Співвідношення національного і міжнародного права. Способи реалізації норм міжнародного права в національному праві

Міжнародне публічне право — частина національної системи: права. За допомогою норм міжнародного права регулюються відносини,' між державами та іншими його суб'єктами, узгоджуються ці відносини,^; і лише в разі потреби вони забезпечуються колективним примусом.

Будь-яка держава тепер міцно пов'язана нормами міжнародного пра-' ва і міждержавних об'єднань — Організації Об'єднаних Націй (ООН), Європейського союзу (ЄС), Ради Європи (РЄ), Співдружності Незале­жних Держав (СНД) та ін., якщо вона є їх учасницею. Україна — член Ради Європи (09.11.1995 р.). Першою з республік колишнього СРСР Україна підписала міжнародний договір — угоду про партнерство з Єв­ропейським союзом (ЄС) і з державами — членами ЄС (16.06.1994 р.),_; що передбачає політичний діалог і співробітництво у сферах торгівлі,': інвестицій, економіки, культури і фінансів, а також створення відповідних установ, здатних гарантувати втілення в життя положень даних угод.

Співвідношення національного (внутрішньодержавного) і міжнаро­дного права — це завжди відносини зв'язку і зворотних зв'язків, що- утворюю ть у комплексі вза ємодію самостійних систем.

Форми взаємодії національного і міжнародного права:

1) національне право служить своєрідним джерелом міжнаро­дного права, оскільки норми останнього створюються в результаті уго­ди між його суб'єктами — суверенними державами.

Національне право визначає організацію і діяльність держави, його політику всередині країни і на міжнародній арені; через зовнішню полі­тику і дипломатію, затверджує правові норми і принципи, закріплені в моральній свідомості свого народу, вітчизняних нормативно-правових актах і тим впливає на міжнародне право. Необхідність об'єднати поте­нціал двох систем (національної і міжнародної) у справі досягнення та охорони вищих цінностей людської цивілізації вимагає від зовнішньопо­літичної діяльності кожної держави привносити в міжнародне право успіхи національного права, з урахуванням яких воно оновлюється. Оскільки норми права, що відбивають національні звичаї, традиції, є об'єктивними закономірностями соціального буття, остільки національний елемент при­сутній у регулюванні міжнародних відносин, а міжнародні організації створюються переважно з метою задоволення національних інтересів держав. Норми національного права, трансформовані в норми міжнаро­дного права, слугують джерелами міжнародного права.

Держави беруть оптимальну участь у розробці і прийнятті міжнаро­дно-правових норм і рішень, забезпечуючи при цьому державний суве­ренітет. За структурою міжнародне право наближається до структури національної системи права (поділ на дві підсистеми — приватну і пуб­лічну, наявність галузей права — міжнародне, економічне, космічне, повітряне, морське, охорони довкілля, кримінальне право та ін.);

2) міжнародне право, його норми і принципи (загальнолюдські цінності) визначають ідейну і нормативну основу національного права. Загальнолюдські принципи і норми, що містяться в міжнародно­ му праві, вимагають від національного права, законів країни бути їх охоронювачами. Норми права перш, ніж стати частиною національного права, перевіряються на відповідність загальнолюдським цінностям, що містяться в міжнародному праві. Конституції ряду держав закріплюють основні принципи і норми міжнародного права, створюють юридичні гарантії того, що ці принципи і норми будуть враховані державними органами і посадовими особами у внутрішньому житті країни. У про­цесі укладення державою різних міжнародних договорів (угод, конве­нцій), підписання міжнародних декларацій, вступу в міжнародні органі­зації (вступ України в РЄ) національне право збагачується за рахунок міжнародного —- особливої галузі наддержавного права, що входить до її (держави) системи права.

За допомогою міжнародного права (міжнародних договорів, угод) відбувається уніфікація ряду галузей внутрішньодержавного права, тоб­то приведення до єдності правових норм, що діють у межах різних дер­жав і державних утворень. Норми внутрішньодержавного права нерідко коригуються при вступі держав у міжнародні і європейські організації. Так, при вступі України до Ради Європи поряд з ратифікацією Європей­ської конвенції про захист прав людини і основних свобод як обов'яз­кова умова була висунута ратифікація протоколу до конвенції про ска­сування норми, що санкціонує страту.

Захист прав людини на внутрішньодержавному рівні менш ефектив­ний, якщо внутрішнє право не відкрите нормам і принципам міжнарод­ного права. У національному праві має законодавчо закріплятися дія норм міжнародного права та умови їх реалізації;

3) міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) слугує одним з юридичних джерел національного права. Застосу­вання норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері зумовле­но принципом сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, а також формулою статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних дого­ворів: «Учасниця не може посилатися на положення свого внутрішньо­го права як виправдання щодо невиконаного нею договору»;

4) міжнародне право (міжнародний договір) має перевагу перед національним правом. Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Пріоритет міжнародного права перед національним правом супрово­джується відповідальністю держави за виконання міжнародно-правових норм і рішень.

Перевагу перед національними законами мають ті міжнародні дого­вори, що ратифіковані та опубліковані у встановленому законом по­рядку.

Норми міжнародного права в національному праві реалізуються дво­ма способами:

1) система трансформації — введення міжнародних норм у внут­рішньодержавне законодавство, насамперед у конституції—прийнята у Великобританії і ряді інших країн загального права. Сама по собі но­рма міжнародного права не наділяє особу правами, а створює права І обов'язки для держави. Для введення норм у національне законодав­ство в кожному випадку необхідне прийняття імплементуючого норма­тивно-правового акта — закону чи адміністративного акта, що пере­творює міжнародно-правові норми, призначені для держави, у норми внутрішнього законодавства, котрі дають можливість особі здійснювати права і обов'язки, гарантовані державою в силу укладеної нею міжна­родної угоди.

2) система інкорпорації — безпосереднє застосування міжнарод­ них норм державними органами, насамперед судами, а також посадови­ ми особами та індивідами — характерна для РФ, США, Франції і ФРН, тобто норми міжнародного права мають пряму дію на території цих дер­ жав.

Найбільш поширеною є змішана система, що сполучає і систему трансформації, і систему інкорпорації.

Зовсім не принципово, який спосіб реалізації норм міжнародного нрава в національне право (система трансформації чи система інкорпо­рації) прийнятий за основу державою. Головним є те, щоб міжнародно-правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зі­ткнення) з ними.

Співвідношення міжнародного і національного права поки що с проблемою для всіх галузей права України — і публічних, і прива­тних. Необхідно удосконалити процес переведення (імплементацію) міжнародних норм у внутрішньодержавні і ввести процедури усунення їх протиріч. Передбачається досягти прямого «входження» норм міжна­родного права в конституційне, цивільне, кримінально-виконавче право та ін.