Неповний робочий час і ненормований робочий день

Неповний робочий час може встановлюватися за згодою між пра­цівником і власником або уповноваженим ним органом як при при­йомі на роботу, так і через деякий час (ст. 56 КЗпП України).

Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щодня працює меншу кіль­кість часу, ніж це потрібно за графіком або за правилами внутрішньо­го трудового розпорядку, наприклад, не 8 годин, а 4. При неповному робочому тижні замість скорочення тривалості робочого дня може бути скорочено кількість робочих днів протягом тижня. Зокрема, може бути обумовлено угодою роботу через день та ін.

Система праці за умов неповного робочого часу характеризується такими ознаками:

— працівник зайнятий на роботі лише частину робочого часу й оплата його праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від кількості виробленої продукції;

— тривалість робочого часу для осіб, яких наймають на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня, вста­новлюється власником за згодою з працівником;

— для працівників, зайнятих протягом неповного робочого часу, робота є постійною.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані встановити не­повний робочий час за їхніми заявами:

— вагітній жінці;

— жінці, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда віком до 16 років, у тому числі ту, яка перебуває під її опікою;

— жінці, яка здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

Крім цього, робота на умовах неповного робочого часу може вста­новлюватися для пенсіонерів, інвалідів, інших осіб, які за станом здо­ров'я не можуть працювати протягом повного робочого дня. При цьому тривалість щоденної роботи, як правило, не може бути меншою ніж 4 години, а робочого тижня — 20—24 години відповідно, при 5- і 6-денному робочому тижні.

Згода на роботу за умов неповного робочого часу оформляється наказом.

Робота за умов неповного робочого часу не призводить до обмежень трудових прав працівників, зокрема, не обмежує їхніх прав на щорічну відпустку такої самої тривалості, як і при роботі з нормальною тривалі­стю робочого часу, не змінює узвичаєного порядку нарахування вироб­ничого стажу, виплат, допомог із соціального страхування.

У деяких ситуаціях як виняток може вводитися ненормований робочий день. Відмінність ненормованого робочого дня від нормова­ного полягає в тому, що для працівників із ненормованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочого часу є також коло й обсяг обов'язків, що покладаються на них.

Ненормований робочий день є однією з умов праці деяких категорій працівників, робота яких у зв'язку зі специфікою та характером їхньої праці не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня.

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу, робота яких не піддається обліку за часом (агенти, консуль­танти, інструктори та ін.); для працівників, які розподіляють час для роботи на свій розсуд; для працівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Юридичною підставою для віднесення працівників до категорії осіб із ненормованим робочим днем на підприємствах (в організаціях і уста­новах) є відповідні списки посад та професій, що затверджуються при укладанні колективного договору і є додатком до нього.

Компенсацією за роботу понад нормальну тривалість для таких пра­цівників може бути надання додаткової відпустки, тривалість якої вста­новлюється колективним договором.

Можливий варіант, коли необхідна робота може виконуватися пра­цівниками вдома, що значно скорочує витрати на виробництво. Вона має сезонний характер або є короткочасною.

У такому разі допоможуть знання про регламентування умов праці надомних, сезонних і тимчасових працівників.

Надомна праця

Надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома з матеріалів та з викорис­танням знарядь і засобів праці, що виділяються підприємством або придбаних за рахунок коштів цього підприємства. Власник або уповно­важений ним орган можуть дозволити надомникам виготовлення виро­бів для підприємства з власних матеріалів і з використанням власних механізмів та інструментів. Виконання обумовлених договором (завдан­ням) робіт може провадитися за участю членів сім'ї надомника.

Переважне право на укладання трудового договору про роботу вдо­ма надається: жінкам, які мають дітей віком до 15 років; інвалідам і пенсіонерам (незалежно від виду призначеної пенсії); особам, які досягли пенсійного віку, але не одержують пенсії; особам зі зниженою праце­здатністю; особам, які здійснюють догляд за інвалідами або членами сім'ї, котрі хворіють протягом тривалого часу і за станом здоров'я по­требують догляду; особам, зайнятим на роботах із сезонним характером виробництва (в міжсезонний період), а також тим, хто навчається на стаціонарі (Положення про умови праці надомників, затверджене по­становою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС 29.09.81).

Понаднормові роботи

Понаднормовими вважаються роботи понад установлену тривалість Робочого дня (ст. 52 і 53 КЗпП України). Понаднормовими визнають­ся тільки ті роботи, що велися з відома власника або уповноваженого ним органу.

Якщо така робота виконується працівником без відома власника або уповноваженого ним органу з власної ініціативи, то вона не вва­жається понаднормовою і відповідній оплаті не підлягає.

При веденні підсумованого обліку робочого часу понаднормовою вважається робота понад норму тривалості робочого часу за обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік).

Власник або уповноважений ним орган можуть застосовувати по­наднормові роботи тільки у виняткових випадках з обов'язкової згоди профспілкового органу (ст. 64 КЗпП України). Оскільки випадки за­стосування понаднормових робіт є винятковими, не допускається їхнє санкціонування на тривалий період. Понаднормові роботи можуть за­стосовуватися:

— при проведенні робіт, необхідних для безпеки країни, а також для запобігання стихійному лихові, виробничій аварії та при негайно­му усуненні їхніх наслідків;

— при проведенні суспільно необхідних робіт із водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'яз­ку, для ліквідації випадкових або несподіваних обставин, що порушу­ють їхнє правильне функціонування;

— при необхідності закінчення початої роботи, що внаслідок не­передбачених обставин або випадкової затримки, викликаних дотри­манням технічних умов виробництва, не могла бути закінчена в нор­мальний робочий час, і коли припинення її може призвести до псуван­ня або знищення майна, а також у разі потреби проведення обов'язко­вого ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, несправність яких викликає припинення робіт для значної кількості працівників;

— при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних ро­біт з метою недопущення чи усунення простою рухомого складу або скупчування вантажів у пунктах відправлення і призначення;

— для продовження роботи при нез'явленні змінного працівника, коли в роботі не допускається перерв. У цьому разі власник або упов­новажений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів для заміни відсутнього працівника (ст. 65 КЗпП України).

Не допускається проведення понаднормових робіт для виконання виробничих завдань, ліквідації втрат робочого часу, викликаних про­стоєм та ін., під приводом виробничої необхідності.

Загальний час понаднормових робіт не може перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП України).

При підсумованому обліку робочого часу понаднормові роботи протягом дня разом із роботою за графіком не можуть перевищувати 12 годин.

До понаднормових робіт забороняється залучати:

— вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

— працівників, які не досягли 18 років;

— працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і про­фесійно-технічних закладах без відриву від виробництва, у дні занять (ст. 63 КЗпП України);

— інвалідів;

— хворих на туберкульоз;

— працівників, які навчаються без відриву від виробництва в на­вчальних закладах II—IV рівнів акредитації, у період їхньої виробни­чої практики.

Залучення працівників до понаднормових робіт компенсується підвищеною оплатою. Компенсування відгулом не допускається.

[Вверх] [Вниз]

Час відпочинку

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є:

— перерви протягом робочого дня;

— щоденний відпочинок (перерви між робочими днями);

— щотижневі дні відпочинку;

— святкові й неробочі дні;

— відпустки.