ТОП 10:

Компетенція державного органу як вираз його спеціальноїправосуб'єктності



У кожної юридичної особи є два блоки компетенції:

Перший блокскладає його правосуб 'єктність як юридичної осо­би — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації правосуб'єктність може бути змі­нена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Другий блок —спеціальна компетенція (лат. competentia — зда­тність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визна­чається двома способами:

11 В економічній літературі він іменується ще «антикризовим управлінцем» або «криза-менеджером». Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспромо­жності боржника або визнання його банкрутом» (14.05.1992 р.) арбітражний керу­ючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — фізична особа, що має ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку, і діє на підставі постанови господарського суду. Арбітражним керуючим може бути призначена фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, що має вищу юридичну або економічну освіту, спеціальні знання і не є зацікавленою особою відносно боржника і кредиторів.

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт__ 529

— через перелічення в законі банківських операцій, які банки мо­жуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

— через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку. Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві

провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Спеціальна компетенція державного органу як колективного суб'єкта правовідносин (парламенту, уряду, міністерств, судових органів, проку­ратури, міліції та ін.) закріплюється законами або підзаконними актами. Встановлюючи компетенцію кожного із органів, держава здійснює не тільки «поділ праці» між ними, але і поділ державно-владних повнова­жень.

Компетенція державного органу(від лат. сотреіеге — домагати­ся, відповідати, підходити) — закріплена законом або підзаконним актом сукупність його владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета відання (функціонального призначення). Компетенція державного органу об'єктивно виходить від держави і ви­ражається в правових формах. Зміст компетенції визначає правовий статус державного органу.

На схемі компетенцію державного органу можна зобразити так:

Предмет відання — сфера суспільних відносин, на яку спрямована його діяльність відповідно до законодавчого вста­новлення: а) завдання — розкривають цілі діяльності, визна­чають зміст функцій держави івпливають на фор­му і методи їх реалізації; б) функції — виходять із завдань і виражають ос­новне призначення даного органу (наприклад, у мі­ліції — безліч прав і обов'язків, а функціональне призначення одне — охорона громадського порядку)
Повноваження (права і обоє 'язки) — вид і міра владного впливу, спрямованого на за­доволення домагань уповноваженого суб'єкта, або на винну особу — з метою реалізації приписів пра­вової норми, досягнення певного соціально-корис­ного результату. Структура юридичних повноважень: а) юридичні права для здійснення державних функцій (стосовно керованих об'єктів); б) юридичні обоє 'язки, що покладаються на дер­жавний орган.

 

Таб.

 

Юридична відповідальність

Тут права (можливості по виконанню покладених функцій) збігаються з обов'язками — необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єди­ну правову категорію повноважень, що служать за­собами здійснення функцій і виконання завдань. Повноваження грунтуються на гарантіях свого здій­снення

— вид і міра обов'язку посадової особи, що вчини­ла правопорушення, зазнавати примусового (дер­жавно-владного) позбавлення благ особистого, ор­ганізаційного або майнового характеру. Настає за результатами роботи, — за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу.

Поряд з повноваженнями юридична відповідаль­ність є елементом спеціального правового статусу посадової особи

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одні лише права або тільки обов'язки.З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги в співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні пов­новаження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'я­зків) —■■ покладені обов'язки виконуються через користування наділе­ними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших — лише на обов'язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, напри­клад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами.

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, інших державних органів — законами і положеннями про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рів­ною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компе­тенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

державний орган—-законодавчої, виконавчої, судової влади або орга­нів прокуратури та ін. ,

На відміну від індивідуальних суб'єктів, правовий статус колекти­вних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовідносин — обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створю­ються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкування. З одного боку — це пи­тання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають пра­вомочності на видання в односторонньому порядку індивідуального припису звизначенням прав і обов'язків підлеглих і підзвітних осіб; з іншого боку —- питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.107.209 (0.006 с.)