня народження дитини (70 календар­них днів — при усиновленні 2 дітей і більше). їм також надаються частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнен­ня нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збереження заробіт­ної плати тривалістю відповідно до медичного висновку, але не біль­ша, ніж до досягнення дитиною 6-річного віку (ст. 182 КЗпП Укра­їни). Працюючі жінки, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і приймання їжі мають право на додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через 3 години тривалістю не менше ЗО хвилин кожна (ст. 183 КЗпП України). Терміни і порядок надання перерв для году­вання дитини визначає власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з огляду на побажання матері.

Іноді, з огляду на відстань від місця роботи до місця проживання жінки і стан здоров'я дитини, перерву може бути продовжено. За наявності двох і більше немовлят тривалість додаткової перерви встановлюється не менше 1 години.

При 7- і 8-годинному робочому дні жінці,, як правило, надаються дві додаткові перерви для годування дитини (з інтервалом 3 години, з огляду на обідню перерву), а при 6-годинному робочому дні — дві додат­кові перерви, з огляду на обідню перерву, і одна, якщо обідню перерву не передбачено. Якщо ж дитину за станом здоров'я потрібно годувати частіше, необхідно подати медичний висновок.

У тому разі, коли жінка не має можливості використовувати нада­ну перерву у зв'язку з віддаленістю місця роботи від місця проживан­ня, для годування дитини допускається приєднання додаткової пере­рви до обідньої перерви, об'єднання двох перерв або перенесення їх на кінець робочого дня.

Додаткові перерви надаються також для штучного годування ди­тини.

Перерви для годування дітей включаються в робочий час і оплачу­ються із середнього заробітку.

Законодавством забороняється звільнення з роботи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за медичним висновком — до 6 років), самотніх матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Звільнення таких жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі повної ліквідації підприємства, уста­нови, організації і за умови їхнього обов'язкового працевлаштування (ст. 184 КЗпП України).

По закінченні терміну трудового договору звільнення вагітних жі­нок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (або старших, ніж 3 роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина відповідно до медичного висновку в цей період потребує домашнього догляду), самотніх матерів (жінок неодружених, котрі подали свідоцтво про народження дитини, в якому немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, удови), що мають дити­ну віком до 14 років або дитину-інваліда, також відбувається з обов'язковим працевлаштуванням (ч. З ст. 184 КЗпП України).

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав це зобов'язання з працевлаштування, якщо працівниці не було надано на тому або на іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з по­важної причини (наприклад, за станом здоров'я).

Ці гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку із за­кінченням терміну договору таких працівників, коли їх було прийнято на сезонні роботи.

Законодавством передбачено низку пільг для жінок. Згідно зі ст. 185 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки в санаторії і в будинки відпочинку безплатно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.

Жінкам (або одному з працюючих членів сім'ї) також надається допомога по догляду за хворою дитиною віком до 14 років на період, коли є потреба у догляді за дитиною, але не більший, ніж 14 календар­них днів. У разі, якщо сім'я має кількох дітей віком до 14 років і вони хворіють не одночасно, допомога з тимчасової непрацездатності нада­ється на кожну дитину окремо. Якщо одночасно хворіють двоє і більше дітей, то лікарняний листок видається один на всіх хворих дітей і допомога з тимчасової непрацездатності надається за одним лікарня­ним листком.

У тому разі, коли дитина хворіє і по закінченні терміну, на який може бути видано лікарняний листок по догляду за нею (14 днів), особі, яка працює, видається довідка про тимчасову непрацездатність на пері­од захворювання дитини.

Допомога з тимчасової непрацездатності за час відсутності на роботі відповідно до довідки не надається.

Працюючій матері або іншій працюючій особі, звільненій від робо­ти у зв'язку з перебуванням разом із хворою дитиною в стаціонарі, допомога з тимчасової непрацездатності виплачується за увесь час пере­бування в стаціонарі.

Сезонним і тимчасовим працівникам, які доглядають за хворою ди­тиною, допомога з тимчасової непрацездатності призначається і випла­чується на загальних підставах (Положення про порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям із дітьми).

Жінки, які народили 5 і більше дітей і виховали їх до 8-річного віку, а також матері інвалідів з дитинства, що виховали їх до цього віку, мають право на призначення пенсії за віком по досягненні 50 років і при стажі роботи не менш як 15 років із зарахуванням до стажу роботи часу по догляду за дітьми (Закон України "Про пенсійне забезпечення").

Дружинам військових, крім військовослужбовців термінової служ­би, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, зараховується також період проживання разом із чоловіком у місцевостях, де не було можливості працевлаштування за фахом, але не більш як 10 років (Закон України "Про соціальний і правовий за­хист військових і членів їхніх сімей").

Жінки, в яких є діти віком до 15 років, мають переважне право на Укладання трудового договору про роботу вдома (Положення про умови Праці надомників, затверджене Постановою Держкомпраці СРСР і Сек­ретаріату ВЦРПС від 29.09.81).

На час відсутності працівниці-жінки, яка народила дитину, влас­ник або уповноважений ним орган має право прийняти на її місце іншого працівника, уклавши з ним тимчасовий трудовий договір. Працюючі жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, відповідно до чинного законодавства мають право:

— на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних;

— на додаткову відпустку без збереження заробітної плати трива­лістю 14 календарних днів щорічно.

Праця молоді

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18 років. Як правило, на роботу приймаються особи, що досягли 18 років.

Разом із тим за згодою одного з батьків або осіб, які їх заміня­ють, можуть як виняток прийматися на роботу особи, котрі досягли 15 років.

Допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, про­фесійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легких робіт, що не заподіюють шкоди здоров'ю і не по­рушують процесу навчання, у вільний від навчання час по досягнен­ні ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, яка заміняє його (ст. 188 КЗпП України).

Неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються в пра­вах до повнолітнього.

Приймаючи на роботу неповнолітніх, власник або уповноваже­ний ним орган зобов'язаний ознайомити їх із правилами внутріш­нього трудового розпорядку, правилами техніки безпеки, виробни­чої санітарії, протипожежної безпеки. Підлітки зобов'язані знати свої права й обов'язки. Якщо робота підлітка буде пов'язана з обслу­говуванням верстатів, машин, механізмів, його необхідно попередньо ознайомити з правилами їхньої експлуатації і провести інструктаж з техніки безпеки безпосередньо на робочому місці.

Для осіб, які не досягли 18 років, випробувальний термін при прийомі на роботу не встановлюється (ст. 7 КЗпП України).

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначен­ням дати їхнього народження (ст. 189 КЗпП України).

При прийомі на роботу цих осіб власник або уповноважений ним орган має враховувати, що їх не може бути допущено до виконання важких робіт, робіт із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також підземних робіт (ст. 190 КЗпП України).

Розв'язуючи це питання, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний керуватися Переліком важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.94 № 46.

При проходженні виробничої практики особи віком до 18 років» які навчаються у професійних навчально-виховних закладах і загальноосвітніх школах, можуть перебувати на виробництві і на роботах, перерахованих у Переліку, не більше 3 годин на день.

Граничнодопустимі навантаження для неповнолітніх визначено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.96 № 59.

Згідно з цим наказом граничні норми підіймання і переміщення вантажів підлітками під час короткочасної і тривалої роботи не мо­жуть перевищувати:

а) при короткочасній роботі:

— у віці 14 років: для юнаків — 5, для дівчат — 2,5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 12, для дівчат — 6 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 14, для дівчат — 7 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 16, для дівчат — 8 кг;

б) при тривалій роботі:

— у віці 15 років: для юнаків — 8,4, для дівчат — 4,2 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 11,2, для дівчат — 5,6 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 12,6, для дівчат — 6,3 кг.

Граничні норми сумарної ваги вантажів для підлітків з розрахун­ку на годину робочого часу не можуть перевищувати:

а) при підійманні ваги з рівня робочої поверхні:

— у віці 14 років: для юнаків — 10, для дівчат — 5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 48, для дівчат — 12 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 160, для дівчат — 40 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 272, для дівчат — 72 кг;

б) при підійманні ваги з підлоги:

— у віці 14 років: для юнаків — 7, для дівчат — 3,5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 24, для дівчат — 6 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 80, для дівчат — 20 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 130, для дівчат — 32 кг.

Усі особи віком до 18 років приймаються на роботу тільки після по­переднього медичного обстеження і надалі, по досягненні 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП України).

Якщо медичний висновок лікувальної установи є позитивним, під­літок працює далі. Якщо ж під час огляду встановлено, що дана робота негативно впливає на його здоров'я (медична установа дає висновок про неможливість використання праці такої особи на цій роботі), то влас­ник або уповноважений ним орган зобов'язаний перевести такого під­літка на іншу, не протипоказану йому роботу.

Забороняється також залучати працівників віком до 18 років на нічні та понаднормові роботи і на роботи у вихідні дні.

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадяна­ми право на працю. Особливості праці неповнолітніх установлюються законодавством України.

Реалізації права на працю сприяє навчання, в тому числі трудове Навчання, учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, здійснюване в спеціально обладнаних помешканнях, навчально-трудових центрах або безпосередньо на виробництві.

Виконана при цьому учнями робота оплачується у встановленому законодавством порядку.

Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на термін не менш як 2 роки після закінчення навчання в серед­ніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчаль­них закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення з військового (навчального закладу) за станом здоров'я або сімейними обставинами (ст. 7 Закону України "Про спри­яння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні").

Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, потребу в яких було заявлено підприємствами, установа­ми, організаціями, надається робота за спеціальністю на період не менш як 3 роки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Украї­ни (ст. 197 КЗпП України).

Випускники, які уклали договір із вищим навчальним закладом після зарахування на навчання за державним замовленням, зобов'я­зані відпрацювати на місці призначення не менше 3 років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на цільові місця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.92 № 408 "Про пільги для сільської молоді при прийомі у вищі навчальні заклади, удосконалення системи перепідготовки і підвищення квалі­фікації кадрів", після закінчення вищого навчального закладу на­правляються на роботу на підприємства, в організації сільського, лісо­вого, водного господарства, переробних галузей агропромислового ком­плексу, закладів соціальної сфери села і зобов'язані відпрацювати на місці призначення не менше 3 років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і віднесені до III і IV категорій, зобов'язані після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати на місці призначення не менше 3 років.

Розірвання випускником договору допускається з таких поваж­них причин:

— встановлення інвалідності І і II групи, внаслідок чого випуск­ник не може виїхати на роботу за призначенням;

— встановлення інвалідності І і II групи в дружини (чоловіка), одного з батьків (або осіб, що заміняють їх) випускника;

— якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину віком до 3 років або дитину, що відповідно до медичного висновку потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку), мати-одиначка або батько-одинак, котрі мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

— проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім термінової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержант­ського і старшинського складів, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах України, Національній гвардії, Прикордонних вій­ськах, Службі безпеки, а також в інших формуваннях, утворених відповідно до законодавства України, і служба в органах внутрішніх справ поза місцем розміщення замовника;

— вступ до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації для випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Розірвання договору з ініціативи замовника допускається:

— у разі неможливості надання випускникові роботи за спеціаль­ністю відповідно до медичного висновку (якщо медичний огляд для прийняття на роботу згідно із законодавством є обов'язковим) або висновку медико-соціальної (експертної) комісії;

— у разі банкрутства замовника.

Якщо випускник без поважних причин не захистив дипломного проекту, замовник може надати йому роботу з урахуванням отрима­ної спеціальності і кваліфікації.

Молодим спеціалістам, які одержали направлення на роботу пі­сля закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. За час відпустки молодим спеціа­лістам виплачується допомога в розмірі місячної стипендії за раху­нок замовника. Після укладення трудового договору на молодих спеціалістів поширюються всі види соціального захисту, передбаче­ні колективним договором працівників підприємства, установи, ор­ганізації.

Посади за штатним розкладом, на які в поточному році має бути прийнято на роботу молодих спеціалістів згідно із договором, не під­лягають заміщенню іншими працівниками. У разі виробничої необ­хідності на ці посади може бути прийнято інших працівників на термін до призначення на них молодих спеціалістів.

Якщо випускник за його згодою переводиться на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, йому видається цим підпри­ємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються всі права й обов'язки моло­дого спеціаліста.

Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади на відмін­но, за рішенням замовника може встановлюватися більш висока заро­бітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники, які одержали направлення на роботу в іншу місце­вість, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, не забезпечені житлом відповідно до договору і які і далі працюють за призначенням після визначеного терміну, мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням.

Звільнення молодого фахівця з ініціативи замовника до закін­чення терміну договору дозволяється у випадках, передбачених ст. 40 КЗпП (Порядок працевлаштування випускників вищих на­вчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 № 992).