Система права: поняття, ознаки, структура

Система права — це об'єктивно зумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, котра виражається в єдності і по­ годженості чинних правових норм, логічно розподілених по галузях підгалузях та інститутах.

Система права входить до правової систему і є базовою. На відміну від правової системи система права — правова катего­ рія, що означає внутрішню будову права, його внутрішню структуру. Це науково організована сукупність правових норм, розподілених ПО групах — правових інститутах, зведених у підгалузі, які, у свою чергу, утворюють галузі — цілісні нормативні утворення. Вкажемо, що сис­ тема права складається з норм права, які містяться не лише в законо­ давчих актах, але і в усіх джерелах (формах) права, що діють у дер­ жаві.

Ознаки системи права:

1. Об'єктивність — реально зумовлена існуючою системою суспі­льних відносин; не створюється за суб'єктивним розсудом людей, існує в зв'язку із соціальним середовищем функціонування, тобто з елемен­ тами, що сприяють її розвитку, але знаходяться поза структурним утво­ренням.

2. Органічна цілісність — структурна єдність і взаємозв'язок пра­ вових норм, їх взаємна погодженість і цілеспрямованість.

3. Структурна диференціація (внутрішній розподіл) — складаєть­ ся з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які ло­ гічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості.

4. Структурна ієрархічність — наявність певних рівнів ієрархії. Зверху вниз — галузі, інститути права, норми права.

5. Стабільність — зумовлена стабільним складом базових галузей права.

6. Динамізм — визначається динамічним складом інститутів права і правовідносин, що їх формують.

Дослідження системи права і її підсистем необхідно починати з по­переднього розгляду питання про структурні елементи і критерії побудо­ви системи. Під структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структура — це спосіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване фу­нкціонування і стійкість (стабільність).

Структурні елементи системи права:

— норми права;

— інститути права;

— підгалузі права;

— галузі права.

Кожний з елементів має свою структуру і входить з нею в систему права та в її підсистеми. Систему права можна образно представити у вигляді «російської матрьошки», де галузь права є найбільшою струк­турною одиницею, до неї входить підгалузь права, потім — інститут права. Норма права — «цеглинка» системи права, первинний компо­нент, з якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила 6 у певний інститут і галузь права. Лише будучи включеною в загальну систему права, норма здобуває якість, властиву праву в цілому. Норми права, входячи в систему права, теж будуються системно: вони складаються з елементарних «регуляти­вних часток» —дозволів, зобов'язань, заборон, заохочень, рекоменда­цій, покарань та ін. Це — прості правові засоби, що діють на мікрорівні. Вони й утворюють норму права як складний правовий засіб.

§ 2. Предмет і метод правового регулювання як підстава формування галузей права

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Та­кими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридич­ний критерій) правового регулювання. Кожна галузь права функціонує у своєму правовому режимі.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорід­них суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відпові­дає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права, зокре­ма їх диспозицій (прав і обов'язків).

Предмет правового регулювання являє собою умовне виділення пе­вного відособленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність) суспільних відносин у таку нормативну спільність як галузь права. Наприклад, предметом екологічного права є відособлена група суспільних відносин з раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля. Предмет аграрного права складають суспільних відносини з організації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Предмет земельного права — суспільні відносини з раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного» права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові відносини і т. д. Кожна галузь права має свою відносно відособлену: сферу регулювання.

Предмет правового регулювання однієї галузі відмежовується від іншої на підставі виявлення якісної однорідності складових його' елементів:

— суб'єкти (колективні й індивідуальні),

— об'єкти (предмети матеріального і духовного світу),

— зміст (характер дій, діяльності)

— динамічні фактори (обставини, події, випадки). Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами виступа­ють робітники та службовці, об'єктом — предмети праці, змістом — трудова діяльність, динамічними факторами — потреби у робочій силі, що змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, уп­ равлінські відносини тощо.

Метод правового регулювання — сукупність способів, прийомів, і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запи­тання «як?», «яким чином?»). Він несе основне навантаження в дина­міці, у «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими способами. Метод допомагає в межах галузі права виділити під­галузі й інститути права, установити межі правового втручання, поділи­ти права і обов'язки між суб'єктами права за принципом субординації і координації та ін.

Якщо предмет правового регулювання має об'єктивний характер, то метод правового регулювання може формуватися як під впливом засо­бів, створених суспільними відносинами об'єктивно, так і шляхом їх вибору законодавцем (суб'єктивно). За допомогою набору юридично­го інструментарію (засобів впливу на людей), який має. в своєму роз­порядженні метод, держава має можливість скоригувати розвиток сус­пільних відносин.

Як уже вказувалося, первісними засобами впливу держави на лю­дей є: заборони (забороняє соціально небезпечну поведінку), дозволи (дозволяє соціально корисну поведінку), зобов 'язання (наказує соціа­льно необхідну поведінку). Вторинні засоби правового регулювання - заохочення, рекомендації, покарання. Узяті в єдності заборони, до­зволи, зобов'язання (а також заохочення, рекомендації, покарання) ви­ступають як внутрішні складові частини єдиного методу правового ре­гулювання, що використовується у всіх галузях права. Проте у кожній з галузей права їх пропорції різні. При використанні комбінації засобів кожна галузь права має один ведучий специфічний метод правового впливу на суспільні відносини, зумовлений особливостямипредмета правового регулювання. Так, у методі адміністративного права перева­жають зобов'язання, цивільного права — дозволи, кримінального — заборони і покарання, трудового — заохочення (стимулювання).

В основі поділу об'єктивного права на галузі в переважній біль­шості випадків лежить не метод правового регулювання, що виво­диться абстракт-но-теоретичним шляхом, а предмет правового регулювання — специфічні відносини, що складаються у будь-якій сфері суспільного життя і потребують упорядкування. Так виникло екологічне право, підприємницьке право, митне право, космічне право та ін. Коли в результаті правотворчості нагромаджується надмірно вели­кий масив правових норм, виникає потреба у відокремленні ще однієї чи декількох галузей права, які б регулювали конкретні суспільні відно­сини. Так виникла потреба в спеціальному регулюванні трудових від­носин (трудове право), сімейних відносин (сімейне право), фінансових відносин (фінансове право) та ін. Специфіка відносин, що складають предмет правового регулювання, та комплекс юридичних засобів, яки­ми володіє метод правового регулювання, визначають правовий режим функціонування інституту права і галузі права.

Правовий режим галузі права

Правовий режим галузі права (лат. regimen — управління, кері­вництво) — особливий соціальний порядок, закріплений нормами пра­ва даної галузі й зумовлений поєднанням правових засобів, які його забезпечують. Первинними тут є певні суспільні відносини, що станов­лять предмет правового регулювання. Від їх специфіки залежить поєд­нання застосовуваних методів і правових засобів, які забезпечують їх динаміку.

Кожна галузь права функціонує у своєму правовому режимі. Усі разом вони визначають режим функціонування системи права, шо. у свою чергу, впливає на режим функціонування правової системи.

Правовий режим однієї галузі права має такі відмітні ознаки, які не властиві повною мірою правовому режиму іншої галузі права. Він до­зволяє побачити «роботу» кожної галузі права і відрізнити одну галузь права від іншої. Наприклад, договір у цивільному праві дає можливість суб'єкту вибирати з усього різноманіття варіантів поведінки оптималь­ний, погоджувати інтереси формально рівних сторін фактичного відно­шення, що свідчить про режим стимулювання.

Різними можуть бути структури нормативно-правового регулюван­ня, обсяги індивідуального регулювання, конструкції правовідносин, форми відповідальності. У конструюванні правових режимів багатьох галузей права використовуються ті ж правові засоби (дозволи, заборо­ни, зобов'язання, заохочення, рекомендації та ін.). Проте кожна галузь права володіє лише їй властивим правовим режимом, оскільки комбі­нація цих засобів у них не повторюється. Різним є сполучення в них стимулів і обмежень. Так, правовий режим трудового права передбачає рівність сторін у трудових правовідносинах, що виникають із трудового договору, яка сполучається з підпорядкуванням працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку. Порушення найманим робітником дисципліни спричиняє специфічну юридичну відповідальність — дисци­плінарну.

У значній мірі правовий режим галузі права визначається особли­востями правових режимів інститутів права, що складають його, а також міжгалузевих інститутів права. Так, правовий режим при­ватної власності визначає правові режими цивільної, сімейної й інших; галузей приватного права. Правовий режим запобігання й усунення юридичних колізій є режимом міжгалузевого інституту права: він скла­дається зі специфічної сукупності норм і методів, здатних вплинути на колізійні ситуації.