Звільнення у разі тривалого нез'явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності

Власник або уповноважений ним орган має право звільнити пра­цівника у разі нез'явлення його на роботі більше 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами.

Разом із тим законодавством України при певних захворюваннях установлено більш тривалий термін збереження місця роботи (поса­ди) працівника.

Це стосується туберкульозу та деяких інших захворювань. При цьому необхідно мати на увазі, що закон надає право власникові або уповноваженому ним органу звільнити працівника з цих мотивів, але не вимагає від нього це робити.

Тобто власник або уповноважений ним орган має сам прийняти рішення про таке звільнення.

При підрахунку терміну невиходу працівника на роботу не мож­на приєднувати окремі періоди. Забороняється звільняти працівни­ка, якщо він:

— утратив працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або про­фесійним захворюванням до поновлення працездатності або встанов­лення йому групи інвалідності;

— утратив працездатність у зв'язку із захворюванням на туберку­льоз. У такому разі місце роботи (посада) зберігається за ним до 10 місяців;

— вилікувався, незважаючи на те, що хворів більше 4 місяців. На практиці звільнення працівника, який занедужав на трива­лий час, провадиться тільки в тому разі, якщо його не можна замі­нити іншим або перерозподілити його роботу серед працівників.

Тобто при звільненні працівника на цій підставі вирішальне зна­чення має не тривалість захворювання працівника, а необхідність у ньому на виробництві і конкретні обставини.

З причин тривалого невиходу на роботу внаслідок тимчасової не­працездатності також може бути звільнено працівників, направлених на примусове лікування від алкоголізму за рішенням суду в психонев­рологічні лікарні.

Звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України має здійснюватися після одержання попередньої згоди профспілкового органу.

Звільнення у разі поновлення на роботі працівника, який рані­ше виконував цю роботу

При поновленні на роботі незаконно звільненого працівника, пра­цівника, який виконував його обов'язки, може бути переведено за його згодою на іншу роботу або, в разі неможливості такого переве­дення, звільнено за п. 6 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення в цьому разі є таке:

— працівника було призвано чи зараховано на строкову військову службу, або він став курсантом військового навчального закладу, а потім його було звільнено (відраховано) з військової служби (навчаль­ного закладу) за станом здоров'я або за сімейними обставинами, і він повертається на попереднє місце роботи (посаду), якщо з дня призову (зарахування) його на військову службу (навчання) минуло не більше З місяців, без урахування часу проїзду до місця постійного проживан­ня (ст. 86 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу");

— працівника було притягнуто до кримінальної відповідальності і виправдано, або його притягнення було визнано незаконним, та якщо він довів до відома про це не пізніше 1 місяця з дня виправдувального вироку або постанови;

— працівника відновлено на роботі рішенням комісії з трудових спорів або суду;

— при поверненні на роботу реабілітованих осіб.

В інших випадках, передбачених законодавством, громадяни ма­ють право на попереднє місце роботи тільки в тому разі, якщо воно є вакантним. В іншому разі вони мають право на працевлаштування на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Такі пільги мають особи:

— звільнені після закінчення строкової військової служби;

— які повернулися з-за кордону після закінчення терміну дого­вору;

— у яких закінчився термін виборної роботи.

При звільненні внаслідок поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, одержання попередньої згоди профспіл­кового органу законодавством не передбачено.

Працівникові, звільненому за п. 6 ст. 40 КЗпП України, має бути виплачено вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.