Ознаки держави, що відрізняють її від публічної влади первіснообщинного ладу

Порівняємо первісній лад і державу за допомогою їх основних ознак:

 

Первісний лад

Держава

1) наявність соціально одно­рідного позакласового сус­пільства, що не' має анта­гоністичних протиріч; 2) наявність публічної вла­ди, що безпосередньо збіга­ється з ' усім населенням, яка виражає і захищає інтереси всього суспільства; 3) наявність кровнородинно-го поділу населення;поши­рення публічної влади ли­ше накровних родичів;, 4) відсутність апарату при­мусу, на який могла б спи­ратися публічна влада; 5) відсутність основних функ­цій у публічної влади; 6) відсутність збору данини (податків) з населення; 7) наявність неписаних пра­вил поведінки — звичаїв, ритуалів, традицій -

1) поява соціально неоднорідного, класрво розшарованого суспільства, що має антаго­ністичні суперечності; ' * 2) поява публічної влади, відділеної від на­селення (державний апарат управління), що виражає і захищає інтереси найбільш економічно забезпеченої частини (класу) суспільства; 3) поява територіального поділу населення (ззовні — державні, кордони, усередині — адміністративно-територіальні одиниці) і по­ширення публічної влади па всю територію; 4) формування, апарату примусу (приду­шення) — загонів озброєних людей у вигля­ді, армії, поліції, в'язниць, на.який спира­ється державний апарат; 5) оформлення певних функцій; публічної влади (законодавчої, виконавчої, Судової) і поділ'форм діяльності її органів; 6) появ.офіційної системиобкладання да­ниною; податками —- натуральними і грошовими; 7) поява писаних-загальнообов'язкових пра­вил поведінки 'Ь— юридичних норм, що ма­ють на меті забезпечити порядок у суспіль­стві

§ 6. Особливості виникнення держави в різних народів світу

Усередині глобальної закономірності розвитку первіснообщинного ладу на стадії переходу до держави виникли розбіжності, що дозволя­ють говорити про внутрішньоглобальні закономірності і випадковості в первісному походженні певних держав або їх груп. Простежимо їх на прикладах держав Європи й Азії.

Основні шляхи первісного виникнення держав:

європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку з формуванням "приватної⁷власності на землю, худобу, рабів, а основною функцією — економічне регулювання і. за­хист приватної власності. У результаті розкладу общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористу­вання при збереженні державної власності (Спарта). Найбільш класич­ними вважаються три форми виникнення держави: афінська, рим­ська, германська^,.

Афінська. Появу держави в Афінах нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо з внутрі­шніх класово-економічних приватновласницьких протиріч, що розви­нулися в надрах родоплемінного суспільства,

Римська. У Давньому Римі.процес утворення держави в,основному був таким самим, як і в Афінах, тільки супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого, населення) проти, привілеїв патриціїв.(римської родової знаті). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським ро­дом, мали торговельне і промислове багатство. Боротьбою, дроти патри­ціїв за владу вони прискорили розклад родоплемінного, устрою, та утво­рення держави.

Давньогерманська. Утворення держави, у древніх германців було прискорено завоюванням варварами значних територій Римської імпе­рії. Родова організація виявилася не здатною управляти завойованими територіями: «Виникла потреба в руйнуванні!рабовласницьких порядків і побудові прафеодальних (або ранньофеодальних) держав, які запозичили структуру влади і право Римської імперії, «прийняли християнство і пристосували їх до укладу життя німецьких племен, що розвивався.

Шляхом,виникнення прафеодальних держав з первісного ладу йшов і розвиток держав на території Європи (Ірландія), у Стародавній (Київ­ської) Русі, в Азії, арабів тощо. У Київській Русі формування ран­ньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князю­вання варягів.

Східний, азіатський, шлях виникнення держави характерний для ряду країн Стародавнього Сходу, Азії, Африки, Південної Америки, Океанії. Його відмінність від європейського полягає в тому, що функ­ція економічного регулювання і захисту приватної власності немала великого значення,"основною, була управлінська функція держави. При­чиною цього стали природно-кліматичні умови, що не сприяли розвитку приватної власності. Перші держави виникли в зонах поливного земле­робства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт по будівництву каналів та інших іригаційних споруд потребувало збережен­ня сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на зем­лю. Поступово суспільна власність перетворилася в державну: держава привласнювала додатковий продукт, стягуючи натуральну ренту. Прива­тна власність не набула істотного значення, оскільки використовувалася праця общинників.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхід­ність їх надійного захисту створювали природну основу для самостійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать — общинне «чиновництво», що виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні, владно-управлінські функції. Ця особлива група поса­дових осіб формувала апарат державної влади, піо панував "над підда­ними, використовуючи примусові методи.

Східні держави — дейпотичні монархії не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала і організатором виробництва, і правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управління ними: Маючи у" власному розпорядженні певні матеріальні блага вона втрачала їх ра­зом із втратою посади. Значення приватної власності, що займала певне місце, в країнах Стародавнього Сходу, було невеликим: Раби; як прави­ло; були;влаеніс'тю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль була відведена божественному освяченню влади. Родова знать прагнула зберегти своє становище і владу як такі, що дані БогОм. Правитель був носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так йшов'процес сакралізації влади — оголошення її священ­ною, непорушною, недоторканною.

Особливості первісного виникнення держав східного, азіатського, типу можна подати в узагальненому вигляді:

1) основу економічних відносин становила державна форма влас­ності;

2) приватна власність не мала вирішального впливу на економіку;

3) державна влада носила деспотичний характер (на чолі — правитель-деспот)

4) управлінські функції виконував могутній чиновницький апарат, сформований з родоплемінної знаті;

5) значну частину державного апарату становила спеціальна бюро­кратія для збирання податків з величезної і комплексної системи зрошення;

6) відбулася сакралізація (освячення) влади, що призвела до застою і нерухомості в суспільстві; яке протягом сторіч не розвивалося (не знало сходження по лінії: рабовласництво, феодалізм, капіталізм); Наприклад незважаючи на те, що держава в Китаї утворилося задовго до європейських держав (Греції і Риму), його суспільство не зазнало змін, окрім зміни царюючих династій, аж до початку,ХХ століття.

Утворення;кожної держави залежить від комплексу причин — еко­номічних, політичних, соціально-культурних, внутрішніх і зовнішніх. Вони!визначають внутрішньоглобальні закономірності і випадковості виникнення, та розвитку держав у, народів світу.

 

 

Глава 4

ДЕРЖАВНА ВЛАДА І ДЕРЖАВА

§ 1. Соціальна влада та її види

Влада — здатність (властивість) індивіда або колективу впливати на свободу,;поведінку і діяльність людей у власних інтересах чи інтересах інших осіб за допомогою різних засобів, у тому числі примусу. -^;: Влада присутня (хоч і в схованій формі) скрізь, де є стійкі об'єднан­ня людей: у сім'ї; у виробничих «колективах у державі, тобто там, де існують реальні можливості і здатність впливати на поведінку людей, використовуючи будь-які:засоби. Динаміка розвитку-будь-якої органі­зованої спільності людей становить боротьбу між-владою" і хаосом. Суспільство об'єктивно має потребу у владі. Вона протистоїть"анархії, перешкоджає руйнівним діям;: небезпечним для всього соціального організму.

Соціальна влада — спосіб управління суспільством, що виража­ється в системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу ор­ганізації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів і методів, вклю­чаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Соціальна влада є публічною, бо її відносини складаються у відкри­тому суспільному колективі.

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управ­ління, виконанням загальних управлінських завдань. Суспільство по­стійно має потребу в управлінні, асоціальне управління вимагає влади і стає можливим завдяки владі. Коли говоримо «влада», підкреслює­мо примусовий, силовий компонент даного явища. Коли вживаємо термін «управління», відзначаємо функціональне призначення владно­го впливу;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з пер­вісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага, тобто в ході суб'єктно-об'єктних відносин, де суб'єкт владарювання виступає як керуючий і правлячий, а підвладний слугує об'єктом керування і управління;

3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових віносин), тобто-системи двосторонніх взаємозв'язків, в якій одна сторо­на є владною (керуючою, правлячою), друга — підвладна, підкоряється першій-У відповідності з її вимогами. Інакше - це владовідносини між суб^’єктами, відносини керівництва(управління) сприйняття (підпорядкування);

4) виробляє загальні, для суспільства інтерес та цілі — сенс ке­рування с виявляється у запропонуванні носієм влади виро­бити загальний, інтерес діяльності, а сенс управління — дати владний імпульс підвладним досягати визначе­них цілей, організувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і під­корити-йому свою волю: Виключена можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати як суб'єкти владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб'єк­та приймати рішення («авторитетні рішення» як засоби владарювання), обов'язкові і значимі для підвладного суб'єкта, і здатність забезпечувати виконання прийнятих Зобов'язань, контролювати підвладного суб'єкта;

6) здійсиює владарювання за допомогою різних методів, включа­ючи пр'йм'ус! (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких метбцїв, як переконання, заохочення, авторитет, співробітництво, координація и узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого! Сила і насильство — різні поняття. Насильство "— це впдив на суб'єкта всупереч його волі за допомогою-фізичного примусу". Примус не обов'язково передбачає, насильство, проте означав, вольову залежність підвладного від суб'єкта-владарю­вання і діяльності усупереч своїм власним інтересам;

7) потребує свідомої добровільної готовності підкорятися з боку більшості підвладних. Відсутність підпорядкування означає відсутність у такому відношенні влади, не визнання населенням її легітимності. Структура влади:, суб’єкт, об'єкт, зміст, способи і методи здійснення (владарювання). Суб'єкт владарювання повинен мати такі якості: а) волю до влади, тобто бажання панувати (управляти); б) компетент­ність тобто здатність здійснювати обсяг повноважень (прав, обов'яз­ків), а також готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність. Не завжди підвладний суб'єкт (об'єкт владарювання) готовий підпорядкуватися. Це залежить від ряду факторів: 1) його, власних психологічних якостей;

2) розумності (законності) пропонованих до нього вимог з боку суб'єкта владарювання ситуації і засобів впливу, якими володіє ке­руючий, правлячий, суб'єкт;

4) наявність (чи відсутність) авторитету у суб'єкта владарювання. Основні види соціальної влади: політична, державна. Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо в первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. Поза державою певну пуб­лічну, політичну владу мають міжнародні і регіонально-континентальні співдружності і співтовариства.

 

§ 2. Співвідношення політичної і державної влади, державної влади і держави

З питання про співвідношення політичної і державної влади існують дві точки зору:

• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада виходить від держави і здійснюється за її прямої або непрямої участі;

• «політична влада» і «державна влада»,— поняття не тотожні, проте перш ніж стати державною, влада повинна стати політичною.

Дійсно, державна влада нерозривно пов'язана з владою політич­ною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий спосіб здійснення політичної влади. Відмінності між політич­ною і державною владою установити важко, але вони Існують.

Співвідношення політичної і державної влади, їх відмінності:

1. Усяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може бути двовладдя в Ро­сії 1917р. — влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політич­ною владою, Ради в той же час не мали самостійної державної влади. Інший приклад — політична влада в Анголі, Гвшеї-Бісау, Мозамбіку, що втратили статус колоній Португалії, але ще не набули повноцінного державного статусу (до проголошення незалежності в 1974 і 1975 рр.). Таку владу можна назвати політичною, переддержавною¹. Тільки зго­дом вона стає державною, здобуває загальний характер. Другим при­кладом може бути влада в конфедерації — обмежена, публічна, по­літична, але не державна влада. Так, в конфедерації РФ і Білорусі (з 1999 р.) рішення Вищої державної ради приймаються лише за умо­ви, якщо з ним згодні обидва президенти.

2. Політична влада не вичерпується державною владою і здійсню­ється в межах влади політичних партій, громадських організацій — національних і міжнародних. За допомогою політичної влади реалізу­ються життєво важливі інтереси великих і впливових груп суспільства (класів, еліт, націй, етнічних спільностей та ін.).

3. Політична влада, на відміну від державної, неспроможна на­давати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру. Вияв волі політичної влади класу, іншої соціальної спільності обмежено рам­ками партії чи іншого суспільно-політичного об'єднання.

А. Державна влада виконує роль арбітра у відношеннях між різ­ними соціальними шарами суспільства, пом 'якшує їх протиборство, виконує «загальні справи». На відміну від неї політична влада (класу, іншої соціальної спільності) не здатна бути умиротворителем протиборчих сил суспільства або здійснювати «загальні справи». Для вирішення таких завдань вона повинна стати державною владою. Тер­мін «політична влада» підкреслює реальну здатність і можливість класу (соціального шару, соціальної групи), що не має влади, вести боротьбу за її здобуття, впроваджувати свою волю в політику — у межах право­вих норм. Ядром політики як сфери діяльності, що пов'язана з відноси­нами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Тому політична влада будь-якої соціальної спільності не настільки компромісна й упоря­дкована як державна влада.

5. Політична і державна влада мають різні механізми свого здій­снення. У державної влади є спеціальні органи (апарат) для ЇЇ реалізації:, апарат управління та апарат примусу. Державна влада здатна впливати на поведінку людей і їх організацій, застосовувати в разі потреби при­мус. У політичної влади класу (іншої соціальної спільності) владний вплив здійснюється через: а) громадські об'єднання — політичні партії, політичні рухи (опосередкований шлях); б) політичні виступи (безпосе­редній шлях). Якщо влада класу реалізується за допомогою державно­го апарату при опорі на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Звичайно державна влада виступає як основний напрямок здій­снення політичної влади класу (соціального шару, соціальної групи) у державних формах за допомогою притаманних лише їй засобів і ме­тодів.

Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політична влада в суспільстві не мислима без держави. Держава є ос­новним універсальним акумулятором політичної влади.

Яке співвідношення держави і державної влади?

Поняття «держава» і «державна влада» — близькі і багато в чому збігаються. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є і відмінності. Поняття «держава» більш об'єм­не: воно охоплює не лише саму по собі владу (управлінська основа держави), а і народ (соціальна основа держави), територію {просторова основа держави), органи влади, її інститути (інституційна осно­ва держави), соціальні норми, (нормативна основа держави). Держа­вна влада —_; це самі владовідносини (управління (панування) — сприй­няття (підпорядкування)), що пронизують всі інші складові елементи держави особливим соціальним (правовим) зв'язком, без якого не може відбутися соціальний (правовий) порядок у суспільстві². Державна вла­да є способом керівництва, управління суспільством, а держава — формою організації суспільства. Державна влада — неодмінний еле­мент держави, без якого вона не може функціонувати. Але держава також не може існувати і без інших, зазначених вище, елементів.