Співвідношення громадянського суспільства і держави

У науці сформувалися три підходи до співвідношення громадянсь­кого суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — соціальні системи, що збі­гаються;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (ведучою) є держава, що контролює громадянське суспіль­ство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підлеглу) роль стосовно громадянського суспільства.

Третій з них є найбільш оптимальним.

Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідно­шенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян, до­бровільно сформованих об'єднань, що знаходяться у відносинах кон­куренції і солідарності;

3) розвивається в системі взаємодії з державою через партії, вибо­ри, представницькі органи влади, здійснюваної на територіальній основі, а також через групи й об'єднання за інтересами (лобізм);

4) має певну самостійність стосовно держави, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) впливає на створення і функціонування державних органів у влас­них інтересах (частина партій діє в межах держави через парламентські фракції; лобісти взаємодіють з органами виконавчої влади через консу­льтативні комітети при уряді, його міністерствах — це так зване функці­ональне представництво);

6) має право жадати від держави охорони і захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її до втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах², гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, що виступає як рівний і справедливий масштаб свободи, а не як спосіб нав'язуван­ня державної волі.

Спочатку протягом тривалого часу громадянське суспільство виробляє норму пра­ва в межах фактичних відносин. Завдяки визнанню норми державою фактичні відносини доводяться до статусу юридичних.

Поняття громадянського суспільства співвідноситься з поняттям пра­вової держави. Одна з головних цілей демократичних перетворень в Ук­раїні полягає в тому, щоб стимулювати розвиток громадянського су­спільства. Основну роль у цьому має відіграти налагоджений механізм правового регулювання.

 

§ 4. Роль держави у розвитку громадянського суспільства

Діалектика взаємин громадянського суспільства і держави складна і суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ орга­нізаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що розвивається, завжди відчуває тиск з боку державної влади. У свою чергу держава не може розвиватися без вільного формування грома­дянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадян­ського суспільства. У такому випадку держава, окрім власних функцій, привласнює ще і функції громадянського суспільства, змушує його виконувати винятково державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. Оптимальною умо­вою їх компромісу служить встановлення гармонійного єднання прива­тних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини.

Роль цивілізованої держави у розвитку громадянського суспіль­ства:

1) служить формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

2) є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здій­снює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

3) встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

4) не втручається в приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

5) не допускається в приватні (громадянські) правовідносини: у разі вступу в такі правовідносини втрачає можливість виявляти публічну владу, тобто зберігає всі ознаки публічно-владної особи за межами приватних (громадянських) правовідносин;

6) надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функ­ціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб'єктів;

7) виступає знаряддям соціального компромісу громадянського су­спільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

8) юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати акти­вну участь у політичному житті суспільства;

9) має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, за­кріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задово­лення потреб і інтересів людини. Європейська традиція виходить не зі співвідношення інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Європейським судом з прав людини як гарантія правомірності відносин «людина — держава».

 

§ 5. Політична система суспільства і місце в ній держави Політична система суспільства — це цілісний комплекс засобів політичного впливу на суспільні відносини, що використовуються людьми та їх організаціями з метою завоювання, утримання або участі в політичній владі; механізм організації і функціонування політичної влади.

Політична система суспільства пов'язана з особливою сферою ді­яльності людей — політикою — системою взаємин і взаємодій держа­ви, політичних партій, політичних громадських об'єднань, політичних рухів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів (волі) у боротьбі за державну владу, її утримання і використання. За всіх часів питання про політику розглядалося в єдності з питаннями про владу і державу. Структурні елементи політичної системи суспільства: суб'єктний (інституціональний): 1) вузькому значенні — власне політичні об'єднання, що мають зв'язок з політикою або створені для здійснення такого зв'язку (держава, політичні партії, політичні рухи, групи політичного тиску та ін.); 2) у широкому значенні — усі суб'єкти групової й індивідуальної політичної свідомості як політичні, так і неполітичні об'єднання (профспілки, жіночі рухи та ін.);

нормативний (регулятивний) — система політичних і правових (насамперед конституційних) норм і принципів, що регулюють відноси­ни між суб'єктами політичної системи, а також усіх інших нормативних регуляторів — моралі, звичаїв та ін. За допомогою конституційних норм установлюються правила боротьби за владу;

ідеологічний — політична ідеологія, політична свідомість, політич­на культура, політичні погляди; можливість громадянина оцінити полі­тичне буття і обрати варіант поведінки;

функціональний — політичні відносини, політичний процес, полі­тична діяльність, політичний режим, що визначає ступінь участі суб'єк­тів політичної системи у формуванні і функціонуванні політичної влади (включаючи армію, церкву, опозицію, лобістів);

комунікативний — інтеграційні (об'єднуючі в ціле) зв'язки між всіма елементами політичної системи суспільства, а також між партія­ми, суспільством і державою, між політичною та іншою системами — економічною, правовою тощо.

Відмінність політичних і неполітичних об'єднань визначається метою їх створення. У статуті політичних громадських об'єднань (по­літичної партії, іншої політичної організації, політичного руху) як ос­новна мета проголошується участь у політичному житті суспільства. У статуті неполітичних об'єднань (профспілок, благодійних організацій, національно-культурної автономії, суспільних фондів та ін.) політичні цілі не ставляться.

При будь-якому розгляді інституціонального елемента політичної системи (вузького чи широкого) первинним суб'єктом політики є особа, що вносить вклад у формування політичної свідомості сус­пільства. У політичних об'єднаннях пріоритетна роль надається політич­ному лідеру.

Держава входить у політичну систему суспільства не як сукуп­ність розрізнених органів, а як її цілісний політико-правовий інсти­тут, інститут управління, що провадить загальнонаціональні пе­ретворення. Програми таких перетворень пропонують конкуруючі партії. Будучи результатом розвитку додержавного суспільства, дер­жава є чинником, рушійною силою формування його політичної систе­ми. Вона служить головним засобом досягнення цілей, що стоять перед суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає стійкості політичній системі за допомогою упорядкування її діяль­ності. Стійкість політичної системи визначається тривалістю її функціо­нування, а ефективність — легітимністю політичної влади.

Ознаки держави, що відрізняють її від політичних партій та інших громадських об'єднань:

1) є організацією всього населення, тоді як партії й інші громадські об'єднання — частини населення;

2) має владу над населенням усієї країни, наділена державно-вла­дними повноваженнями, тоді як партії й інші громадські об'єднання є лише учасниками вироблення і здійснення політики держави. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних шарів суспільства, діють у межах закону і не мають державно-владних повноважень;

3) має спеціальний апарат, що займається управлінням суспільни­ми справами й охороною громадського порядку. Громадські організації можуть брати участь у виробленні і реалізації політики держави;

4) має монопольне право використовувати як переконання, так і при­мус на своїй території і має у своєму розпорядженні спеціальні установи примусового характеру. Партії та інші громадські об'єднання позбавлені цих ознак. Партіям законодавчо заборонено створювати власні збройні формування, застосовувати до своїх членів засоби примусу;

5) має монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їх реалізацію. Партії та інші гро­мадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньоорганізаційне значення;

6) має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет. Громадські об'єднання мо­жуть брати участь в обговоренні проекту закону про загальнонаціональ­ний бюджет;

7) є офіційною особою (представником усього народу) на міжна­родній арені. Партіям та іншим громадським організаціям така якість і функції не властиві.

 

 

§ 6. Громадські об'єднання і політичні партії в політичній системі суспільства

Об'єднання громадян у більшому чи меншому ступені беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах з державою і, отже, взаємодіють (співробітничають або конфліктують) з нею.

Громадські об'єднання є суб'єктами (інституціональними елемента­ми) політичної системи суспільства в тій мірі, у якій вони використову­ють політичні права, закріплені в законодавстві країни (наприклад, беруть участь у висуванні кандидатів у депутати в представницькі органи в центрі і на місцях). У ряді країн чималий вплив на політичну свідо­мість громадян чинять релігійні громадські об'єднання.

Політичні громадські об'єднання створюються для особистої участі в політичному житті суспільства.

Громадське об'єднання — добровільне, некомерційне, самокеро-ване формування людей, створене з їх ініціативи на основі спільності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод, закріплених в уста­новчих документах.

Політичне громадське об'єднання — добровільне, некомерційне, самокероване формування людей, створене з їх ініціативи на основі спільності інтересів для участі в громадському житті через вплив на розвиток політичної свободи громадян; участі у виборах в органи дер­жавної влади і місцевого самоврядування (висування кандидатів і про­ведення їх передвиборної агітації); участі в організації і діяльності зазна­чених органів.

Ознаки громадських об'єднань (політичних і неполітичних):

1) недержавність (Mon-government);

2) неприбутковість (Non-profil);

3) добровільність об'єднання (Voluntary).

Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку державних структур. їх діяльність у соціально-політичному і культурному житті суспільства і держави визначається статутом (положенням), цілями і за­вданнями їх створення (сформульовані в програмах), що не виходять за рамки закону.

Види громадських об'єднань за територіальною ознакою:

• загальнонаціональні — діяльність поширюється на територію всієї держави, є місцеві осередки в більшості областей;

• місцеві — діяльність поширюється на територію відповідної адміні­стративно-територіальної одиниці чи регіону;

• міжнародні — діяльність поширюється на територію України і хоч

би однієї держави.

Політичні громадські об'єднання (політичні партії, інші політичні організації, політичні рухи) є, як правило, загальнонаціональними. В Україні політичні партії створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Політична партія — добровільна політична організація постійного типу, що прагне зайняти ключові позиції у владних структурах держави, як правило (але не винятково) шляхом виборів, і впливати на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.

На відміну від груп тиску, що впливають на політичні події, керівни­цтво країни і громадську думку, політичні партії прагнуть опанувати владою безпосередньо. З огляду на політичні очікування і настрої певної частини населення, вони програмно розробляють шляхи розвитку дер­жави і суспільства, а у разі перемоги на виборах втілюють в життя політичну програму через завоювання більшості в парламенті, форму­вання уряду, призначення на державні посади, прийняття відповідних законів. Як первинні політичні інститути, вони є сполучною ланкою між народом і вищими органами влади держави, яка є інститутом публічної влади; служать елементом демократії; реалізують принцип політичного плюралізму. Місця в парламенті (депутати) і в уряді (члени), отри­мані в результаті перемоги партії на виборах, стають політичними посадами. Носії таких посад є не тільки державними, але й політич­ними службовцями.

У демократичних державах Західної Європи і Північної Америки політичні системи мають дві-три найбільш впливові партії, що активно беруть участь у виборчих кампаніях і змінюють одна одну у владі і уп­равлінні. Інші партії, що беруть участь у виборах і не перевищують зако­нодавчо встановлений відсотковий бар'єр голосів виборців, не можуть претендувати на партійне представництво в органах влади і управління. Для росту можливостей перемоги на виборах ряд політичних партій об'єднуються в партійні блоки (наприклад, в Україні на виборах Прези­дента в 2004 році був створений блок «Наша Україна»).

Партійні блоки не слід ототожнювати з політичними рухами — політичними об'єднаннями громадян, більш масовими і менш організо­ваними, ніж партії. Політичні рухи створюються для вирішення гострих актуальних політичних проблем, нерідко без чітко визначеного статуту і програми, а також без обов'язкового фіксованого членства. Вони є тимчасовими утвореннями і по досягненні мети або розпадаються, або перетворюються на одну чи кілька політичних партій. Наприклад, «На­родний рух» в Україні, створений у 1989 р., прийняв програму й статут, у які вносилися доповнення, а незабаром і зміни, пов'язані з наступним перетворенням його в партію, що була зареєстрована 01.01.1993 р.

Політичні партії в різних країнах за соціальною спрямованістю програм і діяльності є такі: демократична, лейбористська, ліберальна, комуністична, консервативна, соціалістична, соціал-демократична та інші. Підсилюється значення партій, програми яких засновані на релі­гійних засадах: християнсько-демократичні, християнсько-соціальні, ісламські й інші аналогічні партії, що орієнтуються на католицизм, про­тестантизм, іслам та інші релігії.

В Україні членами політичних партій і об'єднань (а їх чимало — На­родно-демократична партія (НДП), Соціал-демократична партія (СДП), Комуністична партія (КП), Народна партія (НП), Партія промисловців і підприємців, Трудова партія (ТП), політичне громадське об'єднання «Наша Україна» та ін.) можуть бути тільки її громадяни. Статути і про­грами політичних партій повинні відповідати Конституції країни і чинно­му законодавству. Реєстрація політичних партій і об'єднань провадиться Міністерством юстиції України, після якої вони здобувають статус юри­дичної особи. Реєстрація їх обласних, міських і районних організацій чи інших структурних утворень, передбачених статутом, здійснюється від­повідними органами юстиції на місцях тільки після реєстрації політичної партії'.

Політичні партії є рівними перед законом. їм гарантується свобода опозиційної діяльності.

 

 

§ 7. Взаємодія держави і громадських об'єднань

Як вказувалося в попередньому параграфі, громадське об'єднання є добровільним (на засадах договору) об'єднанням з метою виконання якої-небудь соціально-корисної діяльності; його воля визначається гру­повими інтересами громадян, що входять до нього; воно в організацій­ному і майновому відношенні діє ззовні як єдине ціле від свого імені (юридична особа). Громадське об'єднання не переслідує мети одержан­ня прибутку.

Взаємини держави та об'єднань громадян будуються на таких правових умовах.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) установлює юридичні норми, що визначають порядок їх офіційно­го визнання (легалізації) шляхом реєстрації;

2) реєструє об'єднання громадян, про що видається посвідчення, і надає їм ідентифікаційний код;

3) забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань гро­мадян;

4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:

• нагляд за виконанням і додержанням законності здійснюють орга­ни прокуратури;

• контроль за джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи й органи державної податкової адмініст­рації;

5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань за порушення законодавства;

6) не втручається в діяльність громадських організацій, оскільки вони не є об'єктами державного управління;

7) створює режим найбільшого сприяння для функціонування об'єд­нань: наділяє певними пільгами чи зовсім звільняє від податків, або дає дотації і кошти.

Громадські об'єднання можуть:

1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спільних політичних рішень з державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональ­ної влади України» (громадська організація, створена в 1999 р.) підписала разом із Президентом «Декларацію про державну регіональну політику», спрямовану на реформування державного устрою країни;

2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом ство­рення спільних комісій із державними органами;

3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, провадити перед­виборну агітацію та ін.) корпусу депутатів представницьких органів дер­жавної влади, тобто бути суб'єктами установчої діяльності держави;

4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності держави (наприклад, укладання колективного договору);

5) вносити пропозиції до органів державної влади (наприклад, ініці­ативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);

6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання про­токолу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадських інспекторів охорони природи) діяльності держави;

7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги та ін.);

8) захищати права членів організації в державних органах, напри­клад у судах, та ін.

Громадські об'єднання не можуть:

1) втручатися в діяльність одне одного;

2) втручатися в діяльність державних організацій і посадових осіб;

3) створювати організаційні структури політичних партій і діяти в ор­ганах державної влади і місцевого самоврядування; державних устано­вах, підприємствах, організаціях;

4) мати воєнізовані формування;

5) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.

Забороняється створення громадських організацій і партій,

програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності Укра­їни, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, неза­конне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Громадські організації діють у рамках правового режиму, встанов­люваного державою. Заборона діяльності об'єднань громадян здійсню­ється тільки в судовому порядку. Усі громадські об'єднання рівні перед законом.

Легалізація (реєстрація) всеукраїнських і міжнародних громадських об'єднань в Україні здійснюється Міністерством юстиції України; місце­вих відділень цих об'єднань і місцевих об'єднань громадян — Головни­ми управліннями Міністерства юстиції в АРК, обласними, Київським і Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві і Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

При реєстрації громадського об'єднання засновнику видається по­свідчення встановленого зразка. Зареєстрованому об'єднанню грома­дян привласнюється відповідний номер, і воно вноситься до Реєстру об'єднань громадян, що ведеться органом, котрий реєструє.

 

 

§ 8. Взаємодія держави і комерційних об'єднань

Комерційні об'єднання або комерційні корпорації (від лат. соrporatio — співтовариство) — такі самі добровільні (на засадах догово­ру) об'єднання, як і об'єднання громадян з метою виконання якої-небудь соціально корисної діяльності, воля яких визначається груповими інте­ресами осіб, що входять до їх складу. Однак це об'єднання не лише людей і капіталів (майна). Вони створюються з метою одержання при­бутку. Розходження між громадськими (об'єднаннями громадян) і комер­ційними об'єднаннями (об'єднаннями ще й капіталів) — переслідують чи не переслідують вони мету одержання прибутку — має принципове значення й у податковому відношенні: некомерційні організації одержу­ють відомі пільги чи зовсім звільняються від податків, або одержують дотації і кошти від держави.

Комерційні об'єднання можна поділити за типом майнової відпові­дальності: з обмеженою і необмеженою відповідальністю. їх можна класифікувати за сферами суспільних відносин: 1) такі, що працюють в сфері матеріального виробництва; 2) такі, що займаються підприємни­цькою діяльністю в інших сферах (банки, страхові компанії, небанківські кредитно-фінансові організації, різні фонди й інші організації, що нада­ють послуги).

Комерційні об'єднання зобов'язані діяти з урахуванням певних пра­вових рамок, встановлених державою для комерційного регулювання. Тільки в цих рамках комерційні корпорації можуть функціонувати са­мостійно. Відносини держави з комерційними корпораціями будуються часто на основі партнерства, звичайно, не виходячи за повноваження відповідних владних структур.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб) діє стосовно комерційних корпорацій багато в чому так само, як і щодо некомерційних громадських об'єднань.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює коло суб'єктів, що мають право займатися підприєм­ницькою діяльністю;

2) встановлює юридичні норми, що визначають порядок офіційного визнання (легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3) реєструє комерційні об'єднання громадян і встановлює їх іденти­фікаційний код в органах державної статистики (в Україні — Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України);

4) гарантує комерційним організаціям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудо­вих, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення зазна­ченими ресурсами відбувається лише за умови виконання комерційною організацією робіт і поставок для державних потреб;

5) забезпечує дотримання прав і законних інтересів комерційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, — гарантує недоторкан­ність майна і забезпечує захист прав власності;

6) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності комерцій­них організацій зареєстрованому статуту:

• нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

• контроль за джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адмініст­рації;

7) передбачає відповідальність уповноважених осіб комерційних організацій за порушення законодавства;

8) не втручається безпосередньо в діяльність комерційних організа­цій, оскільки вони не є об'єктами державного управління, проте зако­нодавчо забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від виявів несумлінної конкуренції і монополізму;

9) створює режим найбільшого сприяння для функціонування ко­мерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами — короткостроковими і довгостро­ковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок для суб'єктів підприємницької ді­яльності.

Забороняється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

— військовослужбовцям;

— посадовим особам органів прокуратури, загального суду, госпо­дарського суду, адміністративного суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату;

— посадовим особам органів державної влади і управління (вони повинні здійснювати контроль за діяльністю підприємств);

— особам, що відбувають строк покарання, до його закінчення;

— особам, що мають непогашену судимість за крадіжку, хабарниц­тво та інші корисливі злочини.

Комерційні об'єднання зобов'язані діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий спосіб:

— сплачувати податки у встановленому законом порядку;

— розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;

— розвивати національний і міжнародний бізнес, ділові відносини з іншими державами;

— сприяти підняттю рівня матеріального забезпечення громадян та ін.