Держава як суб'єкт правовідносин

Ще римські юристи вважали, що держава — суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права — фізичних осіб — держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єкт­ності особи до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання (функціональне призначення). З юридичної точки зору держава — правосуб'єктна організація, учасниця різних правовідносин. Незалежно від числа людей, що складають державу, вона в правовому відношенні бере участь як один суб'єкт (правосу­б'єктна організація).

Будучи організацією всього суспільства, держава покликана вира­жати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічногоправа.

За межами і у середині країни держава є найважливішим учасни­ком таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових (укладає двосторонні і багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права; захищає особисті і майнові права своїх громадян у разі їх порушення протипра­вними діями іншої держави);

2) конституційно-правових (приймає в національне громадянство, нагороджує громадянина державною нагородою або присвоює йому почесне звання);

3) фінансово-правових (складає бюджет, який є програмою розви­тку, відображає передбачувані податкові надходження і державні витра­ти на наступний фінансовий рік та ін.);

4) кримінально-правових (здійснює боротьбу зі злочинністю від імені держави) та ін.

Таким чином, держава через публічну владу, що становить собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, які складаються на основі правових норм між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства, виступає як владний суб'єкт правовідносин. Якщ® в міжнародно-правовій сфері держава діє як основний і універ­сальний суб'єкт, то у внутрішньодержавних відносинах вона виявляє себе як суб'єкт публічно-приватноправових відносин.

Держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на ос­нові норм приватного права.

За межами і у середині країни держава є найважливішим учасни­ком приватноправових відносин:

1) міжнародних (укладає договори на основі норм міжнародного права, що регулюють приватноправові відносини);

2) внутрішніх цивільно-правових (випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави; є суб'єктом права власності на землю, ліси, води, надра, підприємства; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Республікою Крим із приводу загальнодержавної власності).

Держава може створювати: а) юридичні особи публічного права (установи освіти та ін.) і юридичні особи приватного права (підприєм­ницькі товариства та ін.) у випадках і в порядку, встановлених законом; б) брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом, тобто бути рівноправним учасником, який не має будь-яких пільг і переваг. При цьому держава не відповідає за зобов'я­заннями створених нею юридичних осіб, які, відповідно, не відповіда­ють за зобов'язаннями держави.

Держава бере участь у регульованих цивільним законодавством від­ношеннях нарівні з громадянами і юридичними особами. Вступаючи в приватні (цивільні) правовідносини, держава втрачає можливість ви­являти публічну владу, не має владовідносин, що є сутнісною ознакою її як носія публічної влади, не може посилатися на свій суверенітет, оскільки ні того, ні другого немає у інших власників. Лише за межами

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт __ 533

цивільного обороту держава як суб'єкт права повинна залишатися пу­блічно-правовою організацією.

У приватноправових відносинах виступає не держава в єдності своїх функцій і органів, а держава, як господарська публічна організація. Вона є звичайним суб'єктом права власності (володіє, користується і розпоряджається власністю відповідно до правил цивільного обороту), торгуючим і функціонуючим суб'єктом приватноправових відносин. Тому в сфері конкретної господарської діяльності держава може бути прирівняна до юридичної особи особливого роду.

Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин (англ. object of lйgal relations) — матері­альні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у право­відносини, здійснюють свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин¹²:

1) матеріальні блага — а) предмети природи в їх природженому стані (земля, надра, водні ресурси та ін.); б) штучно створені пред­мети в процесі трудової діяльності — речі рухомі і нерухомі (засоби виробництва, майно, предмети споживання тощо); в) цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-про-даж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу;

2) особисті нематеріальні блага — життя, здоров'я, честь, гід­ність, ділова репутація, ім'я (найменування), освіта, свобода літератур­ної, художньої, наукової і технічної творчості та ін. Наприклад, між уч­нем і керівництвом школи виникають правовідносини. їх об'єктом є не атестат, а освіта. Об'єктом правовідносин між громадянином, що при­дбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію, є здоров'я грома­дянина; об'єктом правовідносин у будинку відпочинку є відпочинок власника путівки тощо;

3) продукти (результати) духовної та інтелектуальної твор­чості — твори мистецтва, літератури, науки, техніки, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної дія­льності, що захищаються законом (наприклад, Законом України «Про авторське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовідно­сини у суб'єктів права — громадян, які відвідують музеї, виставки, біб­ліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний;

4) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконан­ня роботи, зумовленої договором або контрактом, наприклад, доставка вантажу до місця призначення за договором перевезення; виконання пісні на святковому концерті; адміністративні послуги — у сфері управ­ління та ін.;

5) загальнрсоціальні цінності і блага — екологічна безпека, гро­мадський порядок тощо.

Об'єкти правовідносин — це те, заради чого вони виникають. Якщо об'єкт права — суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об'єкт правовідно­син — конкретніше — частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб'єкти, те, на що спрямо­вані суб'єктивні юридичні права і обов'язки осіб. Одне й те ж благо може бути об'єктом різних відносин. Людина не може бути об'єктом правовідносин.

Види правовідносин

Одна з основних класифікацій правовідносин за характером зміс­ту — це їх поділ на загальні і конкретні.

Загальні (загально-регулятивні) правовідносини — це відноси­ни, у яких суб'єкти права, знаходячись у взаємозалежності, взаємозв'я­зку і взаємодії (взаємокомунікації), є носіями однакових прав і обов'я­зків, встановлених у законодавчих актах. Загальними вони називаються тому, що не мають конкретної, індивідуальної «прив'язки». Це відноси­ни всіх і для усіх. Вони регулюються загальними нормами, гіпотези яких, як правило, не містять вказівок на юридичні факти. Вважається, що для виникнення загальних правовідносин не потрібно інших юриди­чних фактів, окрім існування самого суб'єкта права. Наприклад, за­гальні правовідносини виникають на основі норми про громадянство, де як юридичний факт виступає народження людини, що є суб'єктом права даної держави. Взаємні права, обов'язки і відповідальність люди­ни і держави — зміст їх правовідносин, який є загальним для всіх гро­мадян. Однакові права і обов'язки, як зміст загальних правовідносин, породжуються багатьма нормами конституцій, міжнародно-правових

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

актів. Проте для виникнення загальних правовідносин в інших галузях права нерідко необхідно як наявність суб'єкта права, так і юридичних фактів чи фактичних складів (наприклад, для виникнення права на осві­ту необхідно не лише наявність її громадянства України, але і досягнен­ня певного віку). Припинення загальних правовідносин не обмежується скасуванням норми. Воно може наступити в результаті смерті, зміни громадянства та ін.

Конкретні правовідносини ґрунтуються на безпосередньому соці­альному зв'язку, що виникає з юридичного факту.

Види правовідносин у підсистемах приватного і публічного пра­ва — за волевиявленням сторін:

Правовідносини в підсистемі приватного права (договірні, горизонтальні)	— між громадянами або приватними правовими суб'єктами (фізичними і юридичними особами) — регулюються договорами, тобто виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторони. Мають місце, головним чином, у сфері приватного права
Правовідносини в підсистемі публічного права (управлінські, вертикальні)	— між громадянином (фізичною або юридичною особою) і державними органами чи уповноважени­ми особами — регулюються законами і підзакон-ними актами, тобто виявляється воля лише право­мочної сторони. Мають місце, в основному, у сфері публічного права
Комплексні правовідносини (горизонтально-вертикальні)	— містять елементи договірних і управлінських пра­вовідносин — регулюються як договорами, так і нормативними актами, тобто потребують виявлен­ня волі й учасників договірних відносин, й управ­лінської сторони. Мають місце в комплексних галуз-зях права, що сполучать засади публічного і приват­ного права (наприклад, у підприємницькому праві)

Види правовідносин за функціями права:

Регулятивні (упорядковуючі) — виникають із фактів правомір­ної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідно­син). Зазвичай вони можливі при наявності норм права і юридичного факту, а також можуть виникати при відсутності норм права на основі договору між сторонами (здійснення угод, подання заяви про зараху­вання зайво сплачених сум податку та ін.) чи на підставі події, тобто обставини, що відбувається незалежно від волі суб'єкта.

Охоронні (превентивні) — виникають із фактів конфліктної поведін­ки суб'єкта (без вчинення правопорушень) у випадках спорів про право, спрямовані на запобігання правопорушень, подолання правових спорів, забезпечення правопорядку в суспільстві, на застосування запобіжних заходів примусу (цивільні, трудові, сімейні й інші правовідносини).

Захисні — виникають з фактів неправомірної поведінки суб'єкта; спрямовані на залучення до відповідальності осіб, котрі вчинили право­порушення, на відновлення порушених прав і інтересів, на застосування примусових заходів, передбачених у санкціях норм забороняючого характеру (кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові відносини). Захисні кримінально-правові правовідносини ви-никають між державою і злочинцем як реакція держави на порушення законності і правопорядку, захист інтересів потерпілої особи і суспіль­ства; реалізуються з вступом обвинувального вироку в законну силу. Захисні адміністративно-правові правовідносини виникають з неправо­мірних дій, що порушують норми адміністративного права; спрямовані на захист суспільства, особи; реалізуються застосуванням до винного відповідних мір юридичної відповідальності, передбачених адміністрати­вною нормою. Захисні цивільно-правові правовідносини забезпечують захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів потерпі­лих, а також покладання цивільно-правової відповідальності на право­порушників.

Види правовідносин за характером обов'язку:

Активного типу	— обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторо­ни
Пасивного типу	— обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторо­ни дій
Змішані	— складні правовідносини, де поєднуються правовідно­сини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні

Види правовідносин за поділом прав і обов'язків між суб'єктами: Односторонні — кожна зі сторін має або права, або обов'язки (до­говір дарування, договір позики).

Двосторонні — кожна зі сторін має як права, так і обов'язки (дого­вір купівлі-продажу).

Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів: