Норми права в системі соціальних норм

Соціальні норми та їх види

Усі види норм (норма — це певне правило) можна умовно розділити на дві групи:

— соціальні;

— технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини по використанню при­родних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей — один ч одним.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв'язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними способами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, оскільки правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного ха­рактеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або ціле­спрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповід­но до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки.

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб направляти поведі­нку людей у межах відносин даного виду і вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини.

3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки.

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом). Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історії розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємна

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економ тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, поді, і споживанням матеріальних благ;

— політичні: регулюють відносини між класами, націями, нар стями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її ЗДІ ненні, із взаєминами держави з іншими елементами політичної сист

—релігійні: регулюють відносини в сфері релігії і між різними р гіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;,• ч — екологічні: регулюють відносини в сфері охорони довкілля. Види соціальних норм за регулятивними особливостями: і норми моралі; норми-звичаї; норми права;

корпоративні норми (правила поведінки, які регулюють відноо: усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідн сяться із соціальними нормами як частина з цілим, оскільки вони' важлива, але не єдина форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємо ють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхіди форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різд Великодня стали правовими).

2. Технічні та техніко-юридичні норми

Технічні норми — правила, що вказують на найбільш економг й екологічно нешкідливі методи, прийоми і способи впливу людей > матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об'єктами. Г кше: це правила доцільного поводження з предметами природи, зна" ддями праці і різними технічними засобами.

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціально регулювання, зумовлене тим, що вони регулюють відносини між лю ми і природою, технікою (людина і комп'ютер, людина і знаряддя пр людина і виробництво), тоді як соціальні норми — відносини між лю ми і їх об'єднаннями.

Глава 16. Норми права в системі соціальних норм __ 385

Технічні норми засновані на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва та інших) і являють собою специфічну мову спілкування людини з матеріальними об'єктами. Не­додержання технічних норм, як біологічних, медичних та інших, при­зводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії лю­дини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичної установи користуватися одноразовими шприцами може призвести до інфікування людини СНІДом, а порушення правил роботи на електро­нно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поведінку людей чи ні, то їх можна визначити як суто технічні і протиставити соціальним нормам, тобто чисто технічні норми як абс­тракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке ж значення, як правила математики й інших несоціальних утворень. Наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т. д. Як тільки технічні норми стикаються з поведін­кою людей і люди починають погоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила стають загальними пра­вилами поведінки (нормами), вони здобувають соціальне значення. Наприклад, правила гігієни — технічні норми, що мають соціальне зна­чення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що уста­новлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці тех­нічні правила розраховані на відносини суб'єктів (колективів-) до них у процесі створення продукції (товарів) і в сфері обміну, тому вони ма­ють соціальний характер.

Загальне в технічних і соціальних нормах — їх зв'язок з діяльністю людини. Розходження технічних і соціальних норм — в об'єктах і мето­дах регулювання.

Ознаки соціально-технічних норм:

• зумовленість законами природи і техніки;

• невиразність соціального характеру (не є чисто соціальними);

• невиразність заходів суспільного забезпечення (правових, мораль­них та інших санкцій);

• винятковість використання.

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і управлін­ській сферах і здобули соціальне значення, набувають правової сили, тобто стають техніко-юридичними з ознаками обов'язковості і забезпе­чення державними заходами, аж до примусу. При цьому вони не втра­чають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токси них речовин, поводження зі зброєю та ін.

До технічних норм (нормативів) належать:

1. Будівельні норми та правила: державні, відомчі, регіональні.

2. Державні стандарти — норми зі стандартизації,

3. Технічні норми виробництва будь-якої продукції.

4. Санітарні норми та правила.

5. Норми-інструкції з експлуатації машин і механізмів.

6. Норми витрат сировини, палива, електроенергії та ін. Соціально-технічні норми стають техніко-юридичними двом

способами:

1) коли держава через відповідні уповноважені органи формуц: зміст соціально-технічних норм, додержання яких визнається щ; дично обов 'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адмініс рації України про запровадження форми податкової декларації і поряд її заповнення і подання або інструкція з додержання технічних прав працівниками атомної електростанції. Вони (наказ і інструкція) містя соціально-технічні норми, що мають формально-обов'язковий характв| для адресата і охороняються державою. Інструкція до електробрйті} такого характеру не має;

2) коли держава встановлює відповідальність за порушення буД^ яких соціально-технічних правил (диспозицій), але не формулює і а здійснює відсилання до інструкцій чи до інших актів, у яких мі тяться такі правила. При цьому соціально-технічні правила можу мінятися, а встановлена відповідальність за їх порушення залишати незмінною. Так, ст. 273 КК України передбачає кримінальну відповіД' льність за порушення правил безпеки на вибухонебезпечн" підприємствах і у вибухонебезпечних цехах; ст. 108 Кодексу про ад*¹ ністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідай ність за грубе порушення механізаторами правил технічно; експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільсьг господарських машин, правил техніки безпеки під ч їх експлуатації. Самі правила безпеки в зазначених статтях не наводяї ся, а йде відсилання до них, тобто норми викладаються бланкетн способом.

Юридико-технічні норми не можна протиставляти нормам соціал ним, оскільки усі без винятку правові норми адресовані людям, ре люють відносини лише між особами, групами, суспільством і дер ' вою (але не відносини між особою і річчю або явищем природ; і в цьому сенсі вони є соціальними. їх іноді називають підвидом, сй альних норм або соціальними нормами зг технічним змістом. ТаЩЇ

Глава 16. Норми права в системі соціальних норм

чином, у матеріально-виробничій і управлінській сферах (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а згодом — і якості юридичних норм.

Норми моралі і норми права

Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби уз­годження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, со­ціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, і за всіх часів критерієм мораль­них норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та інші. За допомогою моралі погоджується поведінка особи з інтересами суспільства, переборюються суперечності між ними, регулюється між-особистісне спілкування.

«Золоте правило» моралі в євангельському формулюванні звучить так: «В усьому, якщо хочете, щоб з вами поводилися люди, так пово­дьтесь і ви з ними».

У багатьох випадках- правові норми ніби виростали з моральних прин­ципів. У ряді європейських мов саме слово «право» (recht, Droit, Di-ritto) означає ще і «моральне право». Водночас терміни «право», «борг», «зобов'язання» мають різні понятійні значення в праві і моралі.

Дотримання норм права — юридичний і моральний обов'язок гро­мадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспіль­ства. Правда, жодне суспільство в історії людства не досягло гармонії права і моралі.

Загальне в нормам права і нормам моралі полягає в тому, що вони:

1) діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують загальну мету — встановлення і підтримання поряд­ку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — впливати на пове­дінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей — є правилами поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень,— справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, яка лежить в основі норм моралі. Останні, у СЯ чергу, були зумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільС Але і тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анарХІ Відмінності між нормами моралі і нормами права:

Норми моралі

Норми права

за походженням

— складаються в суспільстві на підставі уявлень людей про доб- ро і зло, справедливість _

— установлюються (закріплюютЬв державою як справедлива міра своб ди, що сформувалася в суспільстві м.

за сферою дії

— регулюють внутрішнє усві­домлення людиною своєї пове­дінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональни-ми — не пов'язані з інститутами суспільства; створюються, поши­рюються і відмирають повільно протягом тривалого часу _

— регулюють зовнішню форму ПОВ дінки людини в тих сферах суспільї відносин, що піддаються регулюв" ню; є інституціональними — ДІЮТЬ) межах соціальних інститутів; вагу ють у дію, здійснюються і скасовую ся офіційно, у суворо визначеному гі рядку та часі _

за ступенем деталізації

— виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотри­муватися слова, бути чесним, справедливим тощо) _

— є конкретним варіантом поведії суб'єкта, у якому чітко визначені йр юридичні права і обов'язки, як мо>. лив і та належні

за формою вираження

— не закріплюються в спеціаль­них актах, містяться у свідомос­ті людей; здобувають обов'язко­ве значення в міру визнання біль­шістю членів суспільства

— одержують закріплення в державі; актах (законах, указах, постановах, н мативних договорах та ін.); після буття законної сили стають обов 'язк вими для осіб, що знаходяться в сф* їх дії

за способом охорони від порушень

— дотримуються добровільно, забезпечуються внутрішнім пе­реконанням, суспільною думкою (результат — почуття сорому, каяття)

— забезпечуються, крім інших спо бів, державним примусом, застосува ням заходів юридичної відповідальна сті (нерідко результат — обмеження' правах правопорушника викликане¹ стосуванням до нього санкцій закону;

Вплив норм моралі на правотворчу діяльність:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що И нують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначейГ

Ніава 16. Норми права в системі соціальних норм

іираз справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним Явищем. Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна ІВборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відпо­відальність за наклеп, надавання помилкових показань, підробку доку­ ментів, шахрайство, які у своїй підставі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповід­ но до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання Вбо пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насампе­ ред моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм мо­ралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності потребувала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняла комерційну діяльність у Радянській Україні, морально відпала в пострадянський період.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Напр., скасування страти в Україні.

Вплив норм моралі на правореалізаційну діяльність:

1. Норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з по­ гляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть мора­льного навантаження (наприклад, передбачена законом форма декла­ рації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює пра-возастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому зале­ жить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

3. Ухвалення правозастосовного акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, перед­бачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини між суб'єктами права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.

Зворотний вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

2. Норми права сприяють розвитку нових моральних норм. Напри­ клад, норма про рівність форм власності — державної, комунальної, приватної — утверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за збереженість державної і комунальної власності, але й ральне право хазяїна, власника— фермера, приватного підприєм таін. •< 3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм М ралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорб таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутацій

ЧеСТЬ, ГІДНІСТЬ.

Зв'язок між правом і мораллю в демократичній державі визначаєТ" ся не стільки наявністю конституції, що містить посилання на мораль критерії, не стільки тим, що право має якийсь конкретний моральни зміст, скільки усвідомленою необхідністю його тлумачити і застосов вати з погляду критичної моралі. V-

§ 4. Норми-звичаї і звичаєве право ' Норми-звичаї — правила поведінки, що сформувалися в суспіль*, стві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і стали, обов'язковими в результаті багаторазового повторення протягом трива­лого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до право-; порушників застосовуються заходи громадського впливу.

Норми-звичаї — основна форма регулювання відносин у додержав ному суспільстві, що вплинула на формування права в стародавній державах. Вони слугують субсидіарним (допоміжним) джерелом права в багатьох країнах світу в наші дні. Ознаки норми-звичаю:

• регулятивний характер — регулювання найбільш стійких суспіль-' них відносин, що складалися тривалий час і передавалися з покоління" в покоління;

• суспільний, колективістський характер — вираження суспільних' інтересів у межах будь-якої форми самоорганізації населення (територій альної громади та ін.) і забезпечення заходами громадського впливу;

• етнічний характер — залежність від менталітету певної етнічної' групи, де формувалися;

• моральна зумовленість — відповідність моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;

• пов'язаність з релігійними уявленнями і ритуалами;: <і

• підкреслена публічність — обов'язковість для всіх членів даного" громадського об'єднання та ін.

Санкціонування звичаю державою полягає в тому, що компетентні державні органи у певних випадках при вирішенні справ грунтуються^ на місцевих звичаях, а не нормах, які містяться в нормативно-правових'

і

д ва 16. Норми права в системі соціальних норм ____ 391

ЙКтах держави. У результаті санкціонування державою норма-звичай Нибуває правового характеру, стає правовим звичаєм, посилання на ЯКИЙ є у нормативно-правовому акті, а її додержання забезпечується Примусовою силою держави.

Форми санкціонування норм-звичаїв державними органами:

1) судове або адміністративне рішення — санкціонування здійс­нюється у процесі судової або адміністративної діяльності, коли Норма-їничай слугує підставою для вирішення спору (англо-американський ТИП правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається Судом, ця норма повинна:

— виражати тривалу правову практику;

— відображати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні еитуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводиться в суді;

2) нормативні приписи законодавчого акта — санкціонування здійснюється шляхом включення норм-звичаїв до законодавчих актів як рабовласницьких і феодальних держав, де вони створили найдавніший Шар права — звичаєве право (романо-германська сім'я правових сис­тем та ін.), так і сучасних держав, особливо країн Африки, Мадагаска­ ру (звичаєво-общинна група правових систем).

Для набуття правового характеру норма-звичай:

— повинна діяти в юридично значущих сферах;

— не повинна суперечити закону;

— має його доповнювати і якби «оживляти» своєю моральною сто­ роною (морально діяти необхідно так, а не інакше);

— не може підмінювати закон.

Звичаєве право — система правових норм, що ґрунтується на но- рмах -звичаях, які регулюють суспільні відносини в державі, певній мі­сцевості, етнічній чи соціальній групі і забезпечуються (у разі потреби) державною примусовою силою¹.

Не слід ототожнювати санкціонування звичаю з узаконюванням його шляхом формулювання державою правової норми в нормативно-правовому акті. У такому випадку відбувається не санкціонування зви­ чаю, а заміна його правовою нормою, вираженою в правовому приписі державного нормативного акта. Послугувавши мотивом для видання державою нормативно-правового акта, норма-звичай втрачає своє значення джерела права. Джерелом права виступає нормативи правовий акт.

Так, для законів Хаммурапі джерелом послужили норми-звича' проте після надання їм письмової узаконеної форми вони втратили сво роль джерел права. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив!' якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив Їх.-І одночасно ві зробив це покарання важко змінюваним, перешкоджаючи зм'якщенн покарання, коли відтинання руки сина було визнано згодом надто сув рим покаранням. Перші писані закони (Руська правда, Алеманська пра? вда, Салічеська правда та інші), засновані на нормах-звичаях, мал справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в ни почуття впевненості у справедливості.

У країнах Океанії, тропічного поясу Африканського континенту, де* яких азіатських країнах звичаєве право відіграє домінуючу роль у регу люванні земельних, сімейних і спадкоємних; відносин, проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспь льних відносин. Ці країни керуються і нормами звичаєвого права, і над рмами, виданими або санкціонованими державою. Прикладом мож~ бути Папуа-Нова Гвінея, де діють як норми звичаєвого, так і норми за^ гального (англійського) права.

Таким чином, норми-звичаї і засноване на них звичаєве право є про,«|. відними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національних правових систем. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторю ючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор­ми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, таї, і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, пле­м'ям, кастою, громадськими утвореннями різного рівня і т. д. Деяк,', норми-звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) згодом трансформувалися відповідно до соціально-економічного ладу суспіль­ства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особлив на рівні повсякденної правосвідомості. Так, на становлення систем, права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської ФедерацГ істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і иОп*' рми традиційного (звичаєвого) права, що виявилося у всіх сферах ЇХ¹ життя.

ffi aflfl 16. Норми права в системі соціальних норм _ 39 3

§ 5. Сучасні правові звичаї* Правові традиції

У наші дні використання звичаю як норми права найчастіше має Місце там, де проходить межа між державно-владним і загальносоціаль-НИМ регулюванням (торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг ТП ін.). Поширення звичаю залежить від того, наскільки повно і без про-Гйлин урегульовані правом ті чи інші суспільні відносини. У сучасному українському суспільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко Вдаються до звичаю ділового обороту.

Звичай ділового обороту — правило поведінки, що склалося і ши­роко застосовуване (повторюване) внаслідок визнаної корисності в будь-ЯКІй галузі підприємницької, господарської діяльності, а також у сфері цивільно-правових відносин, яке не суперечить положенням законодав­ства або договору.

Як зазначено в ст. 7 ГК України, цивільні відносини можуть регулю­ватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, що не встановле­ний актами цивільного законодавства, а застосовується в силу того, що став устояним у певній сфері суспільних відносин. Він може бути зафі­ксований у відповідному документі.

Наприклад, портові порядки — це встановлені господарською (ко­мерційною) практикою правила навантаження і розвантаження суден І розміру оплати за їх простій. Вони визначають відносини відправника вантажу і вантажоодержувача у випадках, коли договір про перевезен­ня не містить відповідних указівок.

Діловий звичай, здобуваючи юридичний захист в арбітражному (го­сподарському) суді, нерідко стає правовим. Звичай ділового обороту, який не суперечить положенням законодавства або індивідуальному договору є обов'язковими для учасників відповідного відношення. Так, згідно зі ст. 32 Господарського кодексу України будь-які дії в конку­ренції, що суперечать правилам, торговельним і чесним звичаям, роз­глядаються як несумлінна конкуренція. До несумлінної конкуренції, тобто такої, котра суперечить звичаям, відноситься таке: неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання; створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг у процесі конкуренції; неправомірні збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

Торговельний порядок — правило поведінки, що склалося в сфері торгівлі в результаті постійного і однакового повторення конкретних відносин.

Торговельні порядки, а також деякі інститути римського права по­служили основою торговельного права (лат. jus mercatorum). Торговельне право називають ще купецьким правом. Воно виникло в сер віки в зв'язку з розвитком міжнародної торгівлі в Середземному Норми, вироблювані в торговельному обороті, успадковувалися, і ~ вали як звичаї предків у межах замкнутої купецької гільдії, а потім ли застосовуватися як звичаї даного міста й одержали закріпл^ в міських статутах або статутах купецьких гільдій. Це було станове, чаєве право окремих міст. Воно формувалося як право торговеліг обороту і спочатку поширювалося на осіб торговельного звання (т; в надрах торговельного обороту серед купців із відносин довір характеру склалося вексельне право). Згодом торговельні правові^ чаї стали застосовуватися для врегулювання відносин не лише; особами торговельного стану, але й усіма особами, що вступали у;' носини торговельного характеру, — в результаті оформилося торг льне право як самостійна галузь поряд з цивільним правом; у ряді К]3 (Франція, ФРН, Японія) була проведена його кодифікація. Торгову право регламентує порядок організації, діяльності і ліквідації торгрв" них товариств, питання торговельної реєстрації, ведення документ; торговельного представництва, обігу цінних паперів (торговельні уг та інші відносини. ₍

Проте торговельний порядок, що не вимагає складних формальнос від учасників правовідносин, не втратив свого значення. Його роль є і тною у визначенні форм зовнішньоекономічного співробітництва, що, урегульовані у правових актах. Він застосовується у сфері міжнарод торгівлі і торговельного мореплавства. Так, ст. 28 Закону України «міжнародний комерційний арбітраж» прямо встановлює, що арбітра¹ рішення виноситься третейським судом відповідно до умов угоди І 3% хуванням торговельних звичаїв, що стосуються даної угоди.

Міжнародний порядок — стійке правило, що склалося між пев" ми або всіма державами в результаті тривалого застосування і визц ними як офіційна форма спілкування (наприклад, міжнародні пор банківських розрахунків).

Окрім звичаїв, зберігають певне значення звички (адміністратиг торговельні, міжнародні та ін.), які також є правилами, що склад у певній галузі державної служби, виробництва або обміну. Але вони, слугують джерелом права, як правовий звичай. Наприклад, торговед" звички застосовуються лише у разі, якщо ці правила відомі стррон і відображені у певній формі в договорі (контракті). Проте межа ^ звичкою і звичаєм рухлива: звичка може перетворитися в звичай*,',]

Близькими до правових норм-звичаїв є правові норми-традиціҐ сформовані правила поведінки людей, що успадковувалися наступни

Глава 16. Норми права в системі соціальних норм

Поколіннями, що стали правовими нормами. Традиції — більш широке за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції виявляються подвійно: 1) передають протягом сторіч правові цінності (категорії, норми, прин­ципи) від одного покоління до іншого у певній цивілізації (культурі); •2) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин ■ або потребують від державної влади проводити політику компромісів. Чим більше розвинута соціально-економічна структура і правова куль-і тура суспільства, тим швидше наповняються правові традиції культур-і-іо-правовими цінностями.

Традиції нерідко знаходять зовнішнє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, назива­ються ритуалами. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тра­диції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, інаугу­рація (лат. inauguro — присвячую) -— урочиста процедура вступу на посаду тільки-но обраного глави держави, головним моментом якої є прийняття ним присяги; присяга у системі Збройних сил, МВС, СБУ; стройові смотрита інші церемонії, що закріплені в ста­тутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, окрім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування заходів дисциплінарної відповідальності.