Основи менеджменту персоналу

 

Функції управління

Управління — це процес або форма діяльності, що передбачає керівництво певною групою людей чи орієнтацію її на досягнення мети організації.

Філософія управління базується на принципі: дія визначається кількісними результатами. Він передбачає оцінювання працівників за результатами, а не за методами досягнення їх.

Організації у своїй діяльності можуть використати:

— адміністративні принципи;

— неформальні взаємозв'язки і взаємодію груп. Основоположниками адміністративних принципів були А. Файоль та Л. Гулик.

Французький промисловець А. Файоль визначив такі принципи адміністративного управління:

— розподіл праці;

— авторитет;

— дисципліна;

— єдність керівництва;

— єдність управління;

— підпорядкування особистих інтересів загальному благу;

— винагорода;

— централізація;

— ієрархія;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність персоналу;

— ініціатива;

— дотримання етичних норм.

Ці принципи забезпечують створення схеми структуризации й управління організацією. Вони також лягли в основу розроблених Л. Гуликом функцій керівника і є такими:

1) планування — розробка в загальних рисах того, що слід зро­бити, а також шляхів досягнення наміченого (мета організації);

2) організація — встановлення формальної структури влади, за допомогою якої структурні підрозділи впорядковуються, визнача­ються і координуються для досягнення певної мети;

3) управління — безперервне прийняття рішень і втілення їх у конкретних і загальних наказах та вказівках;

4) укомплектування — комплекс функцій із застосування та під­готовки кадрів, а також створення безпечних умов праці;

5) координація — охоплення всіх важливих обов'язків, які сто­суються взаємозв'язків різноманітних сфер діяльності організації;

6) звітна робота — інформування тих, перед ким керівник зобов'язаний звітувати про стан справ, взаємне інформування в стосунках із персоналом;

7) складання бюджету — діяльність, пов'язана із фінансовим пла­нуванням, бухгалтерським обліком та контролем.

Функції керівника відповідно до принципів неформальних вза­ємозв'язків та взаємодії груп, розроблені Ч. Барнардом, такі:

1) підтримання організаційних зв'язків;

2) забезпечення здійснення індивідуумами основних видів діяль­ності;

3) формулювання призначення та мети.

За теперішніми теоріями вирізняють такі функції управління:

1. Планування:

— самоперевірка — визначення нинішнього стану організації;

— обстеження середовища;

— визначення мети;

— прогнозування можливих ситуацій;

— погодження державних дій і потреб у ресурсах;

— оцінка запропоновних дій;

— перегляд і коригування плану залежно від результатів контро­лю та зміни обставин;

— спілкування в процесі планування.

2. Організація:

— ототожнення і характеристика виконуваних робіт;

— розподіл роботи відповідно до обов'язків;

— розподіл обов'язків відповідно до посад;

— визначення посадових вимог; — групування посад у структурі управління;

— розподіл необхідних робіт, визначення звітності та обсягу повноважень;

— перегляд і коригування структури організації залежно від ре­зультатів контролю та зміни обставин.

3. Комплектування кадрами:

— визначення потреби в людських ресурсах;

— пошук і відбір кандидатів;

— підготовка і навчання персоналу;

— перегляд і коригування кількості та якості людських ресурсів залежно від результатів контролю та зміни обставин;

— спілкування в процесі комплектування кадрів.

4. Мотивація:

— спілкування з підлеглими і роз'яснення їм мети;

— визначення норм діяльності;

— підготовка підлеглих відповідно до рівня виконавських стандартів;

— справедливе заохочення і покарання працівників;

— створення сприятливого мотиваційного середовища;

— перегляд і коригування методів мотивації залежно від результа­тів контролю та зміни обставин.

5. Управління фінансами.

6. Контроль:

— встановлення норм;

— контроль результатів і порівняння їх із нормами;

— коригування відхилень;

— перегляд і коригування результатів контролю залежно від зміни обставин;

–– спілкування в процесі контролю [36].

"Управляти — це означає:

а) передбачати — вивчати майбутнє і намічати програму дій;

б) організовувати — будувати подвійний організм підприємства: мате­ріальний і соціальний;

в) розпоряджатися — приводити в дію персонал підприємства;

г) погоджувати — пов'язувати й об'єднувати, поєднувати всі дії і зусилля;

д) контролювати — спостерігати, щоб усе відбувалося відповідно до вста­новлених правил і розпоряджень" (Анрі Файоль).

[Вверх] [Вниз]

Лідерство

"Є лише один спосіб змусити людей іти за вами, а саме: рухатися
вперед швидше, ніж вони" (Ф. Пікабіа).

Лідерство — це здатність впливати на індивідуумів та групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення мети.

Працівники йдуть за лідером передовсім тому, що він спроможний запропонувати їм (хоча й не завжди реально дати) засоби для задово­лення їхніх потреб, вказати потрібний напрям діяльності.

Влада лідера базується на доброму знанні підлеглих, умінні поста­вити себе на їхнє місце, аналізувати ситуацію, визначати найближчі і віддалені наслідки своїх дій, на прагненні до самовдосконалення, здат­ності вселяти в підлеглих упевненість, усвідомлення необхідності роби­ти ті чи інші вчинки. Справжнім джерелом лідера є його незалежність, готовність у будь-який момент звільнити місце, котре він займає, оскіль­ки вираження інтересів колективу не означає покірності йому.

За особистісною теорією лідерства кращі з керівників володіють певним набором спільних для всіх особистих рис. Разом із тим більш глибоке вивчення цієї теорії дозволило дійти висновку, що людина не стає керівником лише завдяки тому, що вона володіє певним набором особистих рис.

Згідно з підходом за поведінкою ефективність роботи керівника визначається не його особистими рисами, а скоріше манерою поведін­ки у стосунках з підлеглими. Важливість внеску з підходу за поведін­кою в теорію лідерства полягає в тому, що він допоміг провести аналіз і скласти класифікацію стилів керівництва.

Пізніші дослідження показали, що, крім особистих рис керівника та манери його поведінки, в ефективності керівництва вирішальну роль можуть відіграти і додаткові чинники. До цих ситуаційних чинників належать потреби й особисті риси підлеглих, характер завдання, вимо­ги і впливи середовища, а також інформація, яку має керівник.

[Вверх] [Вниз]