Правосуб'єктність особи як передумова правовідносин

Правосуб'єктність — соціально-юридична властивість особи, що має дві сторони:— соціальну і юридичну. Соціальна сторона! виража­ється в тому, що правосуб'єктність — закономірний результат суспіль­ного розвитку, існуючих у ньому соціальних зв'язків; визнання Потреб і інтересів особи самим суспільством. Юридична сторона виявляється у формальній, юридичній, фіксації ознак суб'єкта права.

Правосуб'єктність — загальна, абстрактна здатність особи мати і здійснювати безпосередньо або через свого представника суб'єктивні права і юридичні обов'язки, тобто бути індивідуальним або колективним суб'єктом права, брати участь у правовідносинах. Суб'єкти правовід­носин— суб'єкти права, або особи, що мають правосуб'єктність. Ви­рази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність», збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Не слід ототожнювати правосуб'єктність як властивість особи, що виражається в її потенційній, абстрактній можливості мати права (тобто володіти «правом на право»), бути готовою до їх здійснення, і самі ці права, носієм яких є особа саме в силу цих властивостей. Правосуб'є­ктність — це самостійна правова категорія, що існує поряд із пра­вами і обов 'язками. Вона свідчить про правову здатність особи бути носієм цих прав і обов'язків, тобто правосуб'єктність — не кількісне вираження Прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а передумова, здатність здобувати і здійсню­вати суб'єктивні права. '

Суб'єктивні права виникають на основі правосуб'єктносТі та означа­ють можливість і міру певної поведінки особи. Зміст правосуб'єктності (набір суб'єктивних прав) у кожної особи може бути різним, але сама правосуб'єктність в усіх однакова. Суб'єктів права можна порівнюва-

ти щодо кола їх прав і обов'язків, а не їх правосуб'єктності, оскільки суб'єктивне право — не підстава, а наслідок правосуб'єктності. Мо­мент переходу правосуб'єктності в суб'єктивне право настає з появи юридичного факту.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти права повинні пройти два етапи наділення юридичними властивостями:

1) здобути властивості суб'єктів права як потенційних суб'єктів (уча­сників) конкретних правовідносин — вступити у загальні від­носини правосуб'єктності з усіма іншими суб'єктами, що перебу­вають під юрисдикцією даної держави — через відповідність певним правовим вимогам про правосуб'єктність: а) розуміти зміст існуючих у суспільстві правових норм; б) оцінювати їх соціальну значущість; в) бу­ти адресатом передбачених правовими нормами суб'єктивних прав і обов'язків; г) мати право своїми діями здобувати ці права і обов'язки; д) бути здатним самостійно реалізовувати свої суб'єктивні права і обо­в'язки, а також своїми діями породжувати нові права і обов'язки;

2) знайти додаткові властивості юридичного характеру в конкретній юридично значущій ситуації — вступити у конкретні відно­сини правосуб'єктності — через: а) наділення конкретними суб'єк­тивними правами і юридичними обов'язками, які визначають власне правові Зв'язки, відносини між суб'єктами, встановлені правовими нормами; б) індивідуалізовані дії відповідно до суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів як учасників конкретних правових відносин (матеріальних і процесуальних).

Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин — індивідуальні або колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних право­відносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. Наприклад, су­б'єктний склад податкових правовідносин містить у собі дві сторони: платник податків (платник зборів) і держава (в особі компетентних ор­ганів). Суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин є засудже­ний, а також посадові особи й органи, на які покладений обов'язок виконання покарання². Щоб стати суб'єктом правовідносини, потрібно вже бути суб'єктом права.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

— громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

— іноземні громадяни;

— особи без громадянства (апатриди);

— особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

— державні органи, організації, установи, підприємства;

— органи місцевого самоврядування;

— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми — вітчизняні, іноземні, міжнародні);

— громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

— релігійні організації;

3) держава і її структурні одиниці: держава; державні утворення у федеративних державах — суб'єкти федерації (штати, землі); у регі­ональних (регіоналістських) державах — політичні автономії; адмініст­ративно-територіальні одиниці;

4) соціальні спільності —- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу, територіальна громада тощо.

Останнім часом з'явилася класифікація суб'єктів права за ознакою вписуваності до особи — юридичної або фізичної: 1) звичайні (типові); 2) незвичайні (нетипові): трудовий колектив; майбутні покоління; ембрі­он людини, заморожений у криогенних установках; біороботи тощо.

§ 9. Правосуб'єктність фізичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин

Правосуб'єктність фізичної особи — це передбачена нормами пра­ва здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декла­рації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і полі­тичні права) записано, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності,

В основі визначення природи правосуб 'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи лежать два критерії:

— вікова характеристика (певний вік);

— зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Види правосуб'єктності фізичної особи:

_ Загальна ______

— можливість мати права і обов'язки учасника правовідносин (фактичне володіння ними може наступити лише за відомих умов — юридичних

Спеціальна

— можливість здобувати права і обов'язки відповідно до професійної під­готовки і займаної посади {професійна, посадова); виникає при наявності певних умов, наприклад, спеціальні знання, стаж роботи та ін. Спеціаль­ною правосуб'єктністю володіє юридична особа — вона визначається ці- лями і завданнями діяльності, зафіксованими у відповідних статутах _

Галузева

Багатогалузева

— можливість здобувати права і обо­в'язки в галузях права (сімейна, шлю­бна, трудова та ін.); виникає по до-сягненні певного віку_

— можливість здобувати права і обо­в'язки одночасно в декількох сумі­жних галузях права; виникає після досягнення певного віку _

У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій за­гальної, спеціальної (галузевої і міжгалузевої) правосуб'єктності. Право­суб'єктність — юридична передумова для визнання особи носієм відпо­відного правового статусу.

Склад (структура) правосуб'єктності фізичної особи:

— правоздатність;

— дієздатність;

—• деліктоздатність.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність (можливість) особи мати суб'єктивні юридичні права і виконувати су­б'єктивні юридичні обов'язки.

Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Окрім того, у випадках, встановлених законом,, охоро­няються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2. ст. 25 ЦК України від 16.01.2003 р.). В Американській конвенції про права люди­ни від 22.11.1969 р. (вступила в дію в 1978 р.) захищається право на повагу до життя «з моменту зачаття». Конституція Словацької Республі­ки (01.09.1992 р.) проголосила: «Життя людини охороняється ще до її народження» (ч. 1. ст. 15).

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживан­ня, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діямщ здійснювати (використовува­ти і виконувати) суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Правоздатність і дієздатність перебувають у різних вимірах і не є тотожними.Їх особливості:

Правоздатність

Дієздатність

— природна властивість, що виникає з народження; являє собою своєрідне «пра­во на право», яке не може реалізуватися поза відповід­ною поведінкою його влас­ника; — слугує передумовою на­ділення громадянина правом; — має стабільність, незмін­ність і не залежить від віко­вих і особистих якостей лю­дини

— придбана властивість, що виражаєть­ся в готовності особи до здійснення певних дій і вчинків, які передбачені законом і становлять його права і обов'язки: укладати договори (договороздатність), всту­пати в іншого роду правовідносини в ме­жах, встановлених законом; — є правовим інструментом перетворен­ня громадянином свого права в реальність; — залежить від віку, фізичного стану осо­би, інших особистих якостей людини, які з'являються в міру її розумового, фізично­го, соціального розвитку

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліт­тя. Вона передбачає зрілість почуттів, розуму і волі. Формальними критеріями повноліття є такі:

1) досягнення 18-літнього віку;

2) вступ у шлюб до настання офіційного повноліття.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні. Але в ряді галузей права України встановлений різний вік настання дієздатності: конституційне (18 років), адміністративне (16 років).

Цивільний кодекс України (як і Росії) встановлює різні обсяги діє­здатності:

Повна дієздатність (повнолітня особа) — настає з 18 років _

Неповна (відносна) дієздатність (неповнолітня особа): 14 —18 років. Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітню особу, що досягла 16 років, цілком дієздатною, якщо вона працює за трудовим договором (контрактом) чи займається підприємницькою ді­яльністю. Оголошення неповнолітньої особи цілком дієздатною (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування на під­ставі заяви зацікавленої особи і письмової згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. У разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, що досяг-

ла 16 років, зберігається _

Часткова дієздатність (малолітня особа): від 6 до 14 років _

Повна недієздатність: до 6 років __ "

Обмежена дієздатність — установлюється за рішенням суду щодо осіб, які: 1) страждають психічним розладом, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій і (чи) керувати ними; 2) зловжи­вають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами, чим ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких во- ни за законом повинні утримуватиму скрутне матеріальне становище

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, право-суб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Делікт о здатність — здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. Вона нерозривно пов'язана з дієздатністю. У ряді випадків деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній і адміністративній відповідальності підлягають особи, яким до здійснення злочину виповнилося 16 років, а за види злочинів підвищеної соціальної небезпеки вона настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України). Не досягнувши повної дієздатності, ці особи — де-ліктоздатні³.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у мо­мент здійснення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

§ 10. Поняття юридичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин

Юридична особа (лат. шіІуегБІїаз personaru.ni) — організація,; створена шляхом об'єднання осіб і (або) майна, зареєстрована у вста­новленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і діє­здатністю, яка має право здобувати і здійснювати майнові й особисті не-майнові права, виконувати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді⁴.

Юридична особа — не всякий колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культур­ній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Правовим статусом юридичні особи наділяються за законом.

За законодавством України юридичною особою може бути також ^товариство, створене однією особою. Вона діє на основі статуту, за­твердженого цією особою.

Ознаки юридичної особи — підстави визнання організації юриди­чною особою — можна розділити на дві групи:

 

ТАБЛИЦА

 

1. Статусоутворюючі

— ознаки, наявність яких необхідна і достатня для визнання організації юридичною особою: _

1.1. Організаційна єдність і автономія, тобто має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання за­вдань і функцій, закріплених статутом.

1.2. Майнова відокремленість, тобто майно, що перебуває в її розпоря­дженні (власності, господарському віданні або оперативному управлінні), відособлено від майна її учасників і засновників (самостійний баланс — кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок). Важливий не факт наявності майна як такого, а сам принцип функціонування організа­ції по розпорядженню, користуванню і володінню ним.

1.3. Державна реєстрація — легалізуються підготовлені реквізити (статут, кругла печатка, штампи, найменування та ін.), видається посвід­чення про державну реєстрацію⁵. Наприклад, у бланку посвідчення про державну реєстрацію юридичної особи — підприємця відзначають­ся: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код Єдиного дер­жавного реєстру підприємств і організацій України⁶; місцезнаходження юридичної особи; місце проведення державної реєстрації; дата прове­дення державної реєстрації; прізвище і ініціали державного реєстратора. Посвідчення про державну реєстрацію підписується державним реєстра- тором і засвідчується його печаткою _

2. Ознаки, похідні від статусу

— ознаки, які виникають у організації внаслідок наділення її статусом юридичної особи: ___

2.1. Самостійна майнова відповідальність за своїми обов'язками. Наприклад, стягнення кредиторів звертаються на відособлене майно

організації. Майнова відповідальність нерозривно пов'язана з майновою відокремленістю.

2.2. Цивільна дієздатність — здатність від свого імені здобувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки. _

⁵ Свідоцтво про державну реєстрацію — документ установленого зразка, що за­свідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної або фізичної особи.

⁶ Ідентифікаційний код є єдиним для всього простору держави і зберігається протя­гом усього періоду існування організації.

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

2.3. Процесуальна правоздатність — здатність бути позивачем і від­повідачем у суді (звертатися з позовом до громадян, інших осіб, відпові­дати по боргах у разі зворотного позову).

Ознаки другої групи організація здобуває в момент державної реєстра­ції, тобто в момент визнання її юридичною особою. Лише після при­дбання в результаті реєстрації статусу юридичної особи організація одер­жує право вступати в правовідносини від свого імені. Похідні від статусу ознаки не є підставою для визнання організації юридичною особою. їх називають властивостями юридичної особи

 

 

Види юридичних осіб у підсистемах права (правових спільностях):

Юридичні особи приватного права	Юридичні особи публічного права
— товариства (підприємницькі і не-підприємницькі)^7, установи^8 й інші форми об'єднань, встановлені зако­ном (комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін.); створюються на підставі установ^-чих документів (статут, затвердже­ний учасниками, або установчий до­говір між учасниками)	— державні органи, організації та установи (парламент, уряд, суд, мі­ліція (поліція), державні підприєм­ства, органи місцевої влади та ін.^9); створюються розпорядчим актом президента країни, вищого органу державної виконавчої влади, органу державної влади на місцях або ор­гану місцевого самоврядування

Юридичні особи публічного права направляють свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб — організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та інших.

Відмітні ознаки юридичних осіб публічного права:

1) мають публічні цілі і не прагнуть до одержання прибутку як стату­тного завдання;

2) діяльність фінансується за рахунок держбюджету (державні уста­нови) чи бюджету громадських організацій, або за рахунок добровіль­них внесків і пожертвувань;

3) мають більшу стабільність, ніж юридичні особи приватного права;

4) не залежать від волі своїх членів — підлеглих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі його члени підуть у відставку. Замість уряду, що пішов у відставку, буде сформований новий кабінет, тобто публічні ор­ганізації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб'єкти правовідносин¹⁰;

5) можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише тією мірою, яка служить досягненню цілей, заради яких вони створені і від­повідають ним. Наприклад, вищий навчальній заклад може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток викори­стовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів, літератури, оплату праці викладачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо дотримуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети — цілі комерційного характеру.

Юридичні особи приватного права спрямовують свою діяльність на одержання прибутку.

Відмітні ознаки юридичних осіб приватного права:

1) переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом). Останні є повними представни­ками юридичних осіб, їх воля — воля юридичних осіб;

2) фінансуються, як правило, за свій рахунок;

3) діяльність визначається статутними документами, зареєстровани­ми у встановленому законом порядку. Наприклад, обсяг прав і обов'я­зків акціонерних товариств відкритого і закритого типу різний: акції першого поширюються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах; акції другого поділяються між засновниками і не можуть по­ширюватися шляхом відкритої підписки, купуватися і продаватися на біржах;

4) договірні відносини ґрунтуються на вільному волевиявленні, дис-позитивності і рівності сторін незалежно від їх статусу. Це — відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадянами й організаціями, організаціями між собою, в тому числі і державними, акціонерними, орендними підприємствами і корпораціями. Наприклад, договірні відносини між органом внутрішніх справ, що виступає як юридична особа публічного права, і фірмою на охорону її офісу засно­вані на диспозитивності, а не імперативності, передбачають вільне воле­виявлення сторін;

¹⁰ Є точка зору (Д. Н. Бахрах, Росія) про необхідність розрізняти державний орган і однойменну установу, створену для його обслуговування. У такому випадку держав­ний орган не виступає як юридична особа. Юридичною особою і суб'єктом права опе­ративного управління є установа, а діючий під тією ж назвою державний орган бере участь в інших — адміністративних — Правовідносинах.

Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

5) функціонують на підставі того ж принципу, що й у сфері регулю­вання поведінки фізичних осіб і діяльності громадських об'єднань: «до­зволено все, окрім прямо забороненого законом» (загальнодозвільний тип (режим) правового регулювання); у разі виходу діяльності за межі товарного виробництва і обігу та переходу до сфери дії публічного пра­ва (державна реєстрація підприємств, стягування податків та ін,), всту­пає в дію принцип «дозволено лише те, що прямо передбачено законом» (спеціально-дозвільний тип (режим) правового регулювання).

У сфері управління державною власністю відбувається поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання — виникають адміністративно- і цивільно-правові відносини.