Методи і стилі управління персоналом

"Усе управління, врешті-решт, зводиться до стимулювання
актив­ності інших людей" (Лі Якокка).

Методи управління — це сукупність прийомів, за допомогою яких Досягається мета на багатьох етапах виконання управлінських рішень, їх можна класифікувати за різними ознаками.

За характером етапів управлінської діяльності методи управлін­ня поділяються на методи підготовки, ухвалення, організації, кон­тролю за виконанням управлінських рішень. За характером етапів здійснення впливу на виконавців методи управління поділяються на економічні, організаційно-розпорядчі, правові та соціально-психологічні.

За характером впливу на виконавців методи управління поділя­ються на методи прямого і непрямого впливу.

За характером застосування методи управління поділяються на загальні і спеціальні.

На практиці в кожному конкретному випадку методи чи їхні комбінації мають відповідати поставленим меті та завданням, а та­кож загальним параметрам їхнього досягнення [3].

Стиль управління — це манера та спосіб поведінки керівника у стосунках з персоналом. Є багатоваріантна класифікація стилів управління, які поділяються за одним або кількома критеріями.

Одновимірні стилі управління можна зобразити за допомогою схеми, наведеної на рис. 2.1.

Авторитарному стилю управління властиве одноосібне виявлен­ня волі за наявності управлінських функцій у керівника. Взаємо­відносини керівника і персоналу зводяться до того, що керівник дає вказівки, які підлеглі зобов'язані неухильно виконувати. Такий керів­ник вимогливий до підлеглих без поблажливості, насаджує суворий психологічний клімат у колективі. Керівник цього типу буде опти­мальним там, де немає часу на проведення нарад і обговорення ситуа­цій, а необхідно ухвалювати швидкі рішення.

При автономному стилі управління керівник відіграє стримую­чу пасивну роль. Рішення виробляється більшістю співробітників. Автономний стиль будується на основі ділового й особистого авто­ритету. Такий керівник вміє використовувати свою владу, не апелюючи до неї. Як правило, він надає перевагу активній участі співробітників у виробленні рішення, залишаючи за собою право остаточного вибору. У повсякденній діяльності такий керівник кон­тактний, тактовний, піклується про розвиток ділової ініціативи підлеглих. Такий стиль управління допустимий у деяких видах сфери матеріального виробництва, а також в управлінні навчальними закла­дами.

Співпричетний стиль поряд із участю в процесі прийняття рі­шень керівника допускає також участь у ньому і співробітників. Керівник співпричетного стилю надає повну свободу дій своїм під­леглим у межах їхніх функціональних обов'язків. Виробнича дис­ципліна в такому колективі підтримується переважно за рахунок свідомості співробітників. Вони цінують керівника за вміння гене­рувати ідеї, створювати теплий емоційний клімат у колективі, за неконфліктність, довірливість, а часто і за невимогливість. У разі якщо такий керівник позбавлений творчих начал, його робота зво­диться до паперового порядку, уникнення конфліктів, браку ініціативи. Тому цей стиль управління не ефективний у складних ситуа­ціях. Він допустимий у творчих колективах сфери культури й науки.

Рис. 2.1. Одновимірні стилі управління

Комбінований стиль у процесі вироблення рішення допускає використання елементів авторитарного й автономного стилів.

Авторитарний стиль управління поділяється на абсолютистський, автократичний, бюрократичний, патріархальний і прихильний. При абсолютистському (диктаторському) стилі управління персоналові відведено роль сліпого виконавця вказівок керівника. Автокра­тичний стиль управління керівника реалізується за допомогою великого адміністративного апарату. Бюрократичний стиль керів­ництва оснований на неухильному дотриманні правил ієрархічної градації. Патріархальний стиль передбачає посилання керівника при ухваленні рішень на авторитет особистості або організації вищого рівня. Прихильний стиль управління базується на індивідуальних рисах особистості керівника.

Співпричетний стиль управління зазвичай поділяється на кому­нікативний, консультативний і співучасний.

"Перший міф науки управління полягає в тому, що вона існує" (Закон Хеллера).

Використовуючи комунікативний стиль управління, керівник приймає рішення тільки після обговорення його особливостей із співробітниками. При цьому вони можуть висловлювати думку про рішення, яке ухвалюється, проте, зрештою, мають його викону­вати.

Консультативний стиль передбачає прийняття керівником рі­шення тільки після одержання докладної інформації та пропозицій з боку співробітників.

Співпричетний стиль передбачає схему, відповідно до якої керів­ник висуває проблему й визначає рамки її розв'язання, а співробіт­ники самі обирають спосіб розв'язання.

На практиці у стресових і кризових ситуаціях рекомендуються авторитарні стилі управління. При цьому процеси формування і здійснення мети мають реалізуватися якомога швидше із застосу­ванням усіх важелів влади, навіть якщо від цього втрачається якість ухвалюваних рішень. Чим вищий ступінь стресової або кризової ситуації, тим різкіша форма вираження авторитарного управління.

При недостатній наполегливості керівника у виконанні конкрет­них завдань допустиме застосування співпричетних стилів управ­ління, причому якість рішень у цьому разі поліпшують кооперу­вання, погодження та наради спеціалістів, які вимагають тимчасо­вих затрат.

"Усе мистецтво управління зводиться до двох речей:
обдаровувати й карати" (Магомет II).

Стилі управління в міру вираженості функцій управління, як правило, поділяються так:

— нововведення;

— постановка мети;

— співпричетність;

— погодження мети;

— система;

— орієнтація на результат;

— доведення завдань;

— правила вирішення;

— мотивація;

— координація;

— комунікація;

— освоєння процесу;

— розвиток особистості;

— управління тільки у виняткових випадках.

При управлінні за допомогою нововведення як головне завдан­ня висувається вимога розробки інновацій.

При управлінні за допомогою постановки мети на перший план виходить завдання вирішення операційної мети на кожному ієрархіч­ному рівні. Цей вид управління обмежується кошторисом та аналі­зом досягнутого результату.

Управління за допомогою причетності співробітників здійсню­ється шляхом залучення підлеглих до процесу формування, забез­печення та здійснення мети.

Стиль управління за допомогою погодження мети являє собою симбіоз стилів: постановка мети і співпричетність співробітників. При цьому співробітники беруть участь у визначенні як стратегіч­ної, так і поточної мети. Таким чином вони краще засвоюють мету організації, що підвищує якість їхньої роботи.

"Управління являє собою не що інше, як налаштовування
інших людей на працю" (Лі Якокка).

Управління за допомогою системи передбачає створення кібер­нетичного циклу управління як основного важеля контролю за проце­сами, що відбуваються.

При управлінні за допомогою орієнтації на результат весь процес підготовки, ухвалення та реалізації рішення орієнтується на кінце­вий продукт.

Управління шляхом доведення завдань ставить на чолі всього якісний розподіл функцій між рівнями ієрархії.

Управління за допомогою правил вирішення полягає у визна­ченні правил, за якими мають реалізуватися рішення, котрі, у свою чергу, мають бути орієнтовані на досягнення загальної мети.

Стиль управління шляхом мотивації реалізується через ство­рення дійових стимулів, які дають змогу задовольняти як індивіду­альні запити співробітників, так і мету організації.

При управлінні за допомогою координації шляхом погодження часткових сфер діяльності вдається знизити ступінь конфліктності в процесі роботи організації.

Стиль управління шляхом освоєння процесу характеризується чітко вираженим безпосереднім впливом і контролем керівника за його перебігом.

Управління шляхом особистісного розвитку реалізується через створення сприятливих умов для розвитку особистості.

Стиль управління лише у виняткових випадках характеризується тим, що керівник дає можливість співробітникам приймати рішення, втручаючись тільки в разі виникнення критичних ситуацій, ігнору­вання ухвалюваного рішення і відхилення від поставленої мети.

Вибір стилю управління в конкретних ситуаціях ставить перед керівником глобальну проблему. Тому він має бути гнучким, тобто володіти здатністю застосування і зміни стилів управління залежно від поставлених завдань, особистісних рис персоналу, ситуацій тощо.

Необхідно також враховувати, що певні стилі управління ефек­тивно реалізуються тільки за певних умов. Роль керівника полягає у формуванні сприятливої ситуації для реалізації таких стилів. Це може досягатися за допомогою ефективної політики добору, роз­становки й розвитку персоналу, а також комплексу заходів зі ство­рення оптимальної організаційної структури.

Запорука успішного керівництва — бачити багатоваріантність май­бутнього, вміти передбачати найнесприятливіші ситуації.

[Вверх] [Вниз]