Правомірна поведінка, її ознаки, мотиви та види

Правомірна поведінка — суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері право­мірно (право слухняно). Завдяки правомірній поведінці право функціо­нує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійсню­ється його життєдіяльність.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільно корисною (необхідною і бажаною) соціальною по­ведінкою — забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирі­шення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Правомірною можна вважати і соціально припустиму поведінку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпо­ративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, проведеннях культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);

2) не суперечить нормам і принципам права, що містяться в нор­мативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах та інших джерелах (формах) права; не порушує заборон як тих, що містяться у законах і підзаконних актах, так тих, що склалися в суспільстві;

3) є свідомо вольовою, оскільки виражається в усвідомленій доб­ровільній мотивації правомірних діянь для досягнення поставлених ці-, лей;

4) зовні виражається у дії чи бездіяльності, здійснюється у фор­мах реалізації права: дотриманні, виконанні, використанні (громадяна­ми), правозастосуванні (посадовими особами);

5) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридич­них фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовами правовідносин;

6) має структуру, яку становлять: суб 'єкт (суб'єкти права — фізичні та юридичні особи, що визнані дієздатними і деліктоздатними); суб'єк­тивна сторона (мотиви дії чи бездіяльності суб'єкта права, внутрішнє ставлення до їх результатів); об'єкт (матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини); об'єктивна сторона (дія чи бездіяльність; їх ко­рисні результати; причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками);

7) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язую­чих та охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних та заохочувальних норм.

Правомірна поведінка завжди включає два моменти: 1) інфор­маційний — інформованість громадян про свої юридичні права і обо­в'язки та практичне використання ними правової інформації; 2) поведінковий — розуміння законних способів здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

Правомірна поведінка складається з елементів — правомірних вчинків, тобто юридично значущих вчинків, що мають суспільно корисний характер. Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх моти­ви, які визначають настанову — правомірну чи неправомірну.

Мотиви правомірної поведінки особи, тобто спонукальні причи­ни дії (бездіяльності), докази на користь саме такої дії є різноманітними:

1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм;

2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) розу­міння громадського обов'язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) до­держання звичних дій; 6) прагнення робити як усі (конформізм); 7) ос­трах відповідальності та ін. Основне місце в мотивах поведінки людей займають потреби та інтереси.

Класифікацію правомірної поведінки можна здійснити за різнома­нітними критеріями.

Види правомірної поведінки за їх соціальною значущістю:

соціально належна (захист батьківщини, виконання трудових обо­в'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.) — закріплюється в імперативних нормах як обов'язок та забезпечується, крім інших спо­собів, державним примусом;

соціально бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, укладання шлюбу) — закріплюється в диспозитив­них нормах як права суб'єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою;

соціально допустима (розлучення, страйк, участь у зібраннях «за інтересами» та ін.) — закріплюється в диспозитивних нормах, реалізу­ється відповідно до волі (інтересів) суб'єкта; проте держава не заціка­влена в поширенні такої поведінки, хоч і забезпечує можливість її здій­снення.

Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):

1) активна (принципова) — цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її мотивом є переконаність чинити правомірно;

2) звичайна (звична) — вид законослухняної поведінки, що вира­жається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності люди­ни, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потре­бує додаткових витрат і зусиль; '

3) конформістська (лат. соnformism — подібний) — вид пасивно-пристосовницької поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), підпорядковується груповим стандартам і вимогам (колег по роботі, начальства, неформального лі­дера, родичів тощо), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти — це особи, які не сформувалися як особистості, у чо­мусь позбавлені індивідуальності, легко піддаються «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника;

4) маргінальна (лат. таг§іпа!І8 — прикордонний, проміжний) — вид «проміжної» (прикордонної, балансуючої) поведінки між правомі­рним і протиправним станом особи, що виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушення через страх юридич­ної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в тролейбусі лише тому, що до нього зайшов контролер);

5) інтуїтивна (лат. іntueri — пильно дивитись) — вид поведінки, розрахований на власне чуття, здогадку, проникливість, що грунтують­ся на попередньому досвіді (утриматися від вчинення правопорушення; не вступати в договірні відносини; укласти угоду тощо).

Крім зазначених, можна навести низку інших класифікацій право­мірної поведінки — за ступенем виявлення свідомості і волі: а) добро­вільна (явка з повинною до суду); б) вимушена (доставка до суду під конвоєм); за об'єктивною стороною: дія (своєчасне подання декла­рації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати по­казання).

§ 3. Зловживання правом

Зловживання правом — особливий вид поведінки у правовій сфері, який полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, що полягає у використанні недозволених конкретних форм у межах дозво­леного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Ознаки зловживання правом:

1) наявність у особи суб'єктивного права (зловживати можна тільки суб'єктивним правом);

2) діяльність особи, що спрямована на реалізацію суб'єктивного права;

3) використання цього права всупереч його соціальному призначен­ню і заподіяння цим використанням шкоди суспільним чи особистим інтересам; застосування таких форм його реалізації, що виходять за встановлені законом межі;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (їх додер­жання) або невиконання обов'язків (їх виконання), тобто невиразність протиправності поведінки як юридичної ознаки правопорушення;

5) юридичні наслідки не традиційні: відсутня юридична відповідаль­ність, що характерна для правопорушення — юридична відповідаль­ність наступає тільки у разі встановлення факту зловживання суб'єк­тивним правом, а це можливо, якщо зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою свобо­ди, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Зловживання суб'єктивним правом — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії, ненормальне (марне, незвичайне, шкідливе, аморальне) здійснення права, яке виражається в недозволе­них конкретних діях, що завдають шкоди іншій особі чи загрожують чужому праву.

 

Види зловживання правом за ступенем прихованостї:

Правове (легалізоване, але аморальне чи недоцільне)	Протиправне (нелегалізоване)
— явно не виходить за межі встанов­леного законом суб'єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці пра­вомочної особи — заподіює шкоду не-охоронюваним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значи­мої інформації або передбачення в публікації судового рішення)	— явно виходить за межі встано­вленого законом обсягу суб'єк­тивного права, є соціально небез­печним, винним діянням (журна­ліст, зловживаючи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, образа, породження наці­ональної, расової або релігійної ворожнечі)

Види зловживання правом за правовими спільностями (в Англії і США зловживання правом термінологічно звучить як «шкідли­вість»): приватна — задимлення території сусіда; розміщення на сусі­дній землі виробництва, що створює підвищений шум; публічна — дії, що зачіпають інтереси суспільства).

Види зловживання правом за галузевою ознакою: у сфері конститу­ційного права («чорний піар»^ використовуваний у передвиборній агі­тації); у сфері сімейного права (фіктивні шлюби; зловживання батьків­ськими правами — заподіяння фізичної, психічної, моральної шкоди дитині); у сфері цивільного права (зловживання домінуючим станови­щем на ринку; підкуп службовців конкурентом; несумлінна реклама з метою створення умов для збуту товарів) та ін.

 

 

Види зловживання правами за їх субординацією в правовому регу­люванні: 1) зловживання матеріальними правами; 2) зловживання про­цесуальними правами (можливо на будь-якій стадії судового прова­дження).

Види зловживання правом за суб'єктивною стороною:

Необережне	Навмисне
— вчиняється без наміру, але об'єктивно спричиняє настання шкоди (відмова члена сім'ї наймача жит­лового приміщення без на­міру та будь-яких причин дати згоду на його обмін)	— вчинене с наміром нашкодити іншій осо­бі; найбільш відомим видом зловживання цивільним правом є ш и к а н а, що полягає в здійсненні навмисних дій в галузі договірних, зобов'язальних та інших цивільно-правових відносин з наміром заподіяти іншій особі майнову шкоду (зменшення або втрата дохо­ду потерпілим) та моральну шкоду (зазіхан­ня на гідність, ділову репутацію тощо)

При зловживанні суб'єктивним правом поведінка суб'єкта права полягає у створенні ситуації, яка лише має видимість законної. Особа, чиї права і законні інтереси порушені, почуває себе особливо неспромо­жною і беззахисною. Довести зловживання суб'єктивним правом дуже складно або просто неможливо. Залежно від обставин конкретної спра­ви настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловжи­вання правом входить до компетенції всіх державних органів. Стри­мування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними виявами правової поведінки, що завдають шкоди особі, суспільству, державі.

Зловживання правом слід відрізняти від перевищення прав (ненале­жного здійснення прав).